По той бік білборду. Хто