Поразка режиму Башара Асада в Сирії – це стратегічна перемога України над Росією

Міжнародна спільнота визнає, що повалення диктатури Башара Асада в Сирії було великою стратегічною поразкою Росії. Багато міжнародних спостерігачів кажуть, що ще одним програвшим від зміни режиму в Сирії є Іран, а головними переможцями є Туреччина та Ізраїль. Але я думаю, що Україна теж перебуває серед переможців.

Ми добре пам'ятаємо, що без потужної підтримки Росії диктатура Асада була б повалена у 2015 році. Тільки сильна військова підтримка Росії утримувала Башара Асада при владі ще 9 років.

Якби українська армія не завдала таких важких втрат російській армії, Путін продовжував би підтримувати правління Башара Асада, а разом з ним і його військову присутність у такому важливому регіоні, як Середземне море і Близький Схід. Сирійська збройна опозиція змогла перемогти Башара Асада саме тому, що українська армія серйозно послабила російську армію.

У війні з Україною Росія втратила понад 700 тисяч солдатів (вбитими і тяжкопораненими), вичерпала свої запаси озброєння і боєприпасів, тому не змогла спрямувати військові сили для захисту регіону, який має дуже серйозне стратегічне значення, і фактично втратила свого цінного союзника, а разом з ним і його інтереси у великому регіоні. Багато в чому вичерпавши свій військовий потенціал у несправедливій війні з Україною, Росія не змогла нічого зробити, щоб змінити ситуацію в Сирії.

З іншого боку, демократичні держави, які є союзниками України, також побачили, що Росія ослабла навіть більше, ніж вони могли собі уявити. Не треба її боятися і лякати нею один одного.

Я вважаю, скоригувати свою позицію мають і західні лідери та громадські діячі, які закликають Україну до територіальних поступок заради досягнення миру з Росією.

Зараз Росія ослаблена до такої міри, що не може захистити своїх союзників, тим паче, коли країна перебуває на порозі найжорстокішої соціально-економічної кризи. Чому агресору мають надати перепочинок, навіщо примушувати Україну, яка має потенціал перемоги, йти на поступки? Чи не було б логічнішим і раціональнішим зробити прямо протилежне: перемогти агресора, який кидає виклик міжнародному праву, збільшивши озброєння і фінансову підтримку України, та дати урок усім потенційним агресорам?

Так, Росія ослабла настільки, що не може захистити навіть свого найціннішого союзника. Але Росія не настільки, щоб змиритися зі своєю поразкою. Саме тому вона продовжує свої атаки на територію України навіть ціною втрати останніх ресурсів.

Росія готується до стратегічного реваншу на Південному Кавказі, продовжуючи при цьому свої атаки на сході України. Таким чином вона намагається подолати розчарування і зневіру, викликану втратою Близького Сходу.

Глава Азербайджану Алієв і де-факто лідер Грузії Іванішвілі також готові посилити вплив Росії на Південному Кавказі, щоб захистити своє авторитарне правління.

В останні два роки Ільхам Алієв здійснює систематичні репресії проти громадянського суспільства, вільної преси та опозиції, які виступають за інтеграцію Азербайджану в Захід. У в'язницях Азербайджану вже перебуває 331 політв'язень. Оголосивши своєю програмною метою інтеграцію Азербайджану в Євросоюз, Партію Народного Фронту Азербайджану було повністю позбавлено нормальної політичної діяльності. Водночас Ільхам Алієв зміцнив свій союз із путінською Росією і свою антизахідну риторику.

Росія вже давно намагається повалити уряд Пашиняна у Вірменії та зупинити процес інтеграції Вірменії до Європи. Незважаючи на все це, найважливіші події з точки зору долі регіону Південного Кавказу зараз відбуваються в Грузії. Грузія – наш сусід, який домігся значних успіхів у напрямку демократизації та європейської інтеграції після Революції троянд 2003 року.

На жаль, "Грузинська мрія", яка перебувала при владі в Грузії останніми роками, посилила авторитарні тенденції, сфальсифікувала вибори і посилила антизахідну риторику. Зрештою, уряд Грузії навіть відмовився від політики інтеграції до Євросоюзу. Це стало ривком для Росії, яка будує плани реваншу в регіоні. Нині Росія всіма силами намагається перемогти прихильників демократії та євроінтеграції в Грузії.

Хоробрий грузинський народ уже 19-ий день день і ніч проводить демонстрації в Тбілісі та інших великих містах Грузії, вимагаючи своїх прав. Він вимагає вільних виборів та інтеграції до Європейського Союзу відповідно до Конституції Грузії. Однак слід враховувати, що авторитарні режими, які підпорядковують апарат примусу держави своїм інтересам, можуть фізично перемогти мирні політичні сили, застосовуючи жорстку силу. Тому всі демократичні сили світу, включно зі США та ЄС, мають посилити підтримку справжньої грузинської мрії, відновлення демократії Грузії та її інтеграції до Європейського Союзу.

Не забувайте, що Україна і Грузія є епіцентром боротьби світових демократичних сил з міжнародним авторитаризмом на чолі з Росією. Взявши в руки зброю, народ України захищає свою країну і землю від окупації, а також завдає нищівного удару міжнародному авторитаризму і захищає свободу в усьому світі. Хоробрий грузинський народ нині продовжує ту саму роботу на вулицях Тбілісі політичними засобами.

Усі прихильники свободи у світі повинні надати більш рішучу підтримку для цих двох хоробрих народів. Перемога Грузії в цій непростій боротьбі принесе дуже позитивні результати для Південного Кавказу, а перемога України, для всього світу.

Алі Карімлі є головою Партії народного фронту Азербайджану (ПНФА), найбільшої опозиційної партії в країні. ПНФА є головною силою, що просуває інтеграцію Азербайджану до Європейського союзу. Уряд Азербайджану проводить репресії проти ПНФА. До 50 активістів ПНФА живуть як політичні в'язні.

З 2005 року Алі Карімлі заборонено виїжджати за кордон, йому не видають паспорт, незважаючи на те, що навіть Європейський суд з прав людини визнав цю заборону незаконною. Усі його внутрішні зв'язки всередині країни також незаконно обмежені. Уже понад чотири роки у нього відсутній доступ до інтернету та мобільного зв'язку.