Між двома непередбачуваностями: українське питання в американських виборах
Будь-які вибори – це інтрига і перипетії, але поточна президентська кампанія у США готова конкурувати з будь-якими серіалами. Бо події радикально змінюються щотижня і ледь встигаєш за головними героями – новими і вже звичними. Тут замахи та нові версії слідства. Тут рішення лідерів зніматись з перегонів і рекорди нових учасників. Тут зміни гасел та неочікувані кульбіти громадської думки.
І за цим усім справді цікаво спостерігати, якби не одне "але": безпека України і здатність перемогти у війні з росією залежить від допомоги США. А отже і від того, хто очолить цю країну. Тому, коли ми дивимось на те, що відбувається на американських виборчих перегонах, погодьтеся, зʼявляється легке відчуття тривожності. Бо ми опинились між двома непередбачуваностями, а це може лякати.
Непередбачуваність №1: Дональд Трамп
Якщо усі заяви кандидата у президенти США від республіканської партії Дональда Трампа перевести у графік, він нагадував би кардіограму. Бо за час його кампанії ми чули настільки діаметральні заяви, що збагнути, що Трамп має на увазі – складно. То він обіцяє завершити війну за один день, то говорить, що якби росія почала повномасштабне вторгнення за його каденції, він би вже бомбив москву чи Пекін. Він говорить, що "втомився від санкцій" і це нас дуже непокоїть, бо може означати послаблення економічного тиску проти рф у разі його перемоги. І паралельно називає себе єдиним, хто здатен завадити ІІІ Світовій війні.
Чимало експертів переконані, що насправді Трамп і сам не знає своєї політики стосовно російсько-української війни. Він імпульсивна людина зі схильністю шукати прості рішення для складних питань.
Щодо команди Трампа – тут теж мало визначеності. Кандидат у віцепрезиденти від республіканської партії – Джей Ді Венс є відомим критиком допомоги Україні. Він – один з тих республіканців, які торік у квітні звернулись до Джо Байдена з закликом припинити підтримувати Київ, голосував проти виділення збройної допомоги у 61 млрд доларів і є противником нашого вступу до НАТО.
При цьому Майк Помпео, який обіймав посаду державного секретаря США при президентстві Трампа наполягає, що саме за нової каденції Трампа Вашингтон стане рішучішим у питанні підтримки України. Обіцяє реальний ленд-ліз, ефективні санкції проти рф, пожвавлення НАТО та нарощення оборонних потужностей зі зняттям будь-яких заборон на використання Києвом американської зброї.
І так: це діаметрально протилежні позиції представників команди одного того ж кандидата.
Непередбачуваність №2: Камала Гарріс
Коли Джо Байден ще був кандидатом у президенти від демократичної партії, ми розуміли, чого очікувати – продовження вже чинної політики. Але після того, як він зійшов з перегонів і всі шанси на кандидатство отримала чинна віцепрезидентка Камала Гарріс, ця передбачуваність зникла.
Попередні заяви представниці демократів свідчать про її підтримку України. Саме вона представляла США на Саміті миру у Швейцарії і наголошувала, що росія не лише вбиває українців, а й зазіхає на глобальну безпеку та міжнародне право.
Досі невідомо, хто буде кандидатом у віцепрезиденти при Гарріс, це має вирішитись до дати офіційного затвердження претендента у президенти від демократів – 7 серпня. Поки ЗМІ називають кілька варіантів: сенатор штату Аризона Марк Келлі, губернатор Пенсильванії Джош Шапіро та губернатор штату Північна Кароліна Рой Купер. На загал ці політики притримуються центриських поглядів. Шапіро – палкий прихильник Ізраїлю, Келлі – ветеран операції в Іраку, Купер – відзначився проукраїнською позицією і за його розпорядження у 2022 році Нацгвардія його штату відправляла військову допомогу Україні.
Ми можемо припустити, що за ймовірної каденції Камали Гарріс допомога від США буде, але якою? Очевидно, що якщо Білий Дім залишиться за демократами, команда все одно зміниться. А відповідно, питанням підтримки України займатимуться нові люди. Можливо, це вже не буде радник з питань нацбезпеки США Джейк Салліван, якому в кулуарах Капітолію приписують ідею поетапного виділення допомоги Україні.
Чіткіше зрозуміти щось про політику Камали Гарріс стосовно України ми зможемо тільки після того, як вона затвердить свою команду, надто – міжнародний блок. Це саме ті люди, з ким доведеться працювати найбльше. Дуже хочеться сподіватись, що ці нові люди будуть рішучішими і США нарешті перейдуть від стратегії "підтримувати Україну стільки, скільки потрібно" до стратегії "дати Україні все, щоб виграти війну". Але самих лише сподівань недостатньо.
Що робити Україні?
Наше завдання не ставити на якогось конкретного кандидата, а працювати над своїми інтересами. А для цього потрібна системна робота з обома таборами – як з потенційною адміністрацією Трампа, так і з потенційною адміністрацією Гарріс.
Це не буде просто, особливо з табором MAGA-республіканців. Вони ізоляціоністи, україноскептики і дещо популістичні в своєму прагненні до простих рішень складних питань. Однак це не значить, що мʼяч не на нашому полі.
Чудове рішення президента Зеленського запросити Дональда Трампа до України. Ми вже бачили, як змінюються підходи наших партнерів, коли вони на власні очі бачать, що тут відбувається, які звірства чинить росія з українцями, і що війна насправді не так далеко в телевізорі, як їм здавалось.
Не менш важливою є робота з партійцями та виборцями: від релігійних громад до громадських активістів. Очевидно, що у МЗС України немає аж настільки широкого пулу людей, які можуть виконувати цю роботу. Але є парламент. І цей ресурс треба використовувати.
Ми маємо говорити не тільки про те, що ми вдячні за підтримку, а працювати зі скептиками. Бо в цьому сенс роботи на свою країну, незалежно від твоїх політичних уподобань. Міжпарламентська дипломатія може допомогти, адже народні депутати не представляють якийсь конкретний уряд, а – народ України. І саме вона має бути основним важелем в роботі з союзниками.
Системна глибока комунікація з усіма представниками як демократів, так і республіканців дасть результат: підтримка України не залежатиме від однієї персони. І це та мета, до якої треба рухатись.
Кіра Рудик