Коментар: Як далі поводитись з Путіним?

Схоже, Володимир Путін прорахувався вже двічі. Його міжнародна ізоляція після анексії Криму не обмежилася лише рамками Великої вісімки, звідки його вже виключено. Навіть у значно більшій Великій двадцятці він теж вважається аутсайдером, що каламутить воду. Нині ж клопоту російській економіці завдають не лише санкції з боку Євросоюзу, а ще й сильне падіння цін на нафту. Рубль знецінюється. Іноземних інвестицій немає. Якщо погіршення життєвого рівня в Росії триватиме й надалі, можна швидко втратити ще й підтримку населення.

Путін, напевно, рахувався з деяким тиском міжнародної спільноти через власну імперіалістичну політику. Однак, ймовірно, він недооцінив те, що Захід, попри значні економічні втрати для себе самого, так довго дотримуватиметься політики санкцій. Президент РФ поїхав з Брісбена раніше нібито для того, щоб виспатися перед початком нового робочого тижня у понеділок. Можливо, виспавшись, він запитає себе після усього, що сталося протягом минулих місяців: "Чи було воно того варте?"

Кристоф Гассельбах

Зловживання терміном "реальна політика"

На жаль, конфронтація з Росією не вирішиться, навіть якщо Путін, тверезо зваживши, дійде висновку, що втрати від його політики досі значно перевищують здобутки. Загнаний у кут, він, навпаки, може стати значно агресивнішим.

Адже йдеться про питання престижу, про ображену національну гідність, про збереження обличчя. Почасти Путін, образно кажучи, нагадує учня чарівника, якому не під силу спекатися викликаних ним духів. Та усі ці міркування не можуть дати ЄС привід, змиритися з порушенням міжнародного права та насиллям. В Євросоюзі є люди, що наполягають на якомога швидшому припинені політики санкцій; вони були б готові визнати за Росією право на її власну сферу впливу.

Згідно з таким сценарієм держави, що знаходяться у цій сфері, мали б право лише на обмежений суверенітет, не маючи змоги вільно обирати союзи, до яких вони воліли б приєднатися. Такі поступки для Росії охоче називають терміном "реальна політика". Та насправді це - зрада демократичних цінностей та визнання цілковитого провалу Заходу.

Російська сфера впливу ще й на Західних Балканах?

Федеральна канцлерка Анґела Меркель наголосила напрочуд однозначно у своїй промові в Сіднеї, що для неї нині стоїть на карті. Та, хто завжди уникає будь-якого нерозважливого слова і яка намагалася поговорити з Путіним у Брісбені, як ніхто інший добре знає, що це означає, жити у зоні російської сфери впливу, адже вона - колишня громадянка НДР. Меркель побоюється: якщо Росії так просто минеться анексія, поставки зброї сепаратистам та дестабілізація ситуації в Україні, згодом вона може вдатися до такого ж сценарію у Грузії і в Молдавії.

Навіть у Сербії та на усій території Західних Балкан, тобто території, що оточена країнами-членами Євросоюзу, Меркель не виключає цілеспрямовану російську політику на захист інтересів Кремля, що могло б сповільнити інтеграцію цього регіону до Євросоюзу. Так далеко у своїх виступах не заходив жоден з колишніх чи теперішніх глав держав та урядів Євросоюзу. Хоч як це несправедливо, але, якби такі заяви злетіли б з уст когось з президентів балтійських держав, йому одразу закинули б параною чи панікерство. Однак здається, що вже навіть Меркель очікує від Путіна найгіршого.

Єдність є визначальною

Своєю промовою Меркель хотіла не в останню чергу зміцнити європейську єдність. Адже вона знає, що Путін домагається розколу. В рамках ЄС було дуже складно прийняти постанови про запровадження масштабних економічних санкцій щодо Росії. Що довше триває конфлікт, то менше буде прихильників цих санкцій. Але йдеться не про що інше, як про захист правопорядку на базі миролюбної правової держави, за якого кордони силоміць просто не пересувають. Про військове втручання в український конфлікт для Заходу не може бути й мови.

Санкції - найжорсткіші засоби, що є у розпорядженні Заходу. Однак дія цих санкцій виявляється лише у довготерміновій перспективі. Тож потрібно запастися терпінням. Водночас ЄС слід тримати руку простягнутою. Скільки триватимуть санкції, залежатиме від Росії. Тим часом ЄС має дати зрозуміти декому з українських політиків, що принципова європейська підтримка ще не означає карт-бланш. Скажімо, заява українського президента Петра Порошенка, яка прозвучала в його інтерв’ю газеті Bild, а саме: "Ми приготувалися до сценарію тотальної війни" - це вершина легковажності. Кращого трампліну Путіну годі було й бажати.

DW