Що буде, якщо ігнорувати правовладдя? Три приклади з досвіду України

Термін "правовладдя" ще не набув широкого вжитку серед громадян України. Більш звичним є поняття "верховенство права", що закріплено у ст.8 Основного Закону, але насамперед це про єдину концепцію – стійка система законів, інститутів, норм та зобов'язань суспільства (визначення запропоноване World Justice Project (WJP).

Фундаментом правовладдя виділяють 4 принципи: 

• Підзвітність – органи державної влади, як і громадяни, повинні дотримуватися закону і нести відповідальність за свої дії. Цей принцип також включає в себе поділ влади, щоб жодна з них не має абсолютного контролю. Громадяни повинні мати доступ до інформації про дії органів державної влади та можливість притягнути їх до відповідальності.  
• Справедливий закон має бути зрозумілим, доступним і застосовуватися однаково до всіх без винятку. Справедливість закону не може бути інструментом примусу, а має слугувати досягненню справедливих цілей і захисту прав людини.  
• Відкритий уряд наголошує на участі, де громадяни не просто пасивні спостерігачі, а активні учасники управління. Співпраця між урядом і громадянами сприяє зміцненню верховенства права, забезпечуючи формування політики людьми, на яких вона безпосередньо впливає.  
• Доступність правосуддя – кожна особа, незалежно від її походження чи статусу, може отримати доступ до судової системи і гарантію, що до неї ставляться однаково і справедливо, без упередженості чи фаворитизму.  

Як вважають WJP, ігнорування одного з чотирьох принципів, які разом створюють правовладдя, означає його порушення. В наших реаліях це може загрожувати європейському майбутньому, адже правовладдя є однією із цінностей ЄС. Європейська Комісія приймає рішення щодо загального руху євроінтеграційних процесів опираючись на рівень дотримання правовладдя в країні.  

Ігнорування правовладдя порушує фундаментальні права людини, призводить до системних криз, підриває довіру до державних інституцій та загрожує стабільності держави, як це можна побачити в історії України. На жаль, порушення одного із принципів часто супроводжується  нівелюванням інших. Пропонуємо згадати деякі події з часів незалежності та як це повʼязано із конкретним принципом правовладдя.  

Відсутність підзвітності та Революція Гідности 

Принцип підзвітності правовладдя обмежує владу держави, зобов'язуючи її діяти виключно в рамках закону, а не використовувати закон як засіб досягення власних цілей, наприклад, придушення опозиції.  

Верховенство права захищає людей від офіційного терору: примари чиновників з необмеженими погрозами, які можуть використовувати свою владу, щоб тримати людей у страху і змушувати їх поводитися покірно. Це створює ситуацію, в якій той, хто використовує владу, є вищим за того, над ким ця влада застосовується, а вплив однієї гілки влади на іншу ставить під сумнів ефективність захисту порушених прав. 

Згадуючи події 21 листопада 2013 року, коли тодішній Президент України Віктор Янукович відмовився підписувати Угоду про асоціацію між Україною та ЄС, розпочався масовий мирний протест відомий сьогодні як Євромайдан. Суспільство, в межах своїх прав, виражало незгоду з рішенням влади, адже це була демонстрація відступу від жаданого європейського майбутнього. Влада не змогла впоратись з цією реакцією мирним шляхом, тому вже 30 листопада країна проснулась з новиною, що близько 5-ї ранку "Беркут" влаштував силовий розгін, де задіяли сльозогінний газ, вибухові пакети, кийки та ін. Постраждало 79 людей.  

Використання спеціального загону міліції з метою придушення представників суспільної непокори викликало ще більший шквал обурення. Ігнорування бажань та потреби українських громадян триматись Європейського курсу, застосування насилля, корупція та бажання привласнити владу змінили характер протесту з проєвропейського на антиурядовий.   

Відсутність рівності перед законом та вбивство Георгія Гонгадзе 

Принцип справедливості закону, часто сприймають в контексті покарання, рівноцінного злочину, але це не тільки про таке трактування. Перед винесенням рішення ще є ряд процесів та процедур які регульовані законом і теж повинні виконуватись однаково до всіх.  

Восени 2000-го року зник один з перших опозиційних тодішній владі журналістів – Георгій Гонгадзе. Він викривав корупційні схеми Президента Кучми та його найближчого оточення, публікуючи це у власному онлайн-виданні та досить часто виступав на телебаченні в етері політичних програм. Георгій, опублікував свій лист до Генпрокурора, в якому він звернувся з проханням вплинути на припинення стеження, що тривало декілька тижнів.  Востаннє Георгія бачили 16 вересня у Києві, він сідав у машину.  

Паралельно із пошуком Георгія, спалахнув "касетний скандал" – оприлюднення записів, наче б то, із кабінету Президента. Серед записів було й обговорення долі Гонгадзе, де голоси двох чоловіків, що нагадували Президента Леоніда Кучму та тодішнього очільника МВС Юрія Кравченко, вирішували як зробити так, щоб непокірний журналіст перестав заважати. 

Хоч навколо правдивості записі досі є сумніви, у суспільства був запит не стільки на прозорість розслідування, як на його наявність. 

4 березня 2005 року, Юрій Кравченко – ексміністр внутрішніх справ – мав бути в прокуратурі, та давати свідчення по справі Гонгадзе, але його знайшли у себе вдома з двома кульовими пораненнями в голову. Тіло Георгія Гонгадзе знайшли 2 листопада 2000 року, без голови, за 70 кілометрів від Києва, а рештки черепа тільки у 2009 році. У смерті Георгія визнали винними трьох дрібніших чиновників, але жодної інформації про слідство щодо причетності політичних лідерів не було. В декораціях України нульових це було сприйнято як імітація слідства, аніж реальний пошук та спроби покарати винних.  

Відкритий уряд та "Харківські угоди"   

19 квітня 2010 року тодішні президенти України і Росії, Віктор Янукович і Дмитро Медведєв, підписали угоду, яка передбачала продовження перебування Чорноморського флоту Росії в Криму до 2042 року в обмін на знижки на газ для України. Підписання відбулось в Харкові, звідси й назва.  

Насторожувало те, що переговори про підписання велися у закритому режимі. Не було констультацій з громадкістю та, навіть, парламентом. Український народ дізнався про домовленості постфактум. Ратифікація зайняла всього 8 днів та справедливо супроводжувалась масовими протестами як на вулицях міст, так і в середині Верховної Ради. Не погоджувались українці з усім шляхом цих угод, наголошуючи, що не було громадських слухань та не залучили жодного незалежного експерта.  

Опозиція не погоджувалась на підписання таких сумнівних угод. Головним аргументом були сумніви в тому, чи відповідають "Харківські угоди" національним інтересам України. Брак прозорості в ухваленні рішень, підірвав довіру до державних інституцій та викликав політичну напруженість. Дестабілізація країни відбулась успішно.  

Згодом, у 2021 році Верховна Рада України визнала "Харківські угоди" та перебування військових формувань іншої країни на території України такими, що загрожували національній безпеці.  

Дотримання правовладдя дає можливість уникнути критичних наслідків з присмаком автократії. На принципах правовладдя, цілком реально збудувати успішне сучасне суспільство, де державні управлінці мають довіру народу, є економічна стабільність та простір для створення культурних продуктів, що в свою чергу, підвищують самоцінність нас як нації. Приклади наведені у цій статті – це лише дрібка з того, що ми можемо відрефлексувати у ретроспективі.  

"Навчання на помилках" – програшна стратегія, особливо, коли ми цим маскуємо власні прогалини. Хочеться, щоб ми передавали в спадок успішно подолані виклики про те як ми змогли уникнути кризи, зберегти життя співітчизників та почувати себе на рівних  серед світової спільноти. 

Ксенія Уколова