Чи допомагають шахи розвитку стратегічного мислення – однозначно так
Юрій Гайдай написав трохи провокативний пост про шахи. З багатьма його тезами погоджуюсь: шахи справді тренують патернове мислення, вимагають тисяч годин практики, і так, багато гросмейстерів – це результат не лише таланту, а й наполегливості й часто надвузької спеціалізації.
Але не всі в житті повинні ставати гросмейстерами. Іноді шахи – це просто задоволення. Я, наприклад, кожного дня граю 6-7 ігор в буллет (швидкісні шахи) по 1 хвилині, особливо, коли мені треба переключити розум на інші завдання – буллет не дає тобі часу думати не про що інше, ніж гра. Тому для мене шахи – це частина медитації також.
Але основне, що мені дали шахи – це саме елементи стратегічного мислення. І тому я не погоджуюсь з занадто категоричним твердженням Юрія, про те, що шахи не допомагають розвитку стратегічного мислення.
Так, у шахах неможливо прописати фіксований план перемоги ще в дебюті. Але хіба в політиці, на переговорах чи в кризовому менеджменті це можливо? Стратегія – це не сценарій із 30 ходів, це здатність бачити трохи далі за інших, адаптуватись, ухвалювати рішення в умовах обмеженої інформації. Стратегія в бізнесі та політиці – це більше про побудову позиційної переваги, ніж безумовної перемоги, саме як у шахах.
Навіть перший хід в шахах – це вже про елементи стратегічного мислення. Білими ти ініціюєш гру: обираєш темп, напрямок, структуру. Чорними – реагуєш, але водночас можеш закласти майбутню контргру, підвести суперника до пастки або структурного дисбалансу. Це про ініціативу, про ролі, про темп. У житті та бізнесі ми постійно граємо то білими, то чорними – ініціюємо щось першими, або реагуємо на чиїсь інші кроки. І мені здається, що люди, які вміють непогано грати в шахи, трошки легше navigate в цьому VUCA-світі.
Я також не погоджуюсь, що шахи вчать ВИКЛЮЧНО патернам. Як для мене, вони також вчать:
- думати на кілька кроків уперед – кожне рішення в шахах має наслідки, які проявляються не одразу. Виграє не той, хто зробив красивий хід, а той, хто уявив, як цей хід працюватиме через 5–6 кроків. Також часто і в житті, і в бізнесі – ти можеш звісно думати тільки про один крок, але виграють тільки ті, хто має більш довгу стратегію і має можливість передбачати різний розвиток подій;
- програвати і вставати – без істерики, без самознищення. Програв – зробив висновки – граєш далі. Це не романтика. Програш і навчання на своїх помилках – це базова навичка для лідера. Як казав мій тато: виграє не той, хто не падає, а той, хто частіше підіймається після падіння
- ухвалювати неідеальні, але достатньо хороші рішення (або кращі рішення, ніж в твоїх суперників). Шахи вчать, що краще не зробити ідеальний хід, а зробити адекватний – і не помилитися. На мій погляд, це і є суть практичного стратегічного мислення – зрозуміло, що всі хочуть бути Стівами Джобсами з точки зору інновацій, але колись мені при навчанні гри в більярд казали, що виграє не той, хто забиває найкрасивіші шари, а той, хто забиває 8 з 8 простих шарів. Також і шахах, і в бізнесі;
- бачити взаємозв’язки на полі і в житті. Кожна фігура на полі – частина системи гри. Один хід впливає на баланс усієї дошки – це елементи системного мислення. Якщо ви маєте системне мислення, то повірте мені, ви маєте реальну перевагу в бізнесі над тими, хто такими навичками ще не користується. Не плутайте системне мислення з тактикою. Тактика в бізнесі – це короткострокові рішення для досягнення локальних цілей, як-от запустити кампанію чи відреагувати на кризу. Системне мислення, якому вчать шахи, допомагає бачити взаємозв’язки між діями, прогнозувати наслідки і будувати стратегії, які працюють не лише сьогодні, а й через десять ходів.
- тримати фокус і на деталях, і на загальній картині. В шахах можна втратити гру через дрібницю, а можна виграти – бо бачив ширше. У шахах, як і в житті, стратегія – це баланс між мікро- і макрорівнем. Цей баланс – одна з найскладніших навичок для будь-якого керівника: не загрузнути в оперативці, але й не втратити контроль над реальністю. Шахи вчать постійно переключатися між конкретним ходом і загальним планом – навичка, яка напряму переноситься у щоденні управлінські рішення.
У своїй колонці 5 років тому я також писав, що шахи розвивають у дітях (і дорослих) не лише стратегічне мислення, а й цілу палітру важливих якостей. Вони формують аналітичні здібності – здатність розкладати складні задачі на частини й бачити логіку в хаосі. Водночас шахи тренують характер: терпіння, самоконтроль, здатність не зриватися під тиском – це вже про розвиток емоційного інтелекту та стресостійкості. Я також писав, що шахи — це культура мислення. Це про повагу до опонента. І навіть до пішаків.
Чи означає це, що всі гравці в шахи – найкращі стратеги? Звісно, ні. Як і у будь-якій сфері, сам факт володіння інструментом не гарантує глибини мислення чи здатності застосовувати його поза контекстом гри. Але шахи – це чудовий тренажер, і для тих, хто хоче мислити стратегічно, вони дають сильну стартову базу.
Тому мені хочеться захистити за шахами право вважатися одним з елементів школи стратегічного мислення, а не тільки вважатися тренажером для розпізнавання патернів. Чи означає це, що гра в шахи – панацея або чарівний ключик до стратегічного мислення? Звісно ж, ні. Щоб бути хорошим стратегом, потрібно вчити історію, аналізувати економіку, розуміти людей, помилятись у реальних ситуаціях і розвивати емпатію. Але вміння грати в шахи точно закладає цеглинку – важливу, іноді базову – в архітектуру управлінського або лідерського мислення. Це хороша стартова позиція, з якої при бажанні можна піти дуже далеко.
І тому варто вчити дітей грати в шахи. І я знаю, що син Юри Гайдая грає. Шахи – не єдиний шлях, але точно один із найкрасивіших способів навчити стратегічному мисленню. І хай кожна дитина спробує – а там уже життя покаже, чи ця цеглинка стане фундаментом. Я дуже шкодую, що мої діти, незважаючи на мої умовляння, не продовжили навчання шахам, але сподіваюсь, що ми зможемо розвити необхідні навички завдяки іншим методами.
Владислав Рашкован
