Атаки росіян на енергетику: чому це небезпечно для АЕС?
Автори:
Ян Ванде Путте, фахівець з питань атомної енергетики, Greenpeace Україна
Шон Берні, фахівець з питань атомної енергетики, Greenpeace Україна
Щоночі ударними дронами росіяни атакують мирних громадян України. Такі безпілотники вже самі собою становлять смертельну небезпеку життю українців, проте фахівці Greenpeace по всьому світу стурбовані й іншим загрозливим фактом.
Президент Зеленський та представники українського уряду нещодавно заявили, що мають у своєму розпорядженні розвіддані про підготовку росіянами атак на українські АЕС. Дуже схоже на правду, адже росія вже знищила більшість неатомних електростанцій у спробах довести Україну до блекауту.
Оскільки АЕС потребують безперебійного живлення щоб охолоджувати реактори, подальші удари по енергетиці – це те саме, що бити по АЕС. Це безпрецедентний випадок, коли країна-агресор застосовує воєнну силу проти найбільш вразливих об’єктів – атомних електростанцій – попри ризик радіаційного забруднення не лише території України, але всього Європейського континенту.
Коли росіяни незаконно взяли під контроль Запорізьку АЕС, українська атомна енергетика лишилася з дев’ятьма робочими реакторами на Рівненській, Хмельницькій та Південноукраїнській атомних електростанціях. Кожному із об’єктів для роботи необхідні сотні тон високорадіоактивного ядерного палива.
Ці атомні станції повністю залежать від стабільної роботи електромережі, яка дозволяє безперебійно подавати насосами воду для охолодження розпеченого ядра. Якщо охолодження вимкненться через відсутність електроенергії, ядерне паливо навіть у зупиненому реакторі може його розплавити всього за кілька годин.
Жодна державна атомна енергетична програма світу не створювалася з урахуванням таких руйнувань енергетики України, які спричинила загарбницька війна росіян. Наразі просто не існує аналізу безпеки для світових регуляторів у сфері атомної енергетики, який би враховував той масштаб кризової ситуації, до якої призвели цілеспрямовані атаки росіян по українській національній енергосистемі, як і наслідки для безпеки атомних електростанцій.
Очевидно, що такі складні об’єкти як АЕС мають резервні системи живлення, наприклад дизельні генератори. Проте для забезпечення їхньої роботи необхідно тисячі літрів пального щодня, а запаси не безкінечні. Також варто пам’ятати, що дизельні генератори можуть вийти з ладу, особливо за умови постійної і тривалої роботи. Випадків втрати живлення із переходом на резервні системи було вже вісім із початку повномасштабної війни, на Запорізькій атомній електростанції. Така аварійна ситуація безумовно становить серйозну загрозу, хоча шість реакторів ЗАЕС перебувають у стані зупинки вже два роки і потребують значно меншого обсягу охолодження, ніж активні реактори.
Через постійні атаки росіян, Україні загрожують каскадні знеструмлення значної частини енергосистеми країни. Так виглядає ситуація, коли одна або декілька АЕС несподівано відключаються або виходять з ладу у межах ланцюга передачі, це називають "виліт" або "падіння". Цей сценарій також можливий, коли ключові підстанції пошкоджені або знищені внаслідок російських авіаударів. У такій ситуації електрична напруга та частота виходять за межі допустимих значень, тоді як додаткові генераційні потужності відстутні. Таким чином це може спровокувати подальші "вильоти" чи "падіння" інших потужностей – і це приведе до каскадного відключення та знеструмлення всієї системи. Якщо це станеться, то всі чотири українські АЕС втратять живлення від загальної мережі.
Величезна проблема, яка чекає нас цієї зими, полягає у тому, що якщо росіяни продовжать руйнувати українську енергосистему, то в якийсь момент наявних електростанцій може виявитися недостатньо аби запобігти системного блекауту. Це означає, що всі електростанції на великій частині країни відключаться, і це буде сильно відрізнятися від тих відключень, з якими ми маємо справу зараз.
Аби запустити цілу мережу країни "з нуля" (так званий "автономний пуск"), необхідно залучити достатньо гідроелектростанцій, вугільних чи газових електростанцій, промислових батарей живлення. У випадку із АЕС це не працює. Нас турбує той факт, що для автономного пуску може бути недостатньо електростанцій, які залишилися у функціональному стані. Це, у свою чергу, призведе того того, що знеструмлені АЕС не зможуть бути заживлені протягом тривалого часу, тоді як запас пального для дизельних генераторів просто скінчиться.
За найгіршим можливим сценарієм охолоджувальні системи на атомних електростанціях перестануть працювати, що спричинить викиди значних обсягів радіоактивних часток на одразу декількох АЕС. Тим самим катастрофічно забруднюючи не лише Україну, але весь Європейський континент у масштабах, що багатократно перевищують показники аварій на Фукусімі та Чорнобилі.
Важлива подія сталася 6 вересня 2024 року: Державна інспекція ядерного регулювання України (ДІЯРУ) заявила, що МАГАТЕ погодилося задовольнити запит на розширення постійної моніторингової місії в Україні на електричних підстанціях. Інспектори МАГАТЕ побували на одній із уже пошкоджених росіянами підстанцій через шість днів після заяви українських фахівців. Однак, на жаль, після цього візиту МАГАТЕ так само не вживає швидких та рішучих дій. Присутність персоналу міжнародного агентства на українських атомних об’єктах може стати стримуючим фактором для росіян, оскільки вони співпрацюють із МАГАТЕ задля підтримки власного ядерного експорту по всьому світу – факт, який команда Greenpeace неодноразово піддавала жорсткій критиці. Однак у цьому випадку це могло би дати МАГАТЕ певні важелі впливу на російську сторону, якщо МАГАТЕ, звісно, мають намір ними скористатися.
Проте присутність представників МАГАТЕ на території підстанцій не вирішує проблему повністю. Більшість неатомних електростанцій, які могли би підтримати стабільну роботу мережі, давно зруйновано росіянами, тому подальші удари по тій генерації, яка досі може працювати – гідроелектростанції насамперед – вважатимуться прямою загрозою безпечній роботі АЕС.
Звучить дивно, що Greenpeace, організація-опонент атомної енергії, виступає на підтримку безпечної роботи АЕС. Однак, найперше, щоб пережити майбутню зиму Україні потрібні всі потужності генерації, які вона має в наявності. Це не змінює того факту, що атомні станції – найбільш вразливі елементи енергосистеми. Ці об’єкти досі функціонуть лише тому, що атаки росіян на АЕС до цього мали досить стриманий характер. Таким чином, зараз ми вимушені генерувати електроенергію атомними станціями задля підтримки мережі у робочому стані, не лише щоб пережити цю зиму, але й щоб працювали системи охолодження ядерних реакторів.
Однак будь-які подальші атаки на підстанції чи електростанції можуть завдати непоправної шкоди без того понівеченій енергосистемі України. Тим самим зануривши країну у тотальний блекаут та унеможлививши перезапуск мережі, що призведе до численних та катастрофічних проблем із ядерними реакторами, які закінчаться масштабним радіаційним забрудненням величезних територій. Це дійсно унікально жахлива пастка.
Як бути? Вже зараз робиться багато, згадайте хоча б тих героїчних українських фахівців, котрі вдень та вночі лагодять пошкоджені станції та підстанції. Проте Україні терміново потрібно значно більше допомоги від міжнародних партнерів, адже ця загроза нависла не лише над Україною, а над усім Європейським континентом. Схоже, що у європейських столицях цього не розуміють повною мірою. Ми маємо докласти більше зусиль, аби вони нарешті осягнули рівень загрози.
Першочерговою для міжнародної спільноти має стати вимога чинити абсолютний тиск на росіян, щоб ті відмовилися від подальших ударів по українській енергосистемі. Саме зараз МАГАТЕ варто позбутися своєї толерантності до російських методів та максимально використати свій вплив на російську федерацію. Також необхідна масштабна міжнародна підтримка у відбудові та подальшому захисті енергосистеми.
Старі радянські технології та гігантські вразливі станції мають залишитися у минулому,зараз час для невеликих децентралізованих виробничих установок. Обов’язково слід інтегрувати промислові акумуляторні системи зберігання електроенергії, котрі чудово себе показали у парі з сонячними та вітровими електростанціями. Відмова від нинішніх небезпек атомної енергетики може зайняти роки, однак перехід на більш стійкі та надійні системи якісно вплине на загальну стабільність та може бути реалізований впродовж навіть одного року.
Процвітаюча Україна після війни буде ефективною, децентралізованою, стійкою та відновлюваною; на зміну вимушеному імпорту електроенергії з ЄС прийде експорт. Насправді процес трансформації вже почато, але нам необхідно заручитися значно більшою підтримкою світової спільноти заради пришвидшення позитивних змін. Адже в цьому зацікавлений весь Європейський континент.