З редакції УП в 110 ОМБр, або Рекрутинг зсередини очима журналіста і військовослужбовця 

Лише три-чотири місяці тому я розповідав на "Українській правді" про проблеми довкілля. Наприклад, як санітарні рубки можуть остаточно доконати українські ліси, а прихильники вітрової енергетики готові знищити унікальні дикі полонини Карпат. 

Вже тоді я ухвалив рішення мобілізуватися до лав ЗСУ. А сьогодні несу службу в Донецькій області, поруч з лінією бойового зіткнення в складі легендарної 110 окремої механізованої бригади.

Але ця колонка не про "шлях героя", а про практичний досвід новобранця, який, сподіваюся, допоможе тим, хто нині в роздумах про мобілізацію.

Важливе попередження: я не претендую на узагальнення. Це лише мій досвід і я впевнений, що процес рекрутингу до лав ЗСУ в інших людей може помітно відрізнятися. 

"Мобілізуйся як слід сам, щоб тебе не мобілізували як-небудь інші"

Приблизно така суть меседжу, який вже тривалий час просувають ЗСУ та Міноборони. Мовляв, або знайдіть собі у війську посаду за фахом, або ми знайдемо її самостійно. Але "служити будуть всі". 

Я вирішив перевірити, чи справді працює рекрутинг емпіричний шляхом. 

Першим кроком я почав дізнаватися серед знайомих про посади, які враховують мій цивільний досвід, та шукати вакансії на Lobby X. 

За освітою я магістр екології. І, як не дивно, екологи на війні дуже потрібні. Тому що через війну страждають унікальні заповідники на зразок "Асканії-Нова", червонокнижні тварини та наші славнозвісні чорноземи. 

Разом із тим двадцять років я працював журналістом у хороших та найкращих ЗМІ і зробив не один і не два гідних подкастів. Втім, я розглядав ширше коло вакансій у війську ,ніж екологія та комунікації.

Дуже скоро я мав перелік контактів у підрозділах, які досить охоче йшли на спілкування. Деякі з них обіцяли уточнити інформацію і повернутися до розмови, але зазвичай не поверталися. За винятком 110-ї бригади. 

"Ви готові мобілізуватися? – почув я одного дня голос в "Сигналі". – Якщо так, ми робимо рекомендаційний лист". 

Це документ, який засвідчує, що військовий підрозділ готовий взяти на певну посаду саме вас. Не буду вдаватися у подробиці, але важливо, щоб такий документ ви мали на руках до того, як переступите поріг ТЦК, а не коли уже будете в навчальному центрі. 

***

До речі, раджу робити копії всіх своїх документів і мати їх при собі. Навіщо – зрозумієте вже з перших днів у навчальному центрі, коли виявиться, що ви здали єдиний примірник свого листа кудись не туди. А може й туди, але це не точно, бо ніхто толком не може сказати, кому й куди їх треба здавати.  

Таких як я, охочих мобілізуватися до лав 110 ОМБр, в той момент набралося ще кілька. Серед них – співзасновник IT-компанії, головний режисер великого телевізійного проєкту й політтехнолог. Кілька людей були вже знайомі зі 110-кою в якості волонтерів.

Представник бригади пояснив нам, що ми мобілізуємося не кожен сам по собі, а "єдиним списком". Це додаткова гарантія, що по дорозі до бригади когось із нас не загублять чи не вкрадуть. Але сказав відверто: "механізм рекрутингу поки не відпрацюваний, трапитися може різне, тому стовідсоткової гарантії, що ви потрапите до нашої бригади, я вам дати не можу". 

Забігаючи наперед, скажу, що цю ремарку мені не вдалося забути, аж поки не опинився в бригаді. Але я справді вдячний за чесність нашому рекрутеру. 

В ТЦК без черги

ВЛК ми пройшли за один день. Причому всі разом, в одному ТЦК, попри те, що хлопці були не тільки з Києва, а кияни жили в різних районах міста. Явний бонус для нас, які йшли до війська через рекрутинг – в усі кабінети пропускають без черги. 

Але ще важливіше, що настрій у нас був незрівнянно кращий, ніж в деяких інших відвідувачів ТЦК поруч із нами. Їх теж водили без черги, практично "під руку", але не тому, що вони хочуть мобілізуватися, а тому, що їх спіймали на вулиці (ні, я не зловтішаюся, а констатую сумні реалії). 

Не буду занурюватися у деталі проходження ВЛК. Скажу лише, що якщо до власного здоров’я у вас є питання, краще з’ясувати їх просто сьогодні. Бо після мобілізації це буде зробити значно складніше. Саме так – час дійти до стоматолога теж нарешті настав. 

"Гондурас"

Так в народі називають навчальний центр ЗСУ на Чернігівщині, куди наша група потрапила за кілька днів після ВЛК. 

