Новий 2022-23-24-25-й рік. Як війна накрила собою минуле та майбутнє
"Вчора ми довго розмовляли про життя
і згадали книгу про війну.
Книга багато що б нам пояснила.
Сьогодні пішли в бібліотеку.
З одного крила бібліотеки йшов дим,
але інше було цілим.
Кульгава бібліотекарка принесла формуляр.
Там було написано,
що нас вже видано цій книзі
і ми в ній живемо".
(Юрій Цаплін, "Сон")
У 2024-му я проставив дати в документах минулим роком. "Ти живеш ще у 2023-му!"
Насправді я живу все ще 2022-м.
Три воєнні роки – як один, що триває. Без поділів на Нові роки.
І все-таки три воєнних Нових роки – різні.
Новий 2022-й взагалі не згадується. "Щось не вірю у повномасштабне вторгнення…"
Довоєнне минуле тепер теж суцільною купою. Воно проглядається і переглядається крізь сьогодення. Історія війни, яка почалася задовго до війни. Довоєнне минуле не довоєнне, а передвоєнне.
Перед Новим 2022-м їздили на фабрику ялинкових іграшок у Куп’янськ. Екскурсія від профкому. Багато працює росіян. Тих, що приїхали тимчасово або осіли. Роблять дітям іграшки. Показали, як видувають. Потрібно мати сильні легені. Легені в них сильні.
Фабрику росіяни розбомбили у вересні 2022-го. Вона згоріла, залишилися тільки стіни.
Новий 2023-й був святковим: по-перше, ми вижили. Бажали якнайшвидшої перемоги і повернення додому. Після Харкова і Херсона здавалося, що вже близько – кінець війни. Розрахувати сили, дочекатися, тримаємося.
На Новий 2024-й бажали того ж самого. Тому він не був святковий.
Сили закінчилися, їх потрібно було брати звідкись заново. Не вірилося, що другий вже Новий рік зустрічаємо в переселенській квартирі. Сумне дежавю.
У перукарні під Новий 2024-й почув:
"Думали, будемо плецкати за перемогу, а ми плецкаємо за життя".
"Плецкати" – полтавське слово. У словниках його немає. Є "плескати" – "марно базікати, говорити дурниці", і воно ж в іншому значенні – "аплодувати, рукоплескати".
Я ламав голову, в якому зі значень "плецкати" було в перукарки, і в підсумку вирішив, що в обох відразу.
Звідки брати сили? Ні спілкуватися, ні вітати когось не хотілося. З Новим, 2024-м – 23-м і 22-м, що тривають.
Кому хотів зателефонувати і тримав у голові – Андрію Кириченку. Раніше з Андрієм зустрічалися раз на рік або рідше. Приятелі зі студентських часів, одна компанія. Тепер я про нього думаю часто, весь час. Коли "абонент поза зоною досяжності", мені не по собі. Якщо гудки – відлягає. Коли Андрій бере слухавку – настрій стає радісним. Я за нього хвилююся. Він став для мене дорогою людиною. Він у ЗСУ.
Балакали про те про се. Про прильоти по Харкову, зруйновані будівлі. Старі, що залишалися після Другої світової. Про те, що не буде на зв’язку числа до 11-го. Про Вазіка, нашого приятеля, однокурсника, що в Польщі зараз. Про Надю – мою доньку, про Олену – мою дружину, про батьків, як вони тримаються. "Передавай їм привіт і скажи: все буде добре. Так і передай".
Я люблю цю фразу "все буде добре" і сам часто користуюся. Але з початку війни вимовляю її рідко, не згадаю, коли востаннє говорив.
Надя з дівчатками в аніме-косплеях – замовляють костюми на "Аліекспрес", влаштовують вечірки, гуляють у цих костюмах містом. Ціла культура в їхньому поколінні.
"Ніхто не чіпляється? Не ображає вас?"
"Ні, підходять, фотографуються. Сьогодні дівчина підійшла, студентка з Харкова. І військовий із фронту. Сказав, що своїм покаже. Що ми такі ошатні, незвичайні. А ми йому подякували, що захищають нас".
"До свята Різдва Христового ГО "ВПО України" Полтавщини оголошує конкурс дитячого малюнка "Подаруй Різдвяну казку військовим"". Надя намалювала вертеп. Замість волхвів – військових. Волхвів п’ять. Два – з білими крилами, троє – без. Два білі пси з ними, не схожі на Патрона. Змучена Мадонна в жовтій сукні та синій накидці. Немовля – Ісус – спить.
Що будемо бажати на Новий 2025-й? Сил, здоров’я, терпіння. Пережити ще один воєнний рік.
Ми звикли до війни, вжилися. Війна стала вічною. Накрила собою як минуле, так і майбутнє.
Світ уже в майбутньому, про яке нещодавно знімали фантастичні фільми.
"Із наступного року в початкових і середніх школах Південної Кореї з’являться роботи-викладачі англійської мови". "Літаючі таксі Lilium схвалили в ЄС". ""Перший пацієнт Neuralink з імплантованим в мозок чипом здатен керувати комп’ютерною мишею силою думки", – заявив Ілон Маск".
Погляд прослизає, схоплюючи інше: "Повітряні Сили повідомляють про загрозу БпЛА", "Сумська, Полтавська, Харківська області – ракетна небезпека". Наше майбутнє – "Україні знадобиться 757 років, щоб ліквідувати збитки від мінного забруднення території, – повідомляють аналітики GLOBSEC".
Новий рік – свято майбутнього, надій на нього, побажань. Але майбутнє і саме свято живуть війною.
Ми вже й забули про святкові вихідні – що вони були колись. 25 грудня, 1 січня – робочі дні. Свято згортаємо раніше, щоб виспатися на роботу хоч скількись.
Саша Гребенщикова, вчителька з Харкова: "Вкрали в нас радість: новорічну віру в чистий аркуш. Вірити в силу добрих побажань, самі ці побажання. А ще вкрали в нас перше січня – узаконений день відпускання натягнутих віжок; дозвіл бути як є – ось справжній подарунок. І його теж вкрали: не було в нас цього року першого січня. Ну і днів навколо, зрозуміло".
Цього року свято аж напрошується. Усе подвоїлося, всі новорічні свята. Раніше був тільки Новий і Старий Новий рік. Тепер і два Миколая, два Різдва. Хто відзначає по-старому, хто по-новому, хто і по-старому, і по-новому, двічі.
А тут ще й білборд – "З Ханукою! 25 грудня – 2 січня".
2023-й закінчувався боями за ялинку – міську, на головній площі. У Полтаві та багатьох інших містах. "Ні ялинці! Гроші на ЗСУ!"
Цього року жодних боїв. Навіть забули про них. Ялинки стоять. Загальний консенсус: війна вже занадто довго, щоб скасовувати новорічні ялинки і Новий рік.
Свято повернулося і прийняло війну в себе.
Або інакше: війна своєю нескінченністю повернула нам свято.
Фронтовий Харків новорічно вбраний, усі постять фото: по-святковому гарний. Ілюміновані трамваї, таксі їздять містом, розвозять дух Різдва і Нового року.
Тилова Полтава взагалі не прикрашена, без інстазон, аскетична. Місто поза святом. Їдуть за святом, гарними фото до сяючого Харкова. Бояться: там прилітає, – але їдуть. Хочеться святкової атмосфери, побути в ній, відчути. Хоч прилітає і страшно.
Повертаються і розповідають у захваті, як там гарно і святково, як прилітало і бахкало.
Феєрверків, салютів немає. По всій країні заборонили під час війни. Замість них – гепання ППО: шахеди над містом. Дівчатка-колядниці майже не лякаються і не здригаються. У Святвечір удари ППО лунають майже святково. Викликають у пам’яті щось далеке, забуте за три роки – новорічний салют.
На Різдво зранку бахнули по енергосистемі так, що різдвяний вечір і свічки. Як на дитячих старовинних листівках. Що викликають почуття доброго, вічного.
Більш вічного, ніж війна, скільки б вона не тривала.
Андрій Краснящих
