Україна може і повинна стати лідером у військовій робототехніці – це гарантія нашої перемоги
Україні в певному сенсі пощастило, що повномасштабна війна почалася в момент, коли технологічні інновації вже були доступні. Дрони, роботизовані системи, цифрова розвідка – все це стало основою нашої оборони та дозволило компенсувати чисельну перевагу ворога.
Саме технологічні рішення стали ключовим фактором того, що ми змогли вистояти у перші місяці вторгнення, а згодом – продовжувати ефективний спротив навіть у цій виснажливій війні. Росія зазнала важких втрат саме тоді, коли не змогла швидко адаптуватися до нової технологічної реальності. Саме тому вона активно й місцями успішно включилася в гонку озброєнь у сфері військової робототехніки. І тепер ми більше не маємо запасу часу – цикл технологічної переваги вже не вимірюється роками, а триває лише місяці. Будь-яка інновація, яку ми впроваджуємо, за кілька місяців може бути відтворена та масштабована ворогом.
Єдиний спосіб зберігати перевагу – це не просто розробляти нові рішення, а створювати потужну екосистему виробників, які здатні швидко тестувати, адаптувати та впроваджувати технології у військо.
Як показує історія, технологічна перевага змінює хід війни. Велика Британія у Другій світовій війні змогла захистити небо над Лондоном завдяки впровадженню радарів, що дозволяли виявляти німецькі бомбардувальники ще до їхнього наближення. У Першій світовій війні союзники переламали хід бойових дій завдяки танкам, які допомогли проривати укріплені німецькі позиції. У нашій війні таким технологічним проривом стали бойові дрони та наземні роботизовані системи, які радикально змінили тактику ведення бойових дій і дозволили Україні ефективно протистояти набагато чисельнішому ворогу.
На форумі Brave1, який відбувся тиждень тому, було очевидно, що основа для розвитку військового MilTech-кластеру в Україні вже існує. Державні ініціативи сприяли координації зусиль, а деякі невеликі виробники за останні місяці змогли значно наростити масштаби виробництва. Але цього недостатньо. Нам потрібно значно більше гравців, більше виробництв, більше ресурсів для того, щоб перетворити Україну на глобальний центр військової робототехніки. Саме це стане гарантією не лише нашої перемоги, а й довгострокової безпеки Європи.
Щоб не втратити ініціативу, ми маємо зробити наступний крок. Наш ключ – не один централізований кластер, а потужна екосистема гравців, які розвиваються, множаться та стають сильнішими. Нам потрібно створювати нові виробництва, залучати нових гравців і зміцнювати вже існуючих. Ми не можемо дозволити собі працювати в ізоляції – необхідно поєднати військових, виробників, державу, інвесторів та міжнародних партнерів у єдину систему, де кожен виконує свою роль.
Це завдання для всіх. Держава повинна створити умови для швидкого впровадження інновацій, мінімізувати бюрократію та підтримувати виробників, які можуть постачати технології безпосередньо у війська. Приватний сектор має масштабуватися, запускати нові виробництва, виходити на міжнародні ринки. Іноземні інвестори та партнери мають побачити, що Україна – це не просто держава, яка потребує допомоги, а місце, де вже сьогодні формується майбутнє військових технологій. Саме ми маємо створити умови, за яких Україна стане очевидним вибором для інвестування у MilTech-інновації, демонструючи швидкість впровадження рішень, унікальні умови для тестування та реальний бойовий досвід, який дозволяє робити ці рішення ефективнішими.
Але найважливіше – українська армія повинна мати можливість швидко тестувати, адаптувати та впроваджувати інновації. Військові підрозділи мають бути не просто користувачами технологій, а їхніми співрозробниками. Це означає тісну взаємодію між бойовими частинами та виробниками, швидкі тести в реальних умовах та негайне внесення змін у нові розробки. Така співпраця значно підвищить швидкість інноваційного циклу, дозволяючи нам завжди залишатися на крок попереду ворога.
Розвиток військового технологічного кластеру – це не просто економічна чи оборонна стратегія. Це стратегія нашої перемоги. Ми маємо продемонструвати партнерам, що Україна – це не лише форпост демократії, який треба підтримувати заради ідеалів. Ми повинні довести, що в часи глобальних геополітичних та технологічних змін ми стаємо рівноправним партнером, на якого можна покладатися. Українська армія – це вже не просто збройні сили, а найбільш досвідчена у сучасних технологічних війнах структура, яка здатна не лише воювати, а й формувати нові стандарти для безпеки всього європейського континенту.
Саме тому зараз ми не маємо права зупинятися. Кількість компаній, які працюють у сфері військових технологій, має зростати. Виробництва мають масштабуватися. Нові гравці мають приходити в цю сферу. Саме створення потужної мережі виробників стане запорукою того, що Україна не просто вистоїть у цій війні, а й визначатиме її хід.
Олександр Ябчанка, капітан, керівник Служби роботизованих комплексів батальйону "Вовки Да Вінчі" 59 ОМБР, співзасновник фонду Defense Robotics UA