Загибель Вікторії Рощиної має відкрити очі світу

П'ятниця, 18 жовтня 2024, 17:46

28 червня, 21:51. Крім щоденного звернення на сторінках президента Володимира Зеленського, з’являється також повідомлення про повернення десяти людей з російського полону. На тлі інших обмінів цей не виглядав таким масштабним: лише десять. Лише цивільних.

Хоча і є очевидний моральний аспект: абсолютно кожен та кожна, кого вдалося повернути з РФ – це вже велика перемога наших органів: ГУР, координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, СБУ та всіх-всіх людей, які брали участь у цих перемовинах. 

Але був і один неочевидний момент: вперше за часи повномасштабної війни Україні вдалося повернути додому медійника. І це трішки відмінна історія від інших цивільних. Російські бойовики затримують журналістів, як комбатантів. Часто судять, як комбатантів. І врешті утримують, як комбатантів. А це набагато гірші умови, ніж мали би бути за міжнародними договорами.

Реклама:

Медійником, якого вдалося повернути, став Наріман Джелял — кримський татарин, заступник голови Меджлісу та керівник інформаційно-аналітичного підрозділу. Росіяни затримали його як буцімто диверсанта на рідному півострові ще в 2021-у році і відтоді йшла боротьба за те, аби повернути Нарімана додому.

Повернули. На це пішли роки, зусилля багатьох органів, але нам це вдалося. Для мене цей кейс став надихаючим, адже вже майже рік я очолюю комітет Ради з питань свободи слова, а повернення журналістів із незаконного російського полону — одне з головних завдань на цій посаді. Комплексні зусилля, міжнародний розголос, виступи на ПА ОБСЄ та інших міжнародних майданчиках дали результат. І дали розуміння, що повертати наших медійників з російських тюрем — реально.

Випадок Вікторії Рощиної — особливий з багатьох причин

Скільки читаю спогади про журналістку Вікторію Рощину, стільки переконуюся в її сміливості. Кажуть, що в роботі вона могла бути незручною, але точно була наполегливою і відданою своїй справі. Як показав 2023 рік, іще й своїй країні.

У нас, на жаль, є випадки, коли Росія окуповує території, знаходить нелояльних до себе медійників і погрожує. В деяких випадках — ув’язнює. У випадку з Вікторією все було ще складніше: росіяни затримали її на окупованій частині Запорізької області навесні 2022-го року, але вона зуміла втекти на власний страх та ризик. Того ж року отримала нагороду "За мужність у професії".

Вона писала про життя українців в окупації та російські злочини. Але їй цього було замало. Медійниця знову вирушила на окуповані території влітку 2023-го, аби на власні очі ще раз побачити російський терор і задокументувати його. Аби міжнародні організації ще раз побачили та почули, що Росія робить з нелояльними до себе людьми на чужих територіях.

Але російський полон усе обірвав. Спершу ми нічого не знали про її місце перебування (та чи жива вона була взагалі), у квітні 2024-го росіяни повідомили про те, що тримають жінку в тюрмі. 

Нам було відомо про те, що в деяких журналістів погіршується стан здоров’я (зокрема, в Ірини Данилович). Дякую "Репортерам без кордонів" за те, що здобувають інформацію, яку майже нереально дістати. Ми знали, що Вікторія перебуває під особливим фокусом російських силовиків, тому робили все, аби повернути її якомога швидше. Її ім’я було в списках на найближчий обмін, але… 

11 жовтня я зв'язався з батьком Вікторії. Він повідомив, що його донька померла під час етапування до однієї з російських в’язниць.

Вікторія кричала світу і була близькою до успіху

Матеріали Вікторії Рощиної про українців в окупації — це заклик до дії. Це меседж всім нашим міжнародним партнерам, що Росія несе смерть тим територіям, які захоплює. Її втеча з-під окупації — унікальне явище, якому варто було надати більшого значення. Інакше, можливо, вона не хотіла би повертатися на окуповані території.

Вона це зробила вочевидь через власний поклик. Через бажання іще раз побачити злочини, перейнятися цим і кричати на весь світ про несправедливість та неприпустимість тих речей, яки чинить РФ на її рідних землях.

Світ реагував на полон медійниці. У справу щодо її повернення включилися українські державні структури, журналістські спілки, міжнародна правозахисна організація "Репортери без кордонів", була заява Європейського Союзу. І це майже спрацювало. Міжнародний тиск дав свої плоди, адже до повернення українки додому було зовсім трішки. 

Це приклад того, коли голос світу і тиск іноземних організацій стає чи не єдиним фактором у бодай шансі на повернення українських медійників. Це дуже чітко спрацювало з Олегом Сенцовим у 2019-му, Наріманом Джелялем у 2024-му і майже спрацювало з Вікторією Рощиною. На жаль, останнє "майже" дуже болюче.

Світ має уникнути цих "майже", адже за ними стоять чиїсь перервані життя. Близько 30 медійників усе ще незаконно утримуються РФ. Ми зробимо все, аби повернути їх. Але як успішні, так і не успішні випадки обмінів показують просту аксіому: світ має відкрити очі щодо незаконно ув’язнених медійників. Міжнародний тиск — єдиний фактор, що діє на Кремль.

Ярослав Юрчишин

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Уроки впровадження накопичувальних пенсій у Польщі, що варто взяти до уваги

Як головування Польщі у ЄС дозволить посилити тиск на імпорт російських енергоносіїв

Цифрова трансформація правосуддя: як Україна створює сучасну судову систему

Як АРМА стало "золотим парашутом" для росіян

Людина і її місце. Промова на врученні Премії Шевельова

Прибутки — торговим мережам, збитки — виробникам