"Купує ГУР". Чому зброя важливіша за політику під час повномасштабного вторгнення
Минулої п'ятниці редакції "Української правди" стало відомо, що після нашої публікації про переплати за озброєння державне підприємство "Спецтехноекспорт" звернулося до Служби безпеки України у зв'язку з "витоком інформації з обмеженим доступом".
Згодом керівник компанії Олексій Петров підтвердив цю інформацію колегам видання "Бабель".
Також "Спецтехноекспорт" остаточно відмовив аудиторам Міністерства оборони в доступі до будь-яких документів та інформації щодо діяльності державного підприємства "Спецтехноекспорт".
А це означає, що українське суспільство ризикує ніколи не дізнатись, "хто, що, як і за скільки закуповував". Хоча б на рівні результатів перевірки.
В той же час котрий день поспіль ми спостерігаємо за тим, як ботоферма множить однакові коментарі – "журналіст не розібрався" – під матеріалом "Купує ГУР. Як Україна переплачує державній компанії десятки мільйонів євро за озброєння".
Хоча мені здається, в такому разі в усіх згаданих у матеріалі відомствах не проводили б термінові наради щодо тексту після його публікації. І тим більше не шукали б, з ким спілкувались журналісти про оборонні закупівлі. Спойлер: а ми завбачливо поспілкувались з усіма і по кілька разів. Тому удачі всі причетним у пошуках джерел.
Як завжди в таких випадках, на жаль, мова йде не про розбір фактів, опублікованих у матеріалі, а про пошук тих, хто розповів про ці факти журналістам.
І хоча "це ж було вже" з міністром Резніковим, який свого часу "з яйцями по 17" не знайшов кращого варіанту, аніж звернутись до тієї ж таки Служби безпеки.
Я вважаю, що вся правоохоронна міць держави мала б працювати не на унеможливлення подальших витоків суспільно-важливої інформації, а на викорінення корупції в серці української обороноздатності. Для того, щоб там не залишилось ганебних фактів і, відповідно, суспільно-важливої інформації.
Наскільки мені відомо, така робота сумлінно ведеться відповідними представниками відповідних органів. Також мені відомо, що попри затяті спроби політизувати цей матеріал, причиною відсутності процесуальних наслідків для всіх причетних є саме відсутність політичної волі. І тут сюрприз для всіх, хто гойдав маятник суспільної думки в протилежний бік: мовляв, це боротьба Офісу президента з генералом Будановим.
Ми не даремно декілька разів повторюємо в матеріалі, що цією суспільно-важливою темою займаємось з початку року. І на відміну від тих, хто миттєво вішає ярлики, наводимо факти, а не здогадки. Ми поспілкувались і з тими, хто виробляє зброю, і з тими, хто продає зброю, і з тими, хто закуповує, і з багатьма іншими учасниками цього процесу. Направду, наразі я не знаю, з ким ще ми могли поспілкуватись в рамках роботи над цим матеріалом. Поспілкувались з усіма. Тому ще раз удачі в пошуках джерел.
Всім, хто бажає піти найлегшим шляхом і стати на бік якоїсь зі сторін, можна порекомендувати хоча б поцікавитись, що думають і що знають про закупівлі "Спецтехноекспортом" наші західні партнери і в якому контексті згадують на засіданнях у різних форматах міжнародних зустрічей.
Закупівля зброї – це не торгівля голками, хоча є ПЗРК і з такою назвою.
Як ми зазначали в матеріалі – єдине питання, на яке і досі немає однозначної відповіді: чи знали в Міністерстві оборони та в офісі президента про те, що відбувається із закупівлями в ГУР МО?
Але в будь-якому разі вони між собою все вирішать за закритими дверима. Вже вирішили. Можете навіть не перейматися.
Перейматися потрібно про те, де десятки і сотні мільйонів євро, переплачених за озброєння, яке Сили оборони чекають вже рік.
Михайло Ткач
