Чиє обличчя у дзеркалі? Правда про стандарти та атаки на українську адвокатуру
Дискусії про стан правової системи є невід'ємною частиною розвитку демократичного суспільства. Проте, коли фахова полеміка підміняється системними інформаційними атаками, заснованими на викривленні фактів та маніпулятивних узагальненнях, це викликає занепокоєння.
Нещодавня колонка пана Ярослава Кузишина та Катерини Шевчук (Фундація DEJURE) на шановній "Українській правді" є, на жаль, саме таким прикладом. Представляючи черговий набір претензій до Національної асоціації адвокатів України, автори демонструють вже знайомий, за іншими його публікаціях на УП, підхід: вибіркову інтерпретацію подій та ігнорування контексту, що неминуче призводить до спотворення реальності.
Мета таких дій, на превеликий жаль, полягає не стільки у сприянні реформам, скільки у дискредитації інституту адвокатського самоврядування як такого. Пропоную, спираючись лише на логіку та факти, проаналізувати висунуті мені звинувачення.
Одже, одним із ключових закидів є спроба знецінити участь української сторони, зокрема мою, у розробці Європейської конвенції про професію адвоката. Цей безпрецедентний документ, що фіксує стандарти захисту адвокатів від зовнішнього тиску на рівні Ради Європи, подається ледь не як "піар кампанія імені Гвоздія".
Така логіка вражає своїм цинізмом. Активна участь України у формуванні пан'європейських правових інструментів, особливо в умовах повномасштабної війни, свідчить про нашу інституційну зрілість та непохитну відданість принципам верховенства права. Це визнання того, що українська адвокатура є суб'єктом, а не лише об'єктом європейських правових процесів. Видавати це за спробу "пропіаритися" означає або не розуміти значення подібних міжнародних майданчиків, або свідомо вводити аудиторію в оману. Конвенція покликана захищати адвокатів від неправомірних посягань з боку держави чи інших зовнішніх акторів, а не скасовувати внутрішні етичні норми та дисциплінарні процедури, необхідні для будь-якої саморегульованої професії.
Ця Конвенція справді революційна, Україна по факту зайняла першість у впровадженні реформ на рівні Європейської спільноти. Шкода, що цього не бачать юристи Фундації DEJURE.
Натомість вони згадують буремні події Революції Гідності та намагаються звинуватити НААУ у неіснуючій "підтримці диктаторських законів". Це серйозне звинувачення, яке потребує не голослівних тверджень, а наявних доказів. Які відсутні.
Національна асоціація адвокатів України є інституцією, створеною законом для реалізації самоврядних функцій адвокатури. Її завдання – організація професійного життя, захист прав адвокатів та забезпечення дотримання ними Правил адвокатської етики.
НААУ не є політичною партією чи громадським рухом, її діяльність визначається законом, а не політичною кон'юнктурою. У період глибокої політичної кризи, яким була зима 2013-2014 років, українське суспільство було поляризоване, і адвокатська спільнота не була винятком. Однак приписувати всій організації офіційну "підтримку" антидемократичних законів на підставі окремих висловлювань чи інтерпретацій є історично некоректним та маніпулятивним.
Головним пріоритетом НААУ завжди залишався захист можливості адвокатів виконувати свої професійні обов'язки, надавати правову допомогу тим, хто її потребував, незалежно від політичного контексту. Подальший розвиток інституцій адвокатського самоврядування, їхня активна позиція у захисті прав людини, зокрема й після 2014 року, свідчать про справжню відданість демократичним цінностям значно переконливіше, ніж вирвані з контексту звинувачення.
Особливу увагу автори приділяють конкретним дисциплінарним справам, намагаючись представити їх як розправу над неугодними. Тут пропоную зупинитися детальніше.
Андрій Вишневський. Навколо його імені створено цілий міф про покарання за критику системи Адвокатури. Втім, факти свідчать про інше. Наприклад, у згаданому тексті говориться, що він як адвокат "відповідав у Міністерстві юстиції за систему безоплатної правничої допомоги (БПД)". Проте, як може не працівник міністерства відповідати за той чи інший напрямок?
Вишневський в Мін'юсті був не як адвокат. Він дуже короткий час був заступником Міністра, і залишив цю посаду за обставин, що викликали певний суспільний резонанс.
Конференція ж, яку згадують працівники DEJURE, де прозвучала критика на адресу адвокатури, відбулася раніше, коли Вишневський ще мав статус адвоката і працював у сфері, дотичній до розподілу коштів безоплатної правової допомоги.
Моя позиція тоді стосувалася необхідності прозорого та ефективного використання державних ресурсів, спрямованих на правову допомогу громадянам. То чи не була критика пана Вишневського реакцією на спробу з його боку встановити контроль над цими потоками?
Зрештою, рішення щодо його адвокатського свідоцтва приймалося незалежною КДКА на підставі аналізу його дій на відповідність професійним стандартам, а не через уявну особисту неприязнь.
Ілля Костін. Пан Костін позиціонує себе як викривач бездіяльності НААУ щодо "адвокатів-колаборантів" та палкий ініціатор створення військової адвокатури. Водночас, не завадило б згадати про його поточний статус начальник відділу з питань інтелектуальної власності Головного управління військової юстиції Міноборони, несумісною з адвокатською діяльністю. Принцип несумісності адвокатської діяльності з певними видами державної служби є фундаментальним для збереження незалежності адвоката. Чи не виникає тут конфлікту інтересів, коли держслужбовець або військовослужбовець виступає з критикою самоврядної організації, дотримання правил якої він, можливо, сам ігнорує?
Щодо "колаборантів", то НААУ чітко засуджує співпрацю з ворогом, але притягнення до відповідальності потребує доказової бази та дотримання належних процедур, що в умовах окупації є вкрай складним завданням. Будь-які скарги, що надходять до КДКА щодо будь-якого адвоката, повинні розглядатися за встановленою процедурою.
Артем Донець. Судове скасування рішення ВКДКА щодо пана Донця демонструє дієвість системи судового контролю, що є позитивним сигналом. Однак питання щодо практичної можливості поєднання активної участі у бойових діях на фронті з регулярною участю в судових засіданнях по всій країні залишаються відкритими і вимагають прямої та чесної відповіді: це об'єктивно неможливо. До того ж, загальновідомі обставини, пов'язані з членами родини у суддівському корпусі, створюють певний етичний фон, який варто враховувати, оцінюючи претензії на роль морального арбітра.
Тепер про факти. Твердження про "переслідування" мобілізованих адвокатів є особливо обурливим. Рішення Ради адвокатів України від березня 2022 року про тимчасове незастосування правил несумісності було ухвалене в умовах надзвичайної правової та безпекової ситуації, спричиненої початком повномасштабного вторгнення РФ. Воно стало відповіддю на екстраординарні обставини, коли значна кількість адвокатів за власною ініціативою вступали до лав Збройних Сил України або територіальної оборони, перебували у чергах на мобілізацію і фактично не мали змоги своєчасно зупинити адвокатську діяльність у звичайному порядку. Це рішення також було зумовлене сподіваннями на швидке завершення воєнних дій.
Коли стало відомо про випадки, коли особи, перебуваючи на службі у Збройних Силах України, одночасно продовжували здійснювати адвокатську діяльність, постало питання дотримання вимог закону та професійних стандартів. Тим більше, участь у бойових діях означає виконання військового обов’язку, а не присутність у судових засіданнях, що робить одночасне здійснення адвокатської діяльності не лише фізично неможливим, а й несумісним за своєю суттю. Із розвитком війни та переходом її в затяжну фазу стало очевидно, що ігнорування принципу несумісності є неприпустимим. Перебувати одночасно під юрисдикцією військового статуту та професійних обов’язків адвоката – неможливо. Особа не може одночасно підпорядковуватись вимогам фронту й виконувати функції захисника в судовому процесі. Це принципово різні правові та функціональні поля, які виключають одне одного. Крім того, повноцінне виконання військового обов’язку у зоні бойових дій об'єктивно унеможливлює одночасне надання якісної, безперервної правової допомоги та належне представництво інтересів клієнтів.
Тому рішення РАУ від грудня 2022 року, яке рекомендувало призупиняти адвокатську діяльність на час військової служби, було кроком відповідальним і спрямованим на забезпечення інтересів як самих військовослужбовців, так і їхніх потенційних клієнтів, а також на збереження високих стандартів професії. Це не атака, а приведення ситуації у відповідність до реалій та вимог закону.
Підсумовуючи, хочу ще раз зазначити: стан правової системи безпосередньо залежить від наявності сильної, незалежної та самоврядної адвокатури. Адвокатура — це інституційна гарантія прав людини, а не зручний об’єкт для публічних атак. Спроби її дискредитації через маніпуляції, перекручування фактів та навмисно безпідставні звинувачення, особливо в умовах війни. є прямою інформаційною підтримкою тих, хто зацікавлений у дестабілізації правової системи України.
Фундація DEJURE та її представники, безумовно, мають право на власну позицію. Але право на публічну думку не звільняє від обов’язку діяти добросовісно, неупереджено та професійно. Відверте конструювання образу "внутрішнього ворога" з інституції адвокатури не має нічого спільного ні з реформами, ні з правозахисною діяльністю, ні з розвитком демократичної правової держави.
Валентин Гвоздій
