Річниця атаки на Вінницю. Як відновити віру потерпілих в міжнародне право і примусити Росію заплатити за скоєне

14 липня – друга річниця страшної події, коли Росія здійснила атаку на центр міста Вінниця як мінімум трьома високоточними ракетами Калібр, в результаті якої загинуло 29 людей та понад 200 отримало поранення.

Те, що сталося – кричуща трагедія та несправедливість, яку видно неозброєним оком.

Але, на жаль, подібні обстріли густонаселених міських районів є невід’ємною стратегією Росії від початку повномасштабного вторгнення, що нам черговий раз показали події цього тижня.

Ці атаки завжди супроводжуються  загибеллю та пораненнями мирних жителів, у тому числі дітей, жінок та людей похилого віку. Вони також призводять до руйнування та пошкодження цивільних об’єктів – і часто не лише звичайних цивільних об’єктів, а й культурної спадщини, що є особливо цінним для збереження ідентичності українців, та об’єктів, які забезпечують життєдіяльність та виживання цивільного населення.

Проте, чи є цей напад очевидним порушенням міжнародного права?

Зазвичай, в ситуації війни застосовується міжнародне гуманітарне право, яке покликане регулювати допустиму и заборонену поведінку воюючих сторін. Але як показує практика, лише міжнародного гуманітарного та міжнародного кримінального права не завжди буває достатньо.

Тому, ймовірно, ми часто чуємо те, що можна підсумувати двома ключовими тезами:

– по-перше, міжнародне гуманітарне та міжнародне кримінальне право не є достатньо релевантними для подій та звірств в Україні,

– по-друге, міжнародне право взагалі не працює.

Нашим завданням стало продемонструвати, що це не так. Що міжнародне право дійсно працює. І там, де міжнародне гуманітарне та міжнародне кримінальне право не може швидко та повною мірою забезпечити відповіді на запит на справедливість для всіх жертв, існують інші механізми.

Скарга до Комітету ООН з прав людини

Два роки потому після цієї страшної події, в результаті ретельного розслідування на основі польових місій та аналізу інформації з відкритих джерел, після глибинного юридичного аналізу, що включає в себе висновки експертів зі світовим ім’ям, у пошуках правосуддя та справедливості для потерпілих три громадські організації обрали цікаву юридичну стратегію.

10 липня Фонд Клуні "За справедливість", українська організація Truth Hounds і LAW (Legal Action Worldwide) подали знакову скаргу до Комітету ООН з прав людини, заявивши, що Росія порушила право загиблих на життя.

У чому ж знаковість та новизна такої скарги?

Для відповіді на це питання, потрібно розказати про Комітет.

Так, у 1966 році був прийнятий Міжнародний пакт про громадянські та політичні права. Його підписали та ратифікували як Україна, так і Росія. Для забезпечення реалізації положень цього договору було створено постійно діючий орган – Комітет ООН з прав людини.

Комітет розглядає індивідуальні скарги, які можуть бути подані проти держав – учасниць, а також тлумачить досить загальні положення Пакту шляхом видання Загальних коментарів.

У 2018 році Комітет видав Загальний  коментар до статті 6 Пакту про право на життя і визначив, що будь-які вбивства, які сталися внаслідок акту агресії, як це визначено міжнародним правом, становлять порушення права постраждалих на життя згідно з Пактом.

Ця норма – про цінність життя абсолютно кожної людини. Такий підхід значно відрізняється від того, який пропонує міжнародне гуманітарне право, яке, передусім, захищає цивільних під час війни. Комітет же, у своєму коментарі потенційно дає шанс на справедливість також і родинам загиблих військових, оскільки говорить про всі смерті через війну.

Якщо у нашій справі Комітет погодиться з нашими аргументами та прийме рішення на користь постраждалих, це створить неабиякий прецедент, а також відкриє можливість для пошуку справедливості для тисяч тих, хто втратив близьких в результаті агресивної війни, яку розв’язала Росія.

Значення справи для потерпілих

З моменту обстрілу пройшло два роки. Та в розмовах з близькими загиблих ми відчуваємо, що для багатьох – час немає значення. Багатьом болить, як і в перший день.

Головне, що стало очевидним під час спілкування та роботи з потерпілими – що для більшості з них, особливо для батьків загиблих дітей, здійснення правосуддя за вчинене – це сенс життя. Віра в цю справедливість – це те, що ще тримає їх на плаву.

Перефразовуючи трохи слова матері, яка втратила через ракетний удар єдину 18-річну доньку: "Ми не можемо повернути тих, хто не з нами. Але ми можемо зберегти тих постраждалих, які ще мають право на майбутнє".

Ми точно знаємо, що родичі загиблих будуть відслідковувати хід справи та очікувати рішення. Ми також розраховуємо на те, що у разі, якщо Комітет задовольнить скаргу, це дасть можливість забезпечити право на компенсації для родичів усіх загиблих.

Україна та українці кожен день проявляють життєстійкість та силу духу в боротьбі за свою свободу, незалежність та право на життя. 

Та крім цього ми також намагаємося не роздмухувати внутрішню агресію та жагу помститися, які Росія своїми діями кожен день намагається посіяти як вірус серед нас.

Тому сьогодні так важливо продемонструвати, що міжнародне право працює, що є шанс на те, щоб хоч в якійсь мірі відновити справедливість та тим самим вшанувати пам'ять загиблих від російської агресії.

Ми хочемо вірити в силу закону та міжнародних інструментів та не дати відповідальним сховатися в тумані війни, використовуючи обмеження міжнародного гуманітарного права.

Наше подання – це одна зі спроб це зробити. Навіть якщо це стосується лише вузького кола жертв, від імені яких ми подаємо це повідомлення.

Зера Козлиєва, старша юридична радниця Truth Hounds