Трамп і новий шанс для України
Після інавгурації Трампа ситуація виглядає для України набагато сприятливішою, ніж багато хто очікував. Вже очевидно, що всупереч песимістичним прогнозам Україна явно посідає центральне місце у світосприйнятті нового старого президента США.
Що б він не казав, він майже завжди переходить на Україну, і видно, що це його дуже непокоїть. Детального плану врегулювання чекати поки що не варто, але вимальовуються вже загальні напрямки.
Перше – це економічне послаблення Росії. Друге – продовження допомоги Україні з перспективою різкого збільшення. І нарешті – пошук нових союзників для упокорення Путіна, насамперед в особі Китаю.
Президент Зеленський грає цю партію блискуче. Він створив усі умови для того, щоб, з одного боку, не давати американським україноскептикам привід наїжджати на Київ, а з іншого боку, щоб США відчували, що інтереси Америки та України в пошуках миру повністю збігаються.
Це має бути мир без фіксації перемоги Путіна, оскільки будь-яка, хай щонайменша, видимість того, що Росія досягла своїх стратегічних цілей, негайно підштовхне суперників Америки – Китай, Іран та Північну Корею – до радикальних дій проти американських інтересів.
У чому українська дипломатія вже досягла успіху, то це в появі у нової американської адміністрації переконання, що тут на кону не просто доля українців, а глобальні інтереси Америки.
З деяким запізненням, але Путін став загравати до Трампа, чим ще більше заганяє себе в глухий кут, оскільки Трамп з огляду на свій характер любить, щоб слідом за словами йшли справи, а для конкретних кроків у бік миру Путін точно не готовий.
Для мене очевидно, що зараз нам найважливіше виграти час. Мій прогноз – уже до літа Трамп переконається, що Путін намагається водити його за носа, і тоді буде ухвалено рішення про рішуче нарощування військової допомоги Україні.
Є підстави вважати, що на той час вдасться знизити ціни на нафту і під тиском Америки Європа точно буде змушена збільшити обсяги підтримки.
Я також розраховую на те, що американцям хоча б частково, але вдасться скоротити рівень підтримки Росії з боку Китаю.
Зараз нам головне втримати фронт, а також максимально нейтралізувати пропаганду з боку "консервів" Москви, що підняли голови на Заході. Зараз особливо важливо мати постійну лінію дипломатії, і тут вкрай вагомою стане роль Андрія Єрмака для створення нових форматів Єрмак – Волтц чи Єрмак – Рубіо.
Думаю, що голова адміністрації як особа найбільш наближена до президента має проводити значну частину свого часу не лише з офіційними особами американської адміністрації, а й у Конгресі та аналітичних колах.
Єрмак вже довів свою ефективність на міжнародному фронті, а зараз він просто зобов'язаний подвоїти свої зусилля.
І ще: головне – зараз як ніколи важливою є консолідація українського суспільства. Ми не досягнемо своїх цілей, якщо світ бачитиме, що в Україні почалися чвари і спостерігаються ознаки розколу. Ми маємо з'явитися в умовах нових реалій єдиною колоною.
Це передбачає і запас міцності для того, щоб вживати непопулярні заходи, такі як зниження призовного віку, чого вимагають не лише американці, а й реальна ситуація на війні. Якщо і коли Україна буде змушена вдатися до цього кроку, політичні сили повинні встояти перед спокусою розгойдувати ситуацію.
2025-й обов'язково призведе до послаблення агресора. Ми мусимо протриматися до цього моменту і в жодному разі не повинні кліпнути першими.