Якби мене попросили одним реченням описати враження від курсу БЗВП (базової військової підготовки), я б сказав, що в моєму випадку це нагадувало літній табір для хлопчиків. Щоправда, багато хлопчиків сиві. 

Реалії такі, що в лавах ЗСУ справді багато людей у віці "впевнено 40+", як я, або й старших. І хоча це точно не старість, але навіть неозброєним оком помітно, що міцним здоров’ям багато з цих людей похвалитися не можуть. Є звісно, і молоді, але їх менше. 

Дехто покрутить біля скроні пальцем, але скажу, що мені в навчальному центрі сподобалося. Бо справді схоже на літній табір – старий сосновий ліс, зоряне небо, якого не побачиш у місті, червонокнижні квіти дорогою до туалету і трохи фізичної активності на свіжому повітрі, якої так бракує офісному планктону. І при цьому – без докорів сумління, що займаєшся спортом в цивільному спортзалі. 

Але якщо ви не мислите своє життя без комфорту, то в мене кепські новини – умови в навчальному центрі майже спартанські. До речі, якщо ви цивільний і служили давно, або взагалі не проходили строкову службу, то оминути БЗВП вам не вдасться. Йдете ви на діловода, піхотинця чи пілота БПЛА – мусите спочатку отримати військово-облікову спеціальність (ВОС) 100 – "стрілець".  

Що дає навчальний центр 

Як сказав один із мудрих інструкторів: "ми вчимо вас абетки, а читати чи писати книги ви вже навчитеся потім". І це правда. 

Один місяць БЗВП – цілком достатньо, щоб навчитися так-сяк стріляти з автомата і навіть чистити його газовий поршень до блиску. Може, як і мені, вам дадуть кинути бойову гранату і навчать накладати турнікети й тампонувати рани. 

Можна було б точно навчитися більше і краще, якщо виключити з програми лекції про участь України в Другій світовій війні та інші подібні теми. При всій щирій повазі до історичних знань, у програмі навчання стрільців під час гарячої фази війни для таких тем просто бракує часу. 

***

До речі, про турнікети. В нас такмед викладали чимало й добре. Але не всім так щастить а, як кажуть досвідчені військові, забагато тактичної медицині не буває. Тому хороші курси такмеду вже найближчими вихідними – на день, або й на два, вам в житті точно не завадять. 

На тему "як провести місяць на БЗВП бадьоро, безпечно і з користю" можна написати окрему статтю. Але тут дозволю порадити лише запастися таблетками на всі випадки життя. 

Бажано не тільки на себе, а ще й "на того хлопця". Бо поки в нього буде діарея, у вас буде кашель з температурою. А потім ви з ним поміняєтеся місцями ще кілька разів. І, на жаль, ніхто краще і швидше за вас в цих ситуаціях вам не допоможе. 

Покупці

Так неформально називають представників військових підрозділів, які приїжджають до навчального центру, щоб набрати людей. Майже всі вакантні місця – в піхоті, хоча декому пропонували вчитися далі на танкістів. Втім, пригадую, ГУР також набирав людей, але там, як ви розумієте, до кандидатів особливо високі вимоги. 

Мені та іншим рекрутам із групи не пропонували нічого. А якщо пропонували, то ми казали кодову фразу: "рекомендаційний лист, 110 ОМБр". І на тому нас залишали у спокої. 

***

Наступного дня після офіційного завершення БЗВП за мною та іншими рекрутами в навчальний центр приїхав автобус із представниками 110 ОМБр. А на світанку наступного дня, наша група була вже на сході України, в підрозділі, звідки кожного забрали на безпосереднє місце подальшої служби. 

Зараз я вживаюся в роль одного з комунікаційників бригади. Проте, щиро кажучи, чи не більше встиг зробити у якості діловода. 

Отже, висновок такий, що в моєму випадку рекрутинг спрацював. Не буду стверджувати, буцімто система діє бездоганно. За моїм суб’єктивним враженням, бригада хотіла отримати мотивованих інженера, пілотів БПЛА та комунікаційників, тому взяла групу рекрутів під особливий контроль, щоб по дорозі нас не вкрали і ми не загубилися.  

Для тих військовозобов’язаних, котрих мобілізація поки що не торкнулася, ситуація виглядає наступним чином: або ви самі проявите ініціативу, знайдете, де вам краще служити і тоді принаймні частково будете контролювати ситуацію. Або чекатимете поки "котики з ЗСУ" зроблять всю роботу без вас і, швидше за все, також опинитесь у війську. Але умови навряд чи вас влаштують. Бо ваше здоров’я, освіта та досвід інженера, юриста чи перекладача, швидше за все, нікого не цікавитимуть.  

Дмитро Сімонов