Союз, якого не буде

Ми так і не дізналися, про що насправді розмовляли Президент України Віктор Янукович і прем’єр Росії Володимир Путін. Однак на тлі пошуків результату, якого не було, журналісти та спостерігачі практично не звернули увагу на підсумки того самого саміту, для участі в якому український лідер відвідував російську столицю - а вірніше, на відсутність цих підсумків. 

Керівники країн Євразійського економічного співтовариства вирішили відкласти підписання угоди про його реорганізацію. І тепер важко сказати, коли документ, що відкриває дорогу до створення Євразійського союзу, знову опиниться на столах у президентів.

Цього разу президент Білорусі Олександр Лукашенко вирішив не звинувачувати в інтеграційному провалі російське керівництво, а звалив провину за непідписання угоди на президента Казахстану Нурсултана Назарбаєва. Але ще за день до сенсаційного інтерв’ю Лукашенка телеканалу Russia Today віце-прем’єр Білорусі Сергій Румас говорив про неготовність інших учасників спільноти, не виділяючи Росію або Казахстан. Та й знаючи політичний досвід Нурсултана Назарбаєва, можна припустити, що він навряд чи зважився б на торпедування угоди про Євразійське економічне співтовариство - якби вважав, що його позиція викличе роздратування російської сторони.

Ми, звичайно, можемо лише припускати, що відбувається, коли російський, білоруський і казахстанський президенти зустрічаються втрьох. Але зрозуміло, що навіть якщо Назарбаєв виступив із заявою, що призвела до фактичного блокування подальшого розвитку євразійського інтеграційного проекту, він не міг зробити це, не з’ясувавши попередньо позицію президента Дмитра Медведєва і прем’єр-міністра Володимира Путіна.

Справа зовсім не в Назарбаєвi

Казахстанські керівники та експерти давно вже говорять про те, що від інтеграційних проектів із Росією та Білоруссю у їхньої країни одні збитки. На відміну від Мінська, Астана не потребує російських енергоносіїв, проте потребує збуту власних. На практиці це означає, що Росія і Казахстан найчастіше виступають не як союзники, а як конкуренти, і Назарбаєву абсолютно не з руки передавати ухвалення найважливіших економічних рішень в руки російських чиновників на чолі з Віктором Христенком, колишнім міністром промисловості і торгівлі в уряді Володимира Путіна.

Але і Росії зараз зовсім не з руки створювати дійсно серйозний інтеграційний союз. Адже для неї це означає на практиці тільки одне - поступитися своїми економічними інтересами на користь невдоволеного Казахстану і спонсорувати Білорусь, президент якої явно не зацікавлений ні в серйозних економічних реформах, ні в подальшій приватизації стратегічних об’єктів економіки.

На все це можна було б заплющити очі, якби Москві вдалося умовити приєднатися до об’єднання Президента Віктора Януковича - але він поки не поспішає та й реальних можливостей погодитися на пропозицію Путіна не має. Тому рішення пригальмувати на віражі може бути цілком консолідованим рішенням Росії та Казахстану.

А все це відбувається ще до ратифікації вступу Росії до СОТ - що вимагатиме від Москви дійсно серйозних економічних рішень. І до очікуваних восени проблем у російській соціальній сфері - що потребують пошуку нових грошей для росіян, а не витрати наявних резервів на білорусів. Словом, справа зовсім не в Назарбаєвi.

Справа в союзі, якого немає - і, швидше за все, не буде.

Віталій Портников- журналіст Радіо Свобода

Думки, висловлені в рубриці "Точка зору", передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода