Етика поведінки судді в аспекті національної безпеки України
Суддя має особливий статус у суспільстві та державі, який визначається виконанням ним надважливої суспільної та державної функції – здійснення правосуддя. Це зумовлює підвищені вимоги до особи, яка носить суддівську мантію чи претендує на неї. Адже визначальним критерієм зайняття особою посади судді та перебування на ній є довіра з боку суспільства та держави, відсутність сумнівів стосовно належного рівня компетентності та доброчесності.
Тому те, що дозволено у різних сферах життєдіяльності звичайній людині, нерідко є неприпустимим для судді. Буває достатньо одного вчинка у тій чи іншій сфері життя, щоб можна було зробити однозначний висновок про те, що така особа апріорі не може бути суддею. І не обов’язково, щоб цей вчинок підпадав під дію закону та отримав правову оцінку. Морально-етичний аспект може виявитися достатньо переконливим для відповідного висновку.
Наразі питання етичної поведінки судді актуалізували два взаємопов’язані аспекти. Перший – це російська військова агресія та розв’язана рф війна проти України. Другий – потреба в Єдиних показниках для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді), ухвалення яких вимагає закон.
У юридичних колах зав’язалася дискусія стосовно змісту вказаних Єдиних показників і, особливо, в частині допустимості (з точки зору перебування на посаді судді) відвідування суддею/кандидатом на посаду судді без нагальної потреби анексованого рф Криму, інших тимчасово окупованих територій (далі – ТОТ) та держави-агресора.
Офіційна позиція Вищої ради правосуддя (далі – ВРП) наразі не сформована. У цій дискусії зійшлися дві діаметрально протилежні позиції.
Перша з них полягає у тому, щоб суддю/кандидата на посаду судді, який відвідував без нагальної потреби анексований рф Крим, інші ТОТ чи територію держави-агресора, визнавати невідповідним такому критерію як "дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті".
Друга позиція зводиться до того, що Єдині показники носять "виключно юридичний характер", а тому визначення доброчесності судді не можна пов’язувати з морально-етичними критеріями оцінки його поведінки. Відразу ж зазначу, що друга позиція є юридично неспроможною, оскільки Законом "Про судоустрій і статус суддів" (ч. 9 ст. 69) встановлено, що "кандидат на посаду судді відповідає критерію доброчесності, якщо відсутні обґрунтовані сумніви у його незалежності, чесності, неупередженості, непідкупності, сумлінності, у дотриманні ним етичних норм, у його бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті…".
Особисто я є не лише прибічником першої позиції, але й усіляко її відстоюю. Моє бачення етичних вимог до судді сформоване на основі багаторічної наукової та викладацької діяльності у сфері права, досвіду роботи на посаді члена ВРП, чинного законодавства України, міжнародних актів, які регламентують поведінку судді, а також із врахуванням практики діяльності ВРП та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі – ВККС), результатів аналітичних досліджень доброчесності суддів та позиції компетентних органів України.
Етичні стандарти поведінки судді
У Бангалорських принципах поведінки судді (схвалені резолюцією Економічної і Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року) передбачено, що:
- "довіра до судової системи, а також до авторитету судової системи в питаннях моралі, чесності та непідкупності судових органів займає першочергове місце в сучасному демократичному суспільстві";
- ці принципи схвалюються для того, "щоб судді індивідуально та колективно ставилися до своєї посади як до поважаної та почесної, розуміючи ступінь довіри суспільства, та докладали всіх зусиль для підтримання та подальшого розвитку довіри до судової системи";
- "суддя демонструє поведінку, бездоганну навіть з точки зору стороннього спостерігача".
У коментарі до Бангалорських принципів поведінки судді сказано: "Особиста поведінка судді впливає на судову систему загалом. В основі довіри суспільства до судової системи лежить не лише компетентність і скрупульозність суддів, але також їхня чесність, непідкупність і моральність. Суддя має бути не лише "добрим суддею", але й "доброю людиною", незважаючи на те, що значення цих слів може по-різному сприйматися в різних прошарках суспільства. На думку суспільства, суддя взяв на себе обов’язок не лише служити ідеалам справедливості і правди, які є основою для верховенства права і принципів демократії, але й уособлювати їх".
У преамбулі нової редакції Кодексу суддівської етики (2024) зазначено: "Забезпечення права кожного на судовий захист на основі утвердження принципу верховенства права, здійснення правосуддя від імені держави України на підставі Конституції та законів України встановлюють високі вимоги до моральних якостей судді. Усвідомлюючи значущість (важливість) своєї місії, з метою зміцнення та підтримки довіри суспільства до судової влади судді України вважають, що зобов’язані демонструвати і пропагувати високі стандарти поведінки, у зв’язку із чим добровільно беруть на себе більш істотні обмеження, пов’язані з дотриманням етичних норм як у поведінці під час здійснення правосуддя, так і в позасудовій поведінці".
В контексті високого статусу судді варто згадати про обов’язок учасників судового процесу звертатися до судді "Ваша честь!".
Тому етичні вимоги до кандидатів на посади суддів – то не якась другорядна річ, яка стоїть після вимоги незалежності, об’єктивності, чесності і непідкупності. Ба більше – в Аналітичному звіті "Дослідження практики застосування категорії "доброчесність" (2024) у контексті добору та кваліфікаційного оцінювання суддів" зазначено, що Громадська рада доброчесності розглядає відвідування рф та ТОТ як невідповідність саме показнику незалежності.
Отже, відповідність кандидата на посаду судді етичним нормам є надважливою умовою на кожному етапі добору.
В іншому Аналітичному звіті – "Доброчесність у системі правосуддя: на шляху до єдиних та чітких індикаторів" (2024), який містить аналіз практики ВККС, ВРП, Етичної ради щодо оцінювання доброчесності суддів, кандидатів на посади суддів чи членів ВРП, узагальнені випадки порушення особистої доброчесності сформульовано так: "Після початку збройної агресії суддя (кандидат на посаду судді) без нагальної потреби відвідував російську федерацію або ТОТ України".
Відтак, доброчесність судді не може обмежуватись лише дотриманням вимог, передбачених законом. У "Правилах етичної поведінки суддів, їх застосування та дотримання" (Перша експертна комісія Міжнародної Асоціації Суддів, 31.10.2004–04.11.2004) зазначено: "Деякі принципи етики можуть не рекомендувати або навіть категорично забороняти вчинки, які фактично не суперечать закону. Такі принципи існують для того, щоб суддя був поза підозрою і надихають на дотримання найвищих стандартів… Структура і зміст будь-яких принципів етики мають бути узгоджені в кожній країні з власними традиціями і досвідом".
Чому для нас важливою є остання теза? Тому, що останні десять років Україна потерпає від російської збройної агресії, метою якої є знищення української нації та держави. Такі обставини не можуть не впливати на вимоги до етики поведінки судді. У державі, яка воює за своє виживання та збереження, національна самосвідомість та патріотизм набувають пріоритетного значення.
Національне законодавство
Будь-який суддя – це насамперед громадянин України.
У Стратегії утвердження української національної та громадянської ідентичності на період до 2030 року (схвалена постановою КМ України від 15 грудня 2023 р.) констатовано, що "існування та процвітання України неможливе без загального усвідомлення громадянами своєї національної та громадянської ідентичності".
Конститутивний характер дотримання етичних норм суддею обумовлює вимоги до судді як громадянина своєї держави. У Законі "Про основні засади державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності" закріплено, що такими засадами, зокрема, є: формування активної громадянської позиції на основі поваги до прав людини, духовних цінностей українського народу, національної самобутності; оборонної свідомості та громадянської стійкості; патріотизму...
Стандарти доброчесності судді повинні включати патріотизм та прояв активної громадянської позиції, що наразі є умовою виживання української держави. Чи є достатнім для констатації доброчесності судді виконання ним законів та дотримання норм професійної етики? Чи є достатнім не виявляти антиукраїнську позицію? На моє переконання, ні. Зважаючи на особливий статус судді, його виключну місію у здійсненні правосуддя відсутність активної громадянської позиції, нейтрально-байдуже ставлення судді до необхідності збереження української національної ідентичності підриває засади державної та національної безпеки України.
Відповідно до чинного законодавства України (зокрема, Закону "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України") громадянам України не заборонено вільно та безперешкодно в’їжджати (виїжджати) на тимчасово окуповані території України.
Проте чи безпечним є відвідування ТОТ? Чи забезпечені права і свободи громадян України, які проживають на цих територіях чи їх відвідують? Питання риторичне.
25 червня 2024 року ЄСПЛ оголосив рішення по суті міждержавної справи "Україна проти росії (щодо Криму)", у якому вказав, що Уряд України надав вичерпні докази, які ефективно та поза всяким сумнівом продемонстрували масштабні та систематичні порушення представниками російської федерації та підконтрольних їй осіб прав та свобод, що захищаються Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколами до неї. ЄСПЛ також зробив висновки щодо системних порушень, які стосуються права на життя, заборони жорстокого поводження, права на свободу та особисту недоторканність.
Як зазначалося, згідно з Конституцією та законами України суддя має особливий (спеціальний) правовий статус, який характеризується наявністю певних вимог, обмежень щодо зайняття цієї посади та гарантій його діяльності. На моє глибоке переконання, це стосується і відвідування без нагальних причин ТОТ та держави-агресора.
Відвідування суддями (кандидатами на посаду судді), навіть попри відсутність прямої заборони закону, ТОТ та/чи території держави-агресора без нагальної потреби (наприклад, з метою відпочинку, спілкування з друзями тощо) свідчить про відсутність громадянської позиції, а також шкодить авторитету правосуддя.
Що стосується визначення нагальної потреби відвідування ТОТ та/чи території держави-агресора, то вона пов’язана із виключною ситуацією/життєвою необхідністю, коли особа має вагому причину для перебування в цих регіонах, коли життєво важливе питання неможливо вирішити в інший спосіб, ніж особистим відвідуванням цих територій. Важливо розуміти, що таке відвідування суддею (кандидатом у судді) відбується попри загрозу власній безпеці та безпеці близьких осіб, які проживають на ТОТ, і, поза всяким сумнівом, державній та національній безпеці України. Отже, причини відвідування цих територій мають бути вагомими.
Позиція українських спецслужб та РНБО
Досліджуючи цю проблему, я звернулась із відповідним запитами до наших спецслужб та РНБО щодо наявності ризиків відвідування громадянами України, які є суддями чи кандидатами на посади суддів, в аспекті національної безпеки України.
У цих відомствах переконані, що унормовані станом на зараз вимоги та обмеження щодо суддів стосуються переважно корупційної складової та умовних етичних принципів, але не враховують реальних і прогнозованих чинників вербувальної уразливості чинних суддів і кандидатів на посаду судді, а також національної самосвідомості та громадянської позиції.
Вітчизняні розвідники та контррозвідники вважають, виходячи з виявлених форм і методів діяльності спецслужб російської федерації, що ризики вербування спецслужбами держави-агресора громадян України, насамперед з так званої "категорії ризику" (які відвідували або відвідують ТОТ, територію держави-агресора) є об’єктивно реальними. Доречно зазначити, що на сайті Служби зовнішньої розвідки 24 липня 2024 року опубліковано статтю під назвою "Ризики, на які наражають себе українці, які їдуть у рф під час війни".
Позиція Головного управління з протидії системним загрозам управлінню державою Департаменту захисту національної державності СБУ полягає у тому, що в умовах збройної агресії рф проти України будь-яка так звана "нагальність потреби" такого виїзду неспівставна з прогнозованими ризиками і загрозами, насамперед безпосередньо життю і здоров’ю особи (судді/кандидата), а також державній безпеці та національним інтересам України у разі затримання такої особи, її вербування тощо.
Головне управління розвідки Міністерства оборони України зазначило, що спецслужби держави-агресора постійно проводять заходи, направлені на збір інформації, а також створення (документування) компрометуючих матеріалів стосовно громадян України з метою подальшого їх вербування. Ризики вербування громадян, які відвідували територію російської федерації чи ТОТ України, значно зростають у зв’язку з високою активністю там спецслужб держави-агресора та їхніми достатньо широкими можливостями. Громадяни України, які відвідували ТОТ України та/або територію рф, підлягали обов’язковим "фільтраційним заходам" спецслужб держави-агресора. Представники органів державної влади України (зокрема, судової), зважаючи на специфіку їхньої діяльності та доступ до чутливої інформації, а також особи, з якими вони спілкуються чи перебувають у родинних та дружніх стосунках, становлять особливий інтерес для спецслужб держави-агресора.
Отже, перебування вказаних осіб на ТОТ України та/або території рф з високою ймовірністю може призвести до ризиків виникнення загроз їхньому життю та здоров’ю, здійснення підходів та вербувальних пропозицій з боку спецслужб держави-агресора під різними приводами, у тому числі з використанням засобів впливу у вигляді шантажу.
Українські спецслужби застерігають, що призначення таких громадян України на державні посади, зокрема посади суддів, суттєво збільшує їхні агентурні можливості та зацікавленість ними спецслужб держави-агресора, а також створює загрозу національній безпеці України.
На їхню думку, вимога виявляти громадянську/національну самосвідомість, повагу до української державності та патріотизм, особливо в умовах тривалої збройної агресії рф проти України та після завершення правового режиму воєнного стану, повинна бути одним з основних критеріїв суддівської доброчесності.
Закономірний висновок
Наведене переконливо доводить як обґрунтованість практики застосування ВККС, ВРП та ГРД такого показника як "відвідування ТОТ та/чи території держави-агресора без нагальної потреби", так і потребу закріплення його в Єдиних показниках для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді).
Безперечно, сам по собі факт відвідування ТОТ та/чи території держави-агресора суддею/кандидатом у судді не є безумовним показником недоброчесності та порушення етики суддею. Його оцінка залежить від конкретної поведінки за певних життєвих обставин. Лише однозначна констатація відсутності нагальної потреби відвідування ТОТ України та/чи території держави-агресора може створювати підстави для відмови кандидату у призначенні на посаду судді чи подальшого перебування особи на посаді судді України.
Якщо українській суддя не є взірцем поведінки людини і громадянина, уособленням національної самосвідомості та громадянської позиції, то дотримання інших показників доброчесності втрачає свій сенс.
Опоненти закріплення такого показника для оцінки доброчесності та професійної етики судді обґрунтовують свою позицію також тим, що цей показник має оціночний характер, а тому відсутні чіткі та однозначні критерії його визначення. На мій погляд, це не переконливий аргумент, оскільки закон передбачає велику кількість оціночних понять, які ВККСУ та ВРП визначають у кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин справи. Власне, встановлення відповідності/невідповідності діяльності судді вимогам закону – у більшості випадків залежить від суб’єктивної оцінки кожного із членів певного органу (ВККСУ, ВРП).
Мій колега – член ВРП Сергій Бурлаков, досліджуючи цю проблему, послався на наукові здобутки професора Галини Зимовець, яка визначає доброчесність як внутрішню чесноту або моральну якість людини, а під етикою розуміє переважно набір правил поведінки, установлений для певної соціальної або професійної групи осіб.
Доброчесність – це характеристика поведінки людини в аспекті дотримання нею моральних норм, притаманних тому або іншому суспільству. Обсяг цього поняття залежить від культури та епохи. Із часом обсяг значення таких понять може зазнавати змін, адже вони мають оцінний характер і описують моральні норми, які значною мірою залежать від соціуму. Змістове наповнення понять, що розглядаються, може модифікуватися залежно від тих моральних імперативів, які формує суспільство на певному етапі свого розвитку.
Не викликає жодного сумніву, що на нинішньому етапі свого розвитку – в умовах кровопролитної боротьби за виживання та збереження суверенної України та Українського народу – українське суспільство уже сформувало моральний імператив, який заперечує відвідування без нагальної потреби суддями та кандидатами у судді ТОТ України та території держави/агресора. Наразі слово за унормуванням та ефективним використанням цього морального імперативу.
Оксана Кваша, член Вищої ради правосуддя, доктор юридичних наук, професор
