Гідність як ресурс. Чому людиноцентрична армія – питання виживання
У будь-якому військовому підрозділі найцінніше — це люди. Зброю можна завезти, техніку можна відремонтувати, позиції — відновити. Людський ресурс — вичерпний. І як ми ставимось до цього ресурсу, визначає нашу спроможність вести війну не тільки сьогодні, а й завтра.
З першого дня повномасштабного вторгнення я усвідомила просту річ: наше головне завдання — зберегти в собі людину. Не втратити здатності діяти гідно навіть тоді, коли все навколо спрямоване на те, щоб цю гідність зламати. Зрештою, це і є стратегічною перевагою української армії над російською — ми воюємо не кількістю, а змістом і сенсами.
Війна забирає людей. Якщо ми хочемо, щоб цей ресурс не вигорів остаточно, ми маємо навчитися його берегти. Не у звітах чи красивих словах, а на практиці.
У нашій бригаді особовий склад — це не статистика у штабних документах. Це цінність, навколо якої будується все інше. Саме тому з волі командира в нашій бригаді була створена Патронатна служба.
Це не про роздачу вологих серветок і шкарпеток пораненим, це елемент нової військової культури, в основі якої лежить повага до гідності кожного, хто тримає цю війну на своїх плечах.
Завдання Патронатної служби — бути системою турботи про людину. Про пораненого бійця, який має думати про одужання, а не про те, як зібрати довідки. Про родину загиблого, яка має мати право на горювання, а не витрачати місяці на боротьбу з бюрократією.
Патронатний супровід — це не про реакцію на скарги. Це про випередження скарг. Про системний підхід, де командування бере відповідальність за своїх людей.
Ця система працює лише тому, що на рівні командира було ухвалено рішення: гідність людини — така ж важлива, як і боєздатність підрозділу. Саме так створюється нова армія — армія, яка бореться не лише за території, а й за сенси.
І поки ворог знецінює своїх людей, ми будуємо військо, де кожен боєць знає: про нього подбають, йому дадуть можливість відновитись, його родину не залишать сам на сам з системою.
Тому коли ми говоримо про реформу армії, ми говоримо не про папірці та наради. Ми говоримо про гідність. Бо армія, яка не береже своїх людей, рано чи пізно залишиться без них.
Людмила Галичина, очільниця патронатної служби бригади "Хартія"
