Три роки я писав книжку оповідань "Кілер", ось, нарешті, вона вийшла, і я вирушив у презентаційний тур Україною. Почавши Львовом, я продовжив Чернівцями, Івано-Франківськом, Тернополем, Вінницею й нарешті закінчив цю подорож презентацією в Києві.
Такий тур дає можливість не тільки поспілкуватися з читачами, а й роззирнутися довкола: побачити, що ж насправді діється з країною і її населенням, як на ділі відбувається "покращення" і, зрештою, як безапеляційно весна починає панувати всюди. Якби я вів щоденник, то мав би змогу занотувати купу цікавих спостережень, а оскільки його не веду, то обмежуся колонкою, подорожніми нотатками одразу на сайті Радіо Свобода.
Спершу - про загальне й спільне. У будь-якій подорожі важливі не так міста, ці перевалочні пункти, як відстані й дорога між ними. А ще більше - люди, котрих зустрічаєш у всіх цих літаках, потягах, автобусах і маршрутках. Люди, свідком чиїх розмов випадково стаєш.
Отож, побачені мною українці безтямно занурилися в журбу: я не почув жодної веселої розповіді, тільки нарікання й безпомічне квиління. Мовляв, ані заробити немає змоги, ані навіть подумати, що ситуація якось випогодиться. Воістину: заберіть у народу можливість заробити бодай на шматок хліба, і він вже не буде думати про долю Тимошенко чи про утиски свободи слова.
У потязі зі Львова до Києва жінка розповідала подрузі, що залізла в непосильні для неї борги, щоб змогти нарядити доньку на шкільний випускний. В університет ця дівчина вступати цього року не буде, бо грошей на це вже не залишилося.
У той же час інший пасажир не міг у телефонній розмові нахвалитися купівлею нового "мерседесу". Пізніше виявилося, що працює він начальником БТІ одного з райцентрів. Як там співає "Океан Ельзи": "Кому тут тюрма, кому - dolce vita"?!
Водій автобусу, яким їхав з Чернівців до Коломиї, на наступних виборах планує проголосувати за Партію регіонів тільки тому, "що негарно буде, якщо вони лише прийшли до влади, а ми їх одразу звідти й вигнали". "Уявіть, як вони будуть почуватися, як їм буде неприємно, якщо народ їх пожене геть", - дуже щиро апелював до мене він.
Людина з таким великим серцем мала б стати Папою Римським, але наразі керує розвалюхою, завішаною іконами й шторками. До речі, половину автобуса водієві довелося нещодавно продати компаньйону, щоб змогти гідно поховати батька.
Україна - "поле чудес"
Чернівці - це одна з колишніх столиць європейської культури, люди зараз живуть в соборній Україні, що простягається аж до Донецька, і це неможливо не помітити. Письменник Сашко Бойченко розповідає про свого брата, якому довелося непорушно пролежати суботу й неділю з тромбом в нозі, бо в лікарів були "вихідні". Зайве казати, що тромб у будь-яку мить міг дістатися серця чи мозку - і людина померла б.
Саме у Чернівцях 9 травня за дві години ми зустріли кілька десятків людей із георгіївськими стрічками та орденоносців-"ветеранів", які часто виглядають настільки молодо, немов воювали не в 40-х роках, а як мінімум позавчора. Чесно кажучи, саме ці "освободітєлі" й звільнили Чернівці від європейської культури.
В Івано-Франківську дівчата почули заклик "гаранта" й таки почали роздягатися. Увечері вихідного дня цілі юрби їх висипали на центральну вулицю. Для цієї нагоди вони святково вбралися: найкоротші сукенки, прозорі блузи, височезні підбори, обличчя густо намакіяжені.
В якийсь момент я було подумав, що знову потрапив у квартал "червоних ліхтарів" Амстердама, але сумнів розвіяли хлопці, що йшли поруч "красунь" - в костюмах "abibas", з поголеними головами, з пивом і сигаретою в руці. Гарні пари, нічого не скажеш.
У Вінниці досі є парк Дружби народів. На запитання, чи справді там дружать народи, моя тамтешня гід відповіла, що парк відомий частими вбивствами й зґвалтуваннями. Як бачимо, "дружба народів", в якій ми всі жили, дала свої конкретні плоди. Кілька молодих вінничан започаткували акцію "Вінниця - місто чудес", в перебігу якої збирають найбезглуздіші факти з життя обласного центру.
Як відомо, Вінниця намагається набути статусу "міста фонтанів", їх там з добрий десяток. Ось і перед міськрадою відкрили фонтан, одразу ж оголосивши площу рекреаційною зоною й наглухо заборонивши проводити там протестні мітинги. Покращення не тільки сьогодні, а й щогодини, як бачимо.
Для чого я про все це розповідаю? Щоб визнати: часом корисно вийти з книгарень із інтелігентною публікою й побачити свій народ. Корисно, але страшно.
Андрій Любка - письменник
Думки, висловлені в рубриці "Точка зору", передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Facebook
Twitter
Вконтакте
