Справедливість не потрібна, коли працює інтерес

Рік 2024 показав, що Україна та світ рухаються двома паралельними треками: "дипломатія справедливості" та "дипломатія інтересів", і ці треки не перетинаються. Це наче дві паралельні колії, по яких йдуть зустрічні потяги, однак відмінність між двома геометричними паралельними лініями та коліями в тому, що на найближчій станції колії можуть перетнутися, а геометричні паралелі – ніколи.

Так складається, що окрім війни на фронті проти російської армії, Україна змушена неодноразово доводити, що "справедливість" у досягненні миру є ключовим поняттям не просто в питанні повернення значення міжнародного права, але й у тому, що мовчазне прийняття наслідків агресії призводить до того, що вона буде тривати й надалі. 

Справедливо апелювати до країн підписантів "Будапештського меморандуму" про гарантії безпеки, але як ми зрозуміли – це не працює. Бо кожен з підписантів виходить з власних інтересів: "Яка мені користь від того, що я вимагатиму справедливого покарання Росії, якщо економіка залежна від енергетичних ресурсів Кремля?".

Саме такою була відповідь представників Монголії на заклик Заходу заарештувати Путіна на цілком законну вимогу Міжнародного кримінального суду під час візиту 2 вересня до країни. І висновок тут напрошується один – там, де економічний інтерес важливіший, виконання закону залишається за дужками. 

Такої легкої прогулянки не могли гарантувати Путіну в Південно-Африканській республіці, куди очільник Кремля мав прибути на саміт БРІКС у липні 2023 року. Оскільки його реально заарештували б. Тому запропонували йому вийти по відеозв'язку. 

З цих двох прикладів можемо дійти висновку, що за сьогоднішніх реалій "справедливість покарання" є категорією вибірковою і залежить від ступеня залученого економічного інтересу тієї сторони, яка працює з країною порушницею міжнародного права, особливо в її кримінальній юрисдикції. 

Як це не дивно, але справедливість є запобіжником хаосу. У Давній Греції справедливість вважали фундаментом суспільного життя. Філософи тих часів наголошували, що найбільше зло – це несправедливість, яка підриває основи суспільного існування. У період Нового часу справедливість стала основою концепції правової держави, де "закон сили" поступився "силі права". Така заміна дала змогу створити суспільство, засноване на рівноправності, де чітко розмежовувалося "благо" і "антиблаго" – те, що сприяє співжиттю громадян, і те, що йому шкодить.

Справедливість і міжнародне право

Одним із ключових принципів міжнародного права є недопущення анархії. Якщо суб’єкти міжнародних відносин діють за античними законами сили, це зазвичай призводить до конфліктів і воєн. Історія неодноразово підтверджувала цю закономірність.

Канадська історикиня Маргарет Макміллан у своїй книзі "Війна, яка розділила нас" ("War. How Conflict Shaped Us") підкреслює, що війна є майже невіддільною рисою людства: "Війна – це норма, мир – виняток". Однак постійний стан війни означав би хаос, тому еліти завжди шукали способи забезпечити стабільність і порядок.

Післявоєнна справедливість

Задля уникнення хаосу після Другої світової війни були встановлені чіткі правила співіснування. Справедливість покарання за порушення цих правил стала важливим стримувальним фактором. Міжнародні документи із забезпечення відповідальності за агресію були спрямовані на те, щоб ніколи знову не допустити подібного насильства.

Криваве ХХ століття виявилось уроком для багатьох країн, змусивши їх шукати шляхи до миру. Після провалу Ліги Націй міжнародне право суттєво розширили, охопивши майже всі країни та народи. Гасло "Ніколи знову!" стало головною ідеєю у більшості держав, хоча деякі країни залишилися осторонь цього консенсусу.

Виклики справедливості сьогодні

Сьогодні дипломатія інтересів часто підриває дипломатію справедливості. Проте справедливість залишається основою стабільного світоустрою. Україна, яка зараз є символом боротьби за справедливість, нагадує світу про важливість дотримання принципів міжнародного права. В умовах, коли агресія порушує кордони й підриває глобальний порядок, справедливість має стати не лише моральним ідеалом, але й практичним інструментом для забезпечення миру.

Ця боротьба за справедливість є вирішальною для майбутнього. Від того, чи зможе світ стати на її бік, залежить не лише доля окремих країн, а й стабільність усієї міжнародної системи. 

І це не лише підсумки 2024. Наступний 2025 рік буде роком, де протистояння продовжиться, але воно вийде на рівень "цінності чи вигода". Якщо говорити про другий варіант, тоді справедливим будуть вважати те, що ціною України можна досягти миру, але чи буде це справедливий мир?

Справедливий мир – це коли міжнародне право захищає того, хто зазнав агресії, а не підлаштовується під того, хто володіє правом сили. 

Тому виходить, що правий сьогодні той, у кого є сила? Натомість Україна у своїй обороні доводить щодня, що правим має бути той, у кого є свобода. Адже це та цінність, що не підвладна силі.

Ірина Мудра