Російський економіст: Росія увійшла в зону затяжної стагнації

Директор Інституту економіки Російської академії наук Руслан Грінберг- економіст зі стажем. Він спостерігає за розвитком радянської, а пізніше і російської економіки з 1972 року. В інтерв’ю DW він поділився своєю точкою зору про те, чому економічне співробітництво Росії і країн Заходу пригальмувало, чому у Росії недооцінюють серйозність введених проти неї санкцій і повторення якого історичного досвіду могло б позитивно вплинути на російську економіку, що зараз переживає стагнацію.

DW: Виступаючи на міжнародній конференції в Берліні, Ви зазначили, що колись проголошене між Росією і ЄС партнерство для модернізації зараз звучить "як екзотика". Як так вийшло?

Руслан Грінберг: Вийшло спонтанно, хоча багато хто й здогадувався, що до цього йде. Взаємна недовіра Заходу і Росії останніми роками постійно росла. І винні у цьому обидві сторони. Я зараз не буду у відсотках визначати вину кожного. Ставлення до Росії на Заході було й без того незаслужено прохолодним: після закінчення "холодної війни" і розпаду СРСР Захід говорить з Росією переважно повчальним тоном. Фактично відбулася підміна. "Холодна війна" була не програна, вона була припинена, по суті, Михайлом Горбачовим.

Руслан Грінберг

Після того як Росія вийшла з СРСР і залишилася одна, різко ослабнувши, Захід присвоїв перемогу собі. Як би там не було, Росія відчула свого роду "веймарський синдром", а з ним відчуття образи і приниження. Рано чи пізно вона мала б повстати проти західного тріумфалізму. І українська драма, якщо не сказати трагедія, переповнила чашу терпіння.

Почалося все це приблизно після конфлікту з Грузією, коли швидко почали звужуватися зони взаєморозуміння. Україна стала останньою краплею. До того ж відмова Януковича від підписання угоди про асоціацію з ЄС була для українців символом – визнанням того, що ми йдемо в Росію, значить, повертаємося у минуле, - для молоді, для інтелігенції. У нас це не зовсім розуміють. Так чи інакше, ми маємо справу з битвою західного тріумфалізму і укоріненого російського синдрому "старшого брата".

А Росія, виключно з економічної точки зору, може собі дозволити таку кризу, як сьогодні?

У нас немає кризи. Ми просто увійшли у зону затяжної стагнації. У нас багата країна. Але, на жаль, люди бідні – на 80 відсотків. Для однієї п’ятої населення, активних людей, грошей вистачає. Незважаючи на те, що зростання ціни за барель нафти зупинилося, вона продовжує триматися на високому рівні. Ось і економіка зупинилася.Тут все збіглося. Ми вперше переживаємо рукотворну стагнацію. Раніше можна було казати, що це у них там криза, а ми страждаємо. Тепер не так. Одна з причин стагнації – втома першого покоління легальних російських міліонерів. Вони хочуть закону і порядку, але не отримують ні того, ні іншого. Після Єльцина Путін порядок навів, але, як завжди у нас буває, з перебором. Бюрократичний гніт у економіці колосальний. Але головне – падіння інвестицій як приватних, так і державних.

Ви сказали, що в Росії недооцінюють серйозність санкцій, котрі активно запроваджує Захід. Чи справді існує загроза ізоляції, серед іншого, у такій принципово важливій для країни сфері, як доступ до новітніх західних технологій?

Так, поки санкції болючі, але схоже на те, що вони будуть ще більш відчутними. Але тут є одна надія, хоча й ризики великі. Наша країна свого часу занадто швидко відкрилася світові, щоб заповнити прилавки. Тепер вона поступово закривається. Сьогодні ми можемо дозволити собі імпортозаміщення. Але тут є ризик того, що без імпорту ми не отримаємо високотехнологічну основу нової індустріалізації. Яка зараз торгівля? Їжу, меблі, побутову техніку ми отримуємо в обмін на паливо і сировину. Асиметрія ще радянська.

Який у Вас прогноз розвитку російської економіки у 2014-2016 роках?

Знаєте, є таке німецьке слово "durchwursteln" (перебиватися як-небудь - Ред.) Мій прогноз стагнаційний. Але майбутнього ж ніхто не знає. Ось Путін ще у позаминулому році сказав, що нам в жодному разі не можна мати менше п’яти відсотків зростання ВВП, ми кудись впадемо. А зараз два-три відсотки вже було б добре. А всього рік з тих пір минув.

Ясно, що для нас дуже сприятливим є економічне зростання у Європі, схоже, що воно вже починається. Ну, і геополітична ситуація буде втримувати ціни на нафту на хорошому рівні. І тоді ми будемо мати колишній обсяг імпорту, що дозволить забезпечити споживання для 20-25 відсотків населення. Іншим – огірочки, помідорчики з власного городу. Словом, продовжиться "naсktes Überleben" (елементарне виживання – Ред.). Але всього цього може й не статися, якщо почнуться суворі санкції по галузях і секторах економіки.

А Ви в Інституті економіки вже підраховували ціну анексії Криму?

Дуже висока. Ми підрахували, що 35-40 мільярдів доларів буде коштувати проект модернізації Криму, щоб наблизити його до турецького варіанту. Я маю на увазі туристичну інфраструктуру. Але реалізувати цей проект буде надзвичайно важко. Я кримчан розумію, їм все ж з Росією жити краще, життя тут багатше. З іншого боку, в Україні яка не яка, а демократія, а тут все по принципу "я – начальник, ти – бовдур". Це ускладнює життя. Якщо ти звикаєш до незалежності, то думаєш, що краще жити бідніше, але вільніше. Тому це серйозне питання. Отримали Крим, але втратили Україну.

А шанси "отримати" Україну взагалі були?

Взагалі-то вони були втрачені ще в Біловежжі, але зберегти нормальні відносини ми були зобов'язані. Але, як між іншим і Захід, твердо поставили питання, коли було підписано угоду про асоціацію з ЄС, "з ким ви, майстри культури?". Там були аргументи, котрі Янукович не зміг спростувати. Але він не думав, що Захід буде таким жорстким, що український народ поведе себе по-іншому. Самовпевненість є згубною для всіх.

DW