НАБУ вмирає? Нехай живе НАБУ!

Скандал з витоком інформації НАБУ боляче вдарив по репутації одного з найбільш ефективних правоохоронних органів країни. Щодо ефективності –  не сарказм. Проте сьогодні, на жаль, витоки закритих даних слідства – далеко не єдине питання, щодо якого можна дорікнути борцям з корупцією в Україні.

До Національного антикорупційного бюро в мене особливе ставлення. З одного боку, я непогано розуміюся на тому, як орган функціонує зсередини, адже дві каденції поспіль був членом Ради громадського контролю НАБУ, а також входив до конкурсних комісій з відбору детективів. 

З іншого боку, у значній кількості справ моїх клієнтів з представниками Національного антикорбюро ми знаходимось по різні сторони пошуку правди. Вони – на стороні обвинувачення, я, як адвокат, – на стороні захисту інтересів підозрюваних у таких злочинах.

Від початку функціонування цього відомства, на мій погляд, його представники завжди демонстрували якісні показники роботи. Тут мова не тільки про відшкодування шкоди, завданої державі. Йдеться саме про якість процесу. І з точки зору того, як вони його ведуть, з точки зору їхніх нетривіальних (в хорошому сенсі) методів роботи, нестандартних рішень щодо виявлення та доказування корупційних злочинів, цей процес дійсно цікавий.

Та якщо поставити запитання: "Чи можна стверджувати, що Національне антикорупційне бюро на 100% виконало та виконує свою функцію?", особисто моя б відповідь була – "частково". 

Вибірковість та політичні "хотєлки"

Цього року стало відомо, що польський аналог НАБУ – Центральне антикорупційне бюро Польщі збираються ліквідувати, а натомість створити новий орган. Причина – заполітизованість відомства. Рішенню про ліквідацію передував скандал щодо ймовірного використання Центральним антикорупційним бюро Польщі шпигунського програмного забезпечення Pegasus. Так, співробітники антикорупційного відомства прослуховували політиків колишньої опозиції, юристів, журналістів. Фактично вони використовували негласні слідчі розшукові дії, де питання скоєння кримінального злочину або було геть сумнівним, або його взагалі не було. В результаті це стало елементом внутрішньополітичних чвар.

Тут, на жаль, можливо провести певні паралелі з українськими реаліями. У тому числі і з тим же витоком даних по досудовому розслідуванню у справі про "Велике будівництво". 

Якщо подивитись, що відбувається наразі, то, на мій погляд, тенденція полягає у тому, що Національне антикорупційне бюро не просто має можливість, а й активно користується правом ухвалювати рішення щодо того, які справи ставити в пріоритет, а де можна рухатися дещо повільніше; щодо якої особи варто активізуватися, а кого залишити поза увагою.

Візьмемо умовний приклад. Уявімо, є три великі генпідрядники для певного державного проєкту, проте правоохоронні органи активно перевіряють лише одного з них. Хіба тут не виникає думка, що слідство працює в інтересах другого чи третього підрядника? 

Чи ось конкретна ситуація, де НАБУ чомусь діють не поспішаючи. Мова – про оборонний сектор. Для мене як голови Громадської антикорупційної ради при Міноборони це є особливо болючим питанням. Я неодноразово наголошував, що наразі економічні та корупційні злочини в оборонці розслідують буквально усі правоохоронні відомства, що нерідко лише ускладнює розкриття таких правопорушень. Разом з тим, з боку НАБУ складно побачити аж такі приголомшливі результати у цьому напрямку діяльності – результати, які б стали реальним запобіжником. Нагадаю, що ціна корупції в оборонці – найдорожча. Це життя наших захисників. 

Отже, на сьогодні одним з ключових зловживань в оборонній сфері є питання ціни зброї. З приводу ефективного використання державних коштів на закупівлю озброєння та боєприпасів існують дві точки зору. Першу активно просувало колишнє керівництво міністерства оборони. Мовляв, в умовах катастрофічної нестачі ми купуємо все, що є за будь-яку ціну. До слова, позиція нинішнього керівництва щодо цього нам досі невідома. 

Друга точка зору, прихильником якої є я – це запровадження ринкових умов при закупівлі озброєння, це створення конкуренції. Наприклад, шляхом створення якоїсь платформи  на кшталт або на базі системи Prozorro, де відбуватимуться закупівлі. Нехай усе там буде засекреченим – кількість, найменування та асортимент виробника тощо, але тільки не ціна. Такий підхід, на моє переконання, здатен значно вплинути на зниження чека при закупівлі зброї. Ба більше, питання стоятиме не тільки в сторону збільшення ціни, а також щодо своєчасності виконання зобовяʼзань. 

