Розвінчуємо міфи щодо ратифікації Римського статуту
Автори: Гюндуз Мамедов, кандидат юридичних наук, Заслужений юрист України, заступник генпрокурора України у 2019-2022 роках
Надія Волкова, директорка Ukrainian Legal Advisory Group
Процес ратифікації Римського статуту знов підняв хвилю дискусії. Оскільки з ним повʼязана достатньо велика кількість міфів, варто розібрати найпопулярніші контраргументи й з’ясувати, а чи дійсно ратифікація Римського статуту небезпечна для України.
1. Україна визнала юрисдикцію Міжнародного кримінального суду за ст. 12 (3) і тоді ми просили притягнути до відповідальності військово-політичне керівництво РФ, тому наших не чіпали. А чи не почнуть цього робити після ратифікації?
Правосуддя безстороннє. І країна, що визнає юрисдикцію Суду – повноваження розслідувати найтяжчі міжнародні злочини на території держави або щодо її громадян – може окреслити часові рамки такої юрисдикції та злочини, які вона хоче, щоб Суд розслідував. Держава не може обмежити МКС у тому, дії якої сторони конфлікту він має розслідувати. Це б суперечило основоположному принципу справедливості. МКС розслідує найтяжчі злочини в рамках певної ситуації незалежно від громадянства порушника або приналежності до сторони конфлікту. На цьому ґрунтується об’єктивність Суду.
І тут важливо звернути увагу на термін "ситуація". Він використовується Судом якраз тому, що підкреслює можливість МКС аналізувати події широко, а не щодо окремого епізоду, особи або сторони конфлікту.
Тобто, хоч Україна і вказала конкретну сторону та осіб у заявах, це не створює жорсткі рамки для МКС, він може розглядати й інші міжнародні злочини, що були вчинені, починаючи з 21 листопада 2013 року. Саме тому МКС видав ордери на арешт російським високопосадовцям щодо депортації українських дітей і атак на енергетичну інфраструктуру.
Такі правила виходять з положень статті 12 (3) Римського статуту, статті 44 Правил процедури та доказування МКС, а також підтверджене судовою практикою МКС, зокрема у справі "Прокурор проти Лорана Гбагбо" (параграфи 59-60).
І ще раз щодо громадянства. Згадаймо текст заяви Верховної Ради України про визнання юрисдикції МКС від 2015 р. Там ідеться про те, що ми визнаємо відповідно до пункту 2 статті 11 та пунктів 2, 3 статті 12 Римського Статуту юрисдикцію Міжнародного кримінального суду щодо скоєних злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій "ДНР" та "ЛНР", які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян, починаючи з 20 лютого 2014 року і по теперішній час. Але ті ж самі "керівники терористичних організацій "ДНР" та "ЛНР"" – це здебільшого громадяни України.
Отже, ратифікація не впливає на те, що саме розслідує Офіс Прокурора МКС. Фокус Суду окреслений з моменту подачі заяв про визнання юрисдикції, і з того моменту ми пройшли стадії попереднього вивчення ситуації, а також відкритого розслідування, що триває більше двох років. На різних етапах Офіс прокурора повідомляв, що йому надсилали інформацію про злочини як росіян, так і з боку українських громадян.
Тобто МКС міг і раніше аналізувати, розслідувати та видати ордер на арешт щодо наших громадян, але дотепер маємо лише 6 ордерів щодо громадян РФ. В будь-якому разі, ратифікація на це ніяк не вплине. Визнання юрисдикції в двох деклараціях в 2014 та 2015 є відправною точкою для МКС розслідувати та притягати до відповідальності за найтяжчі злочини незалежно від сторони конфлікту.
2. Ратифікація призведе до того, що МКС почне вимагати видавати наших громадян і ми змушені будемо це робити. Чи так це?
Ратифікація не впливає на фокус розслідування МКС і рішення щодо видачі особи. Офіс Прокурора МКС самостійно веде розслідування з 2022 року. Рішення щодо запиту про видачу особи має базуватись на ордері на арешт щодо конкретної особи. Ратифікація не змінює обсяг повноважень Суду, а також не впливає на те, яких саме осіб переслідує Суд. Тож через ратифікацію МКС не почне вимагати видавати громадян.
Водночас обов’язок співпрацювати з Судом у нас уже є. Після визнання юрисдикції МКС в 2014 та 2015 роках ми вже маємо зобов’язання співпрацювати із ним в частині його діяльності щодо ситуації в Україні. Адже відповідно до статті 12 (3) Римського статуту, країна, що визнає юрисдикцію, зобов’язується дотримуватись положень про співпрацю, що окреслені в розділі 9 Римського статуту, зокрема – щодо видачі осіб.
3. МКС може стати інструментом РФ і російських союзників, які вимагатимуть відкриття справ проти українських військових?
Насамперед варто розпочати з того, що МКС розслідує тільки ті кейси, де є достатня доказова база. Адже інституційної спроможності Суду просто не вистачить на весь той масштаб імовірних злочинів, які вчиняються в світі в цілому і, зокрема, в Україні. Тому зазвичай фокус Суду зосереджений саме на військово-політичній верхівці.
Крім того, якщо Україна продемонструє що вона сама проводить належні якісні розслідування щодо своїх громадян, які ймовірно вчиняли найтяжчі міжнародні злочини, МКС не буде втручатися. Він, навпаки, зацікавлений в тому, щоб держави робили це самостійно згідно принципу комплементарності (стаття 17 Римського статуту). Тобто Суд не приймає справи, по яким здійснюється розслідування або кримінальне переслідування державою, яка має юрисдикцію щодо неї, за винятком випадків, коли ця держава не бажає або не здатна належним чином здійснювати розслідування або кримінальне переслідування. Тобто якщо національна система правосуддя буде ефективною, МКС її не дублюватиме.
4. Після ратифікації Римського статуту українських військових зможуть судити у зв’язку з наступом на території РФ, в Курській області?
Як уже зазначалося, МКС розслідує міжнародні злочини в рамках певної ситуації. І громадянство порушника або приналежність до сторони конфлікту не мають значення. Тому єдиним справді ефективним способом уникнути переслідування МКС чи національної системи є подальше впровадження міжнародного гуманітарного права та його дотримання. Україна вже немало зробила для цього, і продовжує робити, впроваджуючи сучасні стандарти. До того ж, наступ на Курщині демонструє наші істотні відмінності від армії супротивника. А з епізодичними порушеннями, в разі їх виявлення, має працювати національна система правосуддя. Тобто наразі нам важливо сконцентрувати зусилля на побудові ефективного механізму правосуддя за наслідками всіх міжнародних злочинів, включно з найбільш масовими воєнними злочинами. Так, це теж складні задачі: і дотримання МГП, і побудова ефективного механізму правосуддя, однак все це ми маємо робити для розвитку нашої держави і для того, щоб реально захистити тих, хто зараз захищає нас.
Виступаючи за ратифікацію Україною Римського статуту багато років, ми чули різні аргументи "за" і "проти". Однак ще більше – нерозуміння того, як працює цей інструмент. Ми, країна, на території якої скоюється найбільша кількість міжнародних злочинів у світі, маємо проявити відповідальність у питанні їх розслідування, адже йдеться про правосуддя й інтереси наших потерпілих внаслідок російської агресії громадян. І ратифікація Римського статуту – важливий елемент цієї відповідальності.
