Людський капітал чи людський ресурс – що важливіше для України?

Для початку важливо чітко відрізняти два схожих за написанням та суспільним розумінням поняття: людський капітал і людський ресурс. Людський капітал – це поняття близьке для країни, для її влади та соціуму, лише якщо вона прагне стати країною можливостей і відповідальних громадян.

Інакше мова може йти про людський ресурс, який держава використовує. А це не капітал, в який інвестують заради його зростання, а просто поновлюваний (чи ні) ресурс для досягнення певної мети. 

Отже візійно Україна – це країна Громадян, які спроможні до співдії, дбають про власне здоровʼя і просвіту, добробут родини і власну пенсію. Але по факту – країна, в якій патерналістськи налаштоване населення використовується як ресурс для корумпованої частини державної влади.

Отже, в такій країні потрібна людино-центрична держава. 

Яка держава може називатися людиноцентричною? Переконаний, що це держава, яка:

• Створює можливості для розкриття потенціалу людини, для реалізації її талантів і прагнень.
• Турбується про тих, хто не може потурбуватися про себе. Про дітей, які залишилися без батьків. Про людей з інвалідністю. Про тих, хто втратив житло чи став жертвою злочину.
• Створює інклюзивний діалог, залучає суспільство в ухвалення рішень. І тут важливий двосторонній процес. Наприклад, "Нова українська школа" – це насамперед нові українські вчителі, які вміють і вчать критичному і системному мисленню, допомагають формуванню українських цінностей. Нові українські лікарі – вони не просто лікують, а сприяють громадянській просвіті в сфері профілактики здоровʼя і активного довголіття.

Співдія важлива в усіх царинах – і в сфері культури, і в економіці. І навіть в питанні обороноздатності країни, коли мова йде про підвищення ефективності мобілізації, покращення управління і технологізації війська.

Що ми маємо запитувати у себе щодо людського капіталу в людиноцентричній країні:

• Чи здорова людина? Чиє в неї доступ до якісної медицини? Чи є у самої людини розуміння важливості чекапів і профілактики?
• Чи в неї є відповідна освіта? А доступ до навчання чи підвищення кваліфікації?
• Чи задоволені базові потреби людини – безпека, базові блага? Чи є необхідна доступність – фізична і економічна?
• Чи є можливість для розкриття потенціалу?
• Чи потурбувалася людина про власні пенсійні заощадження?
• Чи вміє людина готуватися до прийдешніх викликів – безпекових, технологічних, ментальних? 

В людському капіталі важливо саме розкриття потенціалу. Капітал – це більше про майбутні можливості. Про спроможність розвиватися і розвивати, створювати цінність, сплачувати податки, підтримувати близьких, трансформувати громаду та суспільство, розбудовувати та розвивати країну. А не вичавлювати з країни останні ресурси і можливості, позбавляючи майбутнього дітей.

Також важливо говорити про справедливість, як про суспільне благо. Не про "нехай в інших буде не краще ніж в мене". Суспільне благо наразі полягає у посиленні обороноздатності і економічній стійкості. 

Важливе суспільне розуміння, що в умовах обмеженості не тільки людського капіталу, а навіть ресурсу, держава має визначити як знайти найефективніше застосування компетенцій і можливостей кожної людини. Тоді ресурс капіталізується.

Наприклад, зараз такий підхід дасть можливість визначити ефективний і справедливий спосіб мобілізації, рекрутингу, бронювання та винагороди. Треба вже нарешті зрозуміти, що ворог воює не за території. А за знищення України як країни, як народу, як держави, нашої культури, сукупності наших цінностей – прагнення волі, співдії, самоактивації, людяності.

Тому неефективна мобілізація, підживлення страхів і ненависті до держави у власній країні – все це гра на користь ворогу.

Попереду ще багато викликів. Не треба якось спеціально повертати українців з-за кордону. Необхідно це робити за рахунок можливостей, зростання, людиноцентричності зробити Україну найпривабливішою країною і для самих українців і для талантів з інших країн. Необхідно повертати українців-ментальних заручників ворога, які опинилися на окупованих територіях.

"Критичними мають бути не підприємства, а люди", – цю думку т. в. о. Міністра культури і інформаційної політики України Ростислава Карандеєва можна поширити на будь-яку сферу людського капіталу. Отже треба нарешті зрозуміти, що нам необхідно трансформувати державу в людино-центричну, а суспільство у відповідальне.

Андрій Длігач, д.е.н., голова Advanter Group, голова Центру соціальних змін і поведінкової економіки, голова Ради Коаліції бізнес-спільнот за модернізацію України, професор КНУ імені Тараса Шевченка