Але до чого ж тут НАБУ? Відповім. Національне антикорбюро згідно зі ст. 17 Закону "Про національне антикорупційне бюро України"  має право надсилати державним органам, органам місцевого самоврядування обов’язкові до розгляду пропозиції та рекомендації щодо усунення причин і умов, які сприяють вчиненню кримінальних правопорушень, віднесених до підслідності Національного бюро, а також отримувати від цих органів протягом 30 днів інформацію про розгляд таких пропозицій та рекомендацій. Так, за листом Громадської антикорради при МОУ, НАБУ вже зверталося в Міністерство оборони, аби оборонне відомство виконало вказівку щодо закупівлі продуктів харчування для армії (нагадаю, наразі це відбувається в системі Prozorro). А от інформації, чи робило НАБУ таку вказівку щодо закупівлі озброєння та боєприпасів, немає. Є всі підстави припускати, що не робило. Тим часом йде третій рік війни.

Схожа ситуація, на мій погляд, і з розслідуванням щодо пропозиції з боку певних чиновників неправомірної вигоди топ-посадовцям Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України. Чи добре, що НАБУ попередила ймовірне корупційне правопорушення? Звісно, добре. Разом з тим, якщо ми говоримо про те, що НАБУ має виконувати превентивну функцію, щоб злочин не відбувся, то чому б бюро заздалегідь не вплинути на те, аби закупівлі у таких справах відбувалися прозоро на публічних майданчиках, що в принципі мінімізує корупційні ризики.

Де ви були 10 років?

Ще один нещодавній тренд в діяльності НАБУ – "струшувати пил" зі справ далекої давнини. З мого професійного досвіду захисту клієнтів, можу зазначити, що подібна практика часто використовується певними представниками інших правоохоронних органів, якщо, наприклад, є чітка задача щодо конкретної особи. Показовим кейсом саме з точки зору строків давності мені видається справа щодо замовного вбивства двадцятирічної, яке за версією слідчих Нацполіції організував Ігор Коломойський. Якщо слідство доведе причетність, то чи має він бути притягнутий до відповідальності? Як на мене – безперечно має. Разом з тим,  виникає багато питань безпосередньо до такого слідства. Що всі ці роки робили правоохоронні органи? Не знали, а через 20 років дізналися? Виглядає малоймовірно. Хто понесе відповідальність з представників правоохоронної системи за те, що весь цей час не було зроблено належних спроб викрити зловмисника?

В нас був клієнт – громадянин Польщі, який підозрювався у скоєнні вбивства десятирічної давнини. Ми довели його невинуватість, справа була закрита. Але мова саме про те, що чим більше часу проходить з моменту злочину, тим важче знайти будь-які докази причетності чи непричетності особи. Якщо ж ми говоримо про терміни в 10-20 років, то це взагалі величезна рідкість і радше сценарій для кримінальних трилерів.

Причому, так не тільки з доказами, а й з пам’яттю, свідомістю свідків подій багаторічної давнини. У випадку нашого клієнта ми провели поліграф. І він взагалі нічого не показав, адже пройшло дуже багато часу. За такі терміни уявлення людей про ті чи інші події можуть кардинально змінитися, а з памʼяті стертися важливі нюанси. 

Такого роду справами багаторічної давнини все частіше  переймаються і представники Національного антикорупційного бюро. Так, наприклад, наразі НАБУ розслідує справу щодо нашого клієнта за часи, коли ще не існувало самого бюро.

Повторюсь, я за істину і, якщо злочин мав місце, то має бути справедлива відповідальність. Проте у мене питання: де ви були всі ці роки? Чому тільки зараз дійшли руки шукати, а чи були якісь махінації з державними активами 10 років тому? І основне: хто, як і чому приймає рішення підіймати справу з шафи? 

Вихід є

На моє переконання, аби НАБУ змогло оговтатися від останніх репутаційних викликів та продовжити тримати високу планку якості процесу, а також давати реальні результати державі, необхідно зосередитись на трьох речах.

1. Оновлення кадрового складу. Тут, наскільки мені відомо, набір нових вмотивованих та принципових детективів  дійсно є в планах у нинішнього керівництва.
2. Реформа Управління внутрішнього контролю НАБУ. Адже наразі його роботу важко назвати задовільною, зокрема і з огляду на скандал з витоком інформації. Сьогодні Управління більше нагадує скоріш якийсь статистичний придаток НАБУ. Хоча прямий обовʼязок Управління – попереджати негативні тенденції роботи бюро. У мене була можливість ознайомитись зі статистикою того, скільки проваджень є в Управлінні внутрішнього контролю. З цифр видно, що значна кількість цих проваджень стоїть на місці, переходить з місяця в місяць, з року в рік. За всі роки роботи Управління не притягло до кримінальної відповідальності жодного детектива.
3. Широка комунікація з усіма сторонами кримінального процесу. На сьогодні я б не міг охарактеризувати таку професійну дискусію як ефективну та конструктивну. Я розумію, що критику мало хто любить, але саме завдяки конструктивній критиці ми здатні удосконалюватись.

Євген Грушовець, партнер Ario Law Firm