Президент і "добре урядування": час ставити питання і давати відповіді

За останні пів року довіра населення до Президента В. Зеленського знизилася з 77% до 59%, Уряд схвалив "Матрицю реформ на 2024 рік", а 25 червня на міжурядовій конференції у Люксембурзі офіційно розпочато перемовини про вступ до ЄС.

Що поєднує усі ці події? Вони є результатом дій урядовців – як в Україні, так і за кордоном. Ба більше – ці події мають прямий взаємозв’язок. 

По-перше, 50% респондентів опитування, проведеного у травні, вважають, що Президент виконав меншість або жодної зі своїх передвиборчих обіцянок. Серед основних причин невиконання, за результатами цього опитування, – нечесні та некомпетентні люди в його команді, а також повномасштабне вторгнення росії. 

Інше опитування показало, що довіра до Президента як особистості з боку населення перевищує довіру до президента як соціального інституту – відповідно 54% та 50%. Оскільки інститут президента після виборів 2019 року все активніше взаємодіє з урядом та іншими органами виконавчої гілки влади, то запит населення про відповідальність адресується саме туди.

По-друге, на третій рік війни вдалося зібрати докупи усі зобов’язання України перед ключовими донорами – ЄС, США, МВФ, Світовим банком – і визначити політичні пріоритети у фінансах та економіці. Перелік цих зобов’язань вражає. Не зрозуміло лише, а як ми давали раду реформам до цього моменту – скільки реформ у 2022 та 2023 роках вдалося успішно здійснити? І питання ефективності тут найголовніше. Бо саме воно наразі хвилює наших міжнародних партнерів. 

По-третє, Європейський Союз, попри політичну готовність до розширення, не може ігнорувати принципи доброго урядування, на яких його побудовано. Один з них – це дотримання цінностей ЄС, інший – ефективна реалізація досягнутих угод та рішень. І тут громадяни багатьох країн-членів ЄС задаються питанням – наскільки ефективною є допомога, яка надається Україні? 

Чому все це важливо саме зараз? 

Зі зближенням з ЄС ми все більше будемо знайомитися з тими правилами гри, яких нам доведеться беззастережно дотримуватися з першого дня вступу до ЄС. І ці правила називаються "кращим регулюванням" – сукупністю погоджених норм і правил, за якими виконавча влада держав-членів ЄС вирішує суспільні проблеми. 

Краще регулювання включає в себе політику, що базується на доказах, та прозорий законотворчий процес, який враховує погляди тих, на кого таке регулювання має найбільший вплив. Докази і голос. Все наче просто, але і складно одночасно. Чому? Тому що Україна поки що до цього не готова. 

Питання довіри до Президента та Уряду не дає розуміння – на основі чого ця довіра знижується? Що саме робиться не так? Чи щось важливе не робиться? Передвиборча програма Президента, до якої звертаються соціологи, в умовах війни де-факто є нерелевантним критерієм для оцінки. А інших критеріїв банально немає – Уряд з 2020 року не має Програми діяльності. З 2022 року Уряд призупинив оприлюднення своїх щорічних звітів про діяльність. 

В Україні ж досі не сформовано культуру суспільної оцінки дій влади, яка базується на фактах, а не емоційно-інформаційному фоні. Однією з причин цього є недостатня підзвітність виконавчої влади. Іншою причиною є низька інформаційна цінність звітів органів влади про зроблене. Здавалося б – зробили мільйон дронів, відремонтували кілька сотень шкіл, відновили десятки мостів, відкрили нові садочки та лікарні. 

Але суспільство досі не отримало відповідь на купу чутливих питань. Наскільки дешевшими стали закуповувати яйця для ЗСУ? Чи вистачає воїнам матеріально-технічного забезпечення? Наскільки ефективніше стали використовуватися кошти платників податків порівняно з довоєнним періодом і порівняно з 2022 роком? Наскільки бойові командири задоволені якістю базової загальновійськової підготовки мобілізованих? Чи ефективно захищають наші кордони засоби безпеки, в які було інвестовано десятки мільярдів гривень? 

Відсутність відповідей на ці питання хвилює не тільки внутрішнього споживача – аналогічні питання почали ставити і наші міжнародні партнери, яким потрібно кожного разу переконувати платників податків своїх країн, що витрачені кошти мали значення – а отже, мали вплив. Саме тому партнерам важливо представити належну доказову базу такого впливу. І це важко, бо джерелом інформації є українська влада, яка не дуже звикла звітувати про ефективність. Не про кількість доріг, мостів, шкіл, укриттів – а про кількість людей, які змогли скористатися цією публічною інфраструктурою. Про зростання ефективності кожної гривні, інвестованої чи то в оборонну промисловість, чи то в цивільну інфраструктуру, чи то в збереження якості людського капіталу. 

Ми майже пів року спостерігали за сагою "Трамп і зброя", але відмовлялися чесно визнати, що його питання справді були важливими – адже ключовим для перемоги у війні є не сама наявність зброї, а її своєчасне надходження та достатність для досягнення вирішального впливу на полі бою. І якщо в наступному році не відбудеться дива – й міжнародні партнери, вкотре, не встигнуть надати нам необхідної військової підтримки – саме Президенту та Уряду України доведеться в критичні строки вирішувати питання ефективності використання доступних у державному бюджеті коштів. 

І саме тому "матриця реформ" – це перший крок назустріч тій доказовій політиці, яку цінують платники податків в ЄС та США. І повинні незабаром оцінити громадяни України,  змінюючи питання з "як Уряд зможе реалізувати понад 200 реформ у 2024 році?" на "які конкретні результати і для кого має принести кожна з проведених у 2024 році реформ?"

Адже якщо українці десь і якось можуть на собі відчувати наслідки реформ, то для понад 700 млн. платників податків в країнах ЄС та США очевидними будуть лише конкретні цифри. Не "скільки дітей ходили до школи і скільки вчителів їх вчили", а "наскільки зросли навички та знання українських школярів за оцінкою PISA". Не "скільки ветеранів було проліковано у лікарнях", а "скільки ветеранів повернулися до повноцінного робочого життя"? Не "скільки квадратних кілометрів було деокуповано", а "скільки життів особового складу вдалося зберегти завдяки західному озброєнню на конкретній ділянці фронту"? 

Що потрібно зробити вже? 

Якщо ми рухаємося до пулу країн, де виборці звикли отримувати відповіді на складні питання, то системі публічного урядування (включно з органами місцевого самоврядування) потрібно переходити на "європейські рейки". Що це означає? 

1. Відновити звітування Уряду щодо його політичних пріоритетів, звітування за секторальними стратегіями та планами дій – і саме це щоденно висвітлювати в "телемарафоні". Тоді суспільство краще розумітиме, що Уряд робить і для кого. 
2. Запровадити практику оприлюднення регулярного аналізу ефективності урядових політик, а не хронології поїздок та подій. Тоді бюджетний ресурс буде виділятися кращим і ефективнішим політичним діячам та сферам політик. 
3. Добровільно приєднатися до інструментів "кращого регулювання" ЄС – з відповідними оцінками урядових рішень (до та після запровадження відповідних інструментів регулювання). Тоді переговорний процес ми зможемо пройти з максимальним виграшем для суспільства та бізнесу.