Правосуддя в обхід Путіна: проблема імунітетів
Нещодавно Euronews з посиланням на двох неназваних європейських чиновників повідомили, що майбутній Спеціальний трибунал Ради Європи щодо злочину агресії Росії проти України не судитиме Владіміра Путіна доти, доки він перебуває на посаді. На тлі глобальної підтримки України та неодноразових заяв про рішучість забезпечити покарання за найтяжчі міжнародні злочини, така новина звучить як холодний душ. Хоча для юридичної спільноти, де ця проблематика обговорюється давно, це не така вже й новина…
Спецтрибунал, який планується створити за підтримки Ради Європи в Гаазі, багатьма сприймався як символ того, що безкарність не може панувати в світі. Адже його завдання – притягнути до відповідальності вище військово-політичне керівництво Росії за злочин агресії проти України, тобто за сам факт розв’язання війни. Агресія – це не просто один із міжнародних злочинів, це "злочин злочинів", фундамент, на якому виросли тисячі інших: позасудові страти, тортури, депортації, знищення міст.
Але тепер не тільки для професійних юристів стає зрозуміло: трибунал може не стати панацеєю. Бо юридична проблема, про яку давно говорили фахівці, – імунітет керівництва – нікуди не зникла. Спецтрибунал, створений на основі європейської організації, не маючи підтримки ООН, фактично матиме регіональний характер. В такому випадку його діяльність поширюватиметься тільки на ті країни, що визнають його. Що може стати вкрай небезпечним прецедентом. А значить – із високою ймовірністю такий трибунал не зможе обійти норми міжнародного права, які захищають "керівну трійку" (главу держави, прем’єр-міністра та міністра закордонних справ) від кримінального переслідування іноземними юрисдикціями. Так, нам можуть не подобатися ці норми. Однак вони існують.
Зрештою, ймовірний результат буде парадоксальним: трибунал, який начебто створений для Путіна, але судити його не зможе. Натомість він візьметься за другорядних виконавців, наприклад, членів Ради безпеки РФ. Звичайно, їхня відповідальність також має значення. Але чи це те правосуддя, на яке очікує українське суспільство і світ?
Більше того, є й інша проблема – нам потрібні реальні механізми затримання та екстрадиції відповідальних за злочин агресії. Адже навіть якщо уявити зміну влади в РФ, міфічна нова влада може відмовитися видати колишніх керівників. Тому чим легітимнішим буде механізм правосуддя, чим більше міжнародної підтримки він матиме, тим більше шансів появи реальних механізмів.
Можливо, стратегічна помилка полягає не в самому намірі створити спеціальний трибунал, а в тому, що це став єдиний обговорюваний варіант. Варто серйозно замислитися над альтернативами які досі несправедливо вважали нереалістичними. Наприклад, над розширенням юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо злочину агресії. Сьогодні юрисдикція МКС охоплює воєнні злочини, злочини проти людяності й геноцид, і вже триває розслідування щодо ймовірних злочинів, вчинених в Україні. Але саме злочин агресії поки залишається поза межами юрисдикції МКС у цьому конкретному випадку. Причина – складність ратифікаційного процесу поправок до Римського статуту та обмеження щодо держав, які не є підписантами. Однак ці юридичні рамки не є непорушними. Із достатньою політичною волею та підтримкою ключових держав можна було б ініціювати процес, що дозволив би МКС розглядати злочин агресії в контексті російсько-української війни. Це складно, але реально.
Ще однією можливою опцією є створення спеціального трибуналу за рішенням Генеральної Асамблеї ООН. Такий трибунал міг би отримати широку міжнародну легітимність, зокрема за умови, що його заснувала б коаліція держав на підставі відповідної резолюції.
Крім того, на значно більшу увагу заслуговує ідея гібридного механізму правосуддя. Йдеться про створення суду, який поєднував би національні й міжнародні елементи – українську юрисдикцію, законодавство та персонал із міжнародним мандатом, суддями і прокурорами. Така модель вже застосовувалася в інших конфліктах – наприклад, у Камбоджі, Сьєрра-Леоне, Косово. Гібридний суд може мати значно більшу легітимність в очах українського суспільства, а також гнучкість у вирішенні складних питань, зокрема – подолання імунітетів.
Запропоновані опції – це варіанти, які варті не просто розгляду, а реальних дипломатичних і правових зусиль. Так, вони потребують більше часу та складніших домовленостей, а головне – політичної волі. Але саме такий підхід і є запорукою реального правосуддя, а не лише політичного жесту. І тому саме на них, як на мене, варто було витрачати ресурс ще починаючи з 2014 року, а особливо – після 24 лютого 2022. Бо ж створити трибунал і не зуміти притягнути головного відповідального за злочин агресії – це удар по самій ідеї міжнародного правопорядку.
Правосуддя – не просто символ. Це результат. Тому якщо ми взяли на себе місію притягнути агресора до відповідальності, маємо шукати рішення, а не компроміси. І міжнародна спільнота повинна бути готовою довести розпочате до логічного завершення.
Гюндуз Мамедов
