Як імплементація Римського статуту може стати ключем до вдосконалення законодавства України

Україна може доєднатись до Міжнародного кримінального суду (МКС) вже цього року, однак на цьому робота не завершується, а, радше, лише починається. 

Наступний крок – імплементувати положення Статуту в національне законодавство. Це обов’язок держав за наслідком ратифікації, передумова для адекватної співпраці між МКС та країною-учасницею, а також крок до більш ефективного правосуддя щодо найтяжчих злочинів на національному рівні.

Хоча війна почалась понад 10 років тому, наше законодавство дотепер є неадаптованим до стандартів міжнародного кримінального та міжнародного гуманітарного права. Це створює додаткові труднощі в роботі слідчих, прокурорів та суддів і не дозволяє враховувати усі нюанси у відправленні правосуддя щодо найтяжчих міжнародних злочинів, вчинених в умовах війни.

Гармонізація законодавства могла б відбутися раніше, до цього представники громадянського суспільство (зокрема й ми) закликали владу роками. Законопроєкт №2689 був прийнятий Верховною Радою, але не підписаний Президентом. А проєкт №7290 – ще більш компромісний варіант, в якому не було низки важливих положень – взагалі застряг у профільному комітеті.

Питання ратифікації Римського статуту та подальшої імплементації його положень знову набирає обертів. Однак, зробити це можна по-різному. Ось деякі аспекти та застереження, про які в цьому процесі не варто забувати:

Елемент цілісної реформи системи правосуддя щодо злочинів, пов’язаних з війною

Після повномасштабного вторгнення Україна мала безпрецедентний рівень підтримки задля посилення правосуддя на національному рівні. Однак ці зусилля дотепер є точковими та часто не скоординованими. І що головне – вони не мають наслідком системні зміни на рівні законодавства та практики, через що інша допомога також обмежені у своєму впливі.

Імплементація положень Римського статуту має супроводжуватись системним удосконаленням кримінального та кримінального процесуального законодавства. У новому дослідженні оцінки потреб системи правосуддя України ми зосереджуємо увагу на низці змін, які вже сьогодні могли б покращити якість проваджень щодо злочинів, вчинених в умовах війни.

Повноцінне впровадження командної відповідальності; введення принципу універсальної юрисдикції; приведення положень щодо проваджень in absentia (за відсутності обвинуваченого) у відповідність до стандартів належного процесу та права на справедливий суд; закладання фундаменту для повноцінної системи захисту потерпілих та свідків; урегулювання роботи з інформацію отриманої з відкритих джерела як потенційного доказу – це лише деякі з вкрай необхідних реформ. 

Визначення міжнародних злочинів в Кримінальному кодексі та розширення їхнього переліку

Дефініції злочину агресії, геноциду та підбурювання (найближче до нього – публічні заклики до геноциду) в національному законодавстві не відповідають визначенням, закріпленим в Римському статуті та інших міжнародних актах. Воєнні злочини та інші порушення норм міжнародного гуманітарного права не деталізовані і відсилають до міжнародних договорів. Злочинів проти людяності в Кримінальному кодексі немає взагалі.

Все це – давно відомі прогалини. Кожен день, поки вони залишаються не адресованими, найтяжчі злочини можуть кваліфікуватись та розслідуватись некоректно. А слідчі, прокурори та судді змушені докладати додаткових зусиль, щоб адаптувати роботу до міжнародних стандартів.

Щоб зробити законодавство у сфері міжнародного кримінального права ще більш прогресивним, міжнародні організації радять дивитись ширше, ніж безпосередньо на статті Римського Статуту. Міжнародне звичаєве право, а також положення низки конвенцій визначають деякі порушення, що також становлять міжнародні злочини, але не містяться у Римському статуті.

Ретроспективна дія змін щодо Міжнародного гуманітарного та кримінального права (МГП та МКП)

За загальним правилом, закон не має зворотної сили в часі, якщо тільки не пом’якшує або скасовує відповідальність особи. Цим обумовлена невпевненість щодо застосування змін в рамках гармонізації законодавства з міжнародним гуманітарним та міжнародним кримінальним правом щодо подій, які стались до їхнього потенційного прийняття.

Водночас більшість цих положень є частиною звичаєвого міжнародного права, а тому не є обмеженими для застосування у часі та просторі. Або ж містяться у конвенціях, які Україна вже ратифікувала раніше чи в тому ж Кримінальному кодексі (а зміни їх лише приводять у відповідність до міжнародного права). Тож в реальності ця проблема є значно менш суттєвою, ніж позиціонується в обговоренні. 

Якщо ж зворотної дії передбачено не буде, ми можемо в принципі втратити можливість забезпечити якісне правосуддя, щодо значної кількості злочинів, вчинених з 2014 року і до моменту прийняття змін. 

Привести у відповідність положення про співпрацю з МКС

Після відкриття розслідування з боку МКС, Україна внесла зміни до Кримінального процесуального кодексу, щоб врегулювати співробітництво з Судом. Однак зробила це у достатньо сумнівний спосіб, а деякі з положень прямо суперечать принципу незалежності МКС. 

Проблема виникає на самому початку: примітка до розділу, по суті, зазначає, що ці положення застосовуються лише щодо злочинів, вчинених з боку рф або тих, хто діє у їхніх інтересах.

Це лише один приклад, питання є й до інших статей, але ратифікація Римського статуту – чудова можливість привести законодавство про співробітництво до ладу і покласти край маніпуляціям та спробам обмежити повноваження МКС в Україні.

Враховувати контекст процесів правосуддя в Україні та практичне застосування нових положень

Внесення змін до кримінального та кримінального процесуального законодавства – серйозний виклик для системи, яка активно розслідує та переслідує злочини, вчинені в умовах триваючої війни. Взяти до прикладу статтю 438 "Порушення законів та звичаїв війни" ККУ. Як саме її варто деталізувати, щоб не довелось перереєстровувати понад 100 000 проваджень, які сьогодні відкриті за цією статтею?

Імплементація буде успішною, лише якщо під час її підготовки: 

• проаналізувати законодавчу рамку та знайти оптимальний спосіб імплементації положень Римського Статуту; 
• врахувати наявні ресурси та вже активні процеси правосуддя і те, як реформа може на них вплинути;
• передбачити потрібні супровідні рішення, щоб підготувати систему до впровадження положень на практиці і не призвести до її колапсу.

Важливо доповнити їх рекомендаціями та методичними документами, якими зможуть послуговуватись слідчі, прокурори, судді та інші залучені сторони, а також створити систему навчання і забезпечити сприятливі умови для впровадження нових стандартів в роботу. Як мінімум, впевнитись, що інформація є доступною для фахівців на місцях, а міжнародні конвенції та інші документи мають якісний переклад українською. 

Якісна імплементація можлива, і допомогти в цьому можуть, зокрема, досвід інших країн, як-то Німеччина, а також чек-листи і гайдлайни, розроблені міжнародними організаціями. Проте для цього критично необхідним є політична воля на грунтовну реформу системи кримінальної юстиції. 

Хоч цей процес і займає час, маємо зробити все, щоб ратифікація Римського статуту стала поштовхом до якісних змін, а не черговою формально виконаною вимогою перед міжнародними партнерами.