Масштаб онлайн-хейту щодо громадських діячів і журналістів зростає. Як з цим боротися?
Що спільного між кандидаткою в президенти США Камалою Гарріс та інформаційною війною Росії в Україні? Набагато більше, ніж спершу може здаватися.
Віце-президентка Камала Гарріс – це жінка, яку хейтили більше за всіх в Америці. Дослідження про це нещодавно опублікувала Ніна Янкович, співзасновниця American Sunlight Project, ініціативи, що досліджує дезінформацію, спрямовану проти жінок у політиці. Ніна входила до складу Ради з управління дезінформацією при Міністерстві внутрішніх справ США, створеної президентом Байденом, та кілька років була радницею для українського уряду (Ніна має українське походження). Це стало шоком для багатьох.
Камала Гарріс побудувала значну політичну кар'єру, але водночас вона вже давно стала об'єктом нападок у мемах, відео та твітах не лише стосовно того, що вона зробила, але й стосовно того, ким вона є. Наприклад, політики висміювали її манеру посміхатися, а не так давно кандидат у віце-президенти натякнув, що її державна служба не є справжньою роботою.
У 2020 році Ніна Янкович очолювала дослідження, присвячене вивченню гендерно зумовленого насильства та дезінформації щодо жінок у політичному житті Америки. За два місяці дослідники виявили понад 336 000 образливих висловлювань та дезінформації, спрямованих проти 13 кандидаток з усього політичного спектру на різних платформах соціальних мереж. Абсолютна більшість з них, 78%, були націлені на Камалу Гарріс. Серед них було три групи наративів: сексуалізовані наративи, в яких стверджувалося, що вона проклала собі шлях до вершини через секс, або що вона сексуально нерозбірлива; трансфобні наративи, в яких стверджувалося, що Гарріс таємно є чоловіком і не змогла б досягти влади, якби не це; а також расистські наративи (як-от Гарріс не має права бути президентом через те, що її батьки – іммігранти, або що вона "недостатньо чорна").
Онлайн-атаки на ідентичність за останні 10 років розвитку технологій та соціальних мереж стали буденною частиною реальності. Переважна більшість тих, проти кого здійснюються ці атаки, – це жінки, які працюють у соціально важливих сферах, як журналістика чи громадянське суспільство. А якщо це жінка, яка належить до меншості – наприклад, є відкритою лесбійкою або людиною кольору – шанси отримати "шакалячий експрес" у соцмережах зростає.
Згідно з глобальним дослідженням ICFJ та ЮНЕСКО 2020 року, майже три з чотирьох жінок-журналістів пережили насильство в Інтернеті. 30 відсотків респондентів зазначили, що вони застосовують самоцензуру після цього, і майже 40 відсотків уникають видимості. Дослідження Міжнародного фонду жінок в медіа (IWMF) показало, що третина жінок-журналістів, які зазнали будь-якої форми погроз, нападів або переслідувань в Інтернеті, "розглядали можливість залишити професію через онлайн-атаки".
Онлайн-атаки варіюються від залякування та погроз до більш серйозних форм переслідування, зокрема доксингу та сексуальних погроз. У 2023 році 24,6% інцидентів проти журналісток були класифіковані як онлайн-атаки, що значно вище, ніж 12,5% для їхніх колег-чоловіків.
За словами Ели Степлі, експертки з цифрової безпеки, головна мета онлайн-атак на журналістів чи громадських діячів – змусити їх замовкнути. Більшість із таких кампаній фінансуються державою або організовані приватними компаніями чи окремими гравцями в інтересах політиків.
Інструмент для того, аби посіяти ненависть
Інтернет не завжди був небезпечним місцем. Значний прорив відбувся, коли у Санкт-Петербурзі з’явилась так звана "фабрика тролів". Це сталось у 2013 році, а замовником створення цієї "фабрики" був Євгеній Пригожин, власник приватної військової компанії "Вагнер" та корпорації "Конкорд" (він загинув у 2023 році у літаку в Росії після того, як зробив невдалий воєнний бунт проти військового керівництва РФ). Ця компанія займалась тим, що створювала фейкові сторінки у соцмережах, які лишали коментарі під постами людей, яких згідно замовлення потрібно було змусити замовкнути або змінити позицію. На початку Пригожин використовував це, аби позбуватися власних конкурентів чи просто тих, хто йому не подобався. Здебільшого це були образливі та хейтерські коментарі.
Але згодом формати замовлень виросли до неймовірних масштабів. За підсумками розслідування спецпрокурора США Роберта Мюллера, "фабрику тролів" Пригожина та пов'язані з ними ЗМІ звинуватили у втручанні в президентські вибори США 2016 року та розпалюванні внутрішньо національних конфліктів. "Ольгінські тролі" брали активну участь і у розпалюванні ворожнечі в Україні, під час Майдану, анексії Криму та окупації Донбасу.
Технологія, використана Пригожиним та іншими гравцями "ринку ненависті", виявилась ефективною за низкою причин. Перша з них – як не дивно, людям подобається розпалювати ворожнечу, бо це допомагає розповсюдженню популярності. Дослідження алгоритмів Фейсбуку показали, що поширення дезінформації – головного супутника хейт-атак – прискорюється самою онлайн-платформою, таким чином сприяючи переслідуванням. Дезінформація може набагато швидше отримати популярність, ніж акуратні і точні новини, не в останню чергу тому, що люди скоріше готові повірити у щось погане чи дурне, ніж у "нудну" чи небезпечну реальність, з якою доведеться миритися.
Це все ускладнює конкуренцію журналістиці чи фактологічній інформації, та створює порочне коло, де громадськість стає дезінформованішою, що ще більше підриває довіру до адекватних джерел новин та має вагомий вплив на реальність.
В той же час, емоційний вплив дезінформації чи онлайн-атак на самих журналістів чи громадських діячів є настільки загрозливим, що може призводити до самоцензури – явища, коли людина уникає певних тем, щоб зменшити ризик утисків. Страх фізичного насильства, особливо для жінок-журналістів, може ще більше загострити проблеми зі здоров’ям, що призводить до тривоги та відходу від професійної діяльності.
Відтак, онлайн-атаки та переслідування значно підривають доступність новин, що базуються на фактах, створюючи складне середовище для журналістів та членів громадянського суспільства. Зростання переслідувань в Інтернеті вже призвело до зниження довіри до медіа. А оскільки дедалі більше журналістів стикається з погрозами, їхня здатність вільно висвітлювати події зменшується. Таке середовище природньо сприяє скепсису серед громадськості щодо довіри до новин. Дослідження показують, що в міру того як довіра до ЗМІ падає, аудиторія частіше звертається до альтернативних, часто менш надійних джерел інформації, що ще більше ускладнює доступність новин, заснованих на фактах.
Практика боротьби з ненавистю
"Я вважаю, що дуже важливо назвати ці наративи і брехню тим, чим вони є – спробою підірвати державну службу Камали Гарріс і її послужний список через її гендер, походження і колір шкіри", – сказала Ніна Янкович, коментуючи дослідження про онлайн-атаки на Гарріс для NPR. Незважаючи на атаки, Гарріс стала кандидаткою в президенти США і має усі шанси перемогти Дональда Трампа на виборах цієї осені. Проте, це важливий урок для усіх нас.
Згадаємо атаки на політиків та публічних діячів в Україні: набагато частіше атаки стосуються жінок і їхньої зовнішності, як це було не так давно, наприклад, з артисткою Альона Альона. Онлайн-атак регулярно зазнає і головна редакторка "Української правди" Севгіль Мусаєва, при чому помітна більшість коментарів стосується її зовнішності та кримськотатарського походження.
Те, що атаки на публічних діячів і журналістів відбуваються щодня і коштують цим людям здоров’я, а іноді свободи і життя (у 2017 році після серії онлайн-цькувань була вбита мальтійська журналістка-розслідувач Дафна Каруана Галіція), говорить передусім про суспільство, в якому існує ця культура. Така поведінка часто не знеохочується, а часто навпаки підбадьорюється. У суспільствах з такою культурою стійкість і єдність стає під загрозу, і це особливо небезпечно, коли йде війна, і коли ворог застосовує ефективні технології у сфері інформаційних операцій.
Як каже експерта з цифрової безпеки Ела Степлі, ви не можете зупинити переслідування в Інтернеті. Але ви можете зменшити їхню ефективність. Нещодавнє дослідження PEN America "Сила підтримки колег: допомога журналістам вистояти перед обличчям нападків в Інтернеті" говорить про те, що солідарність спроможна допомагати у подоланні як наслідків онлайн-атак, так і боротися з ними у довгостроковій перспективі. Чим більше людей знають, наскільки небезпечно атакувати людей, які працюють у соціально важливих сферах, на основі їхньої ідентичності, які наслідки для цілого суспільства це має, тим скоріше сформується безпековий імунітет.
Ті, хто пережив атаки в Інтернеті, знають, наскільки важлива підтримка людей навколо. Солідарність робить суспільство сильнішим і стійкішим, а разом з цим – допомагає громадянам приймати здорові рішення.
Ця колонка написана у рамках проекту "Протидія онлайн атакам для українських редакторів і журналістів", який Фундація 2402 організувала спільно з International Women's Media Foundation та "Українською правдою". Організатори підготували базові чеклісти з протидії онлайн-атакам. Ці матеріали доступні за посиланням і можуть стати першим кроком до покращення онлайн-безпеки.
Катерина Сергацкова, журналістка, тренерка з безпеки, співзасновниця Фундації 2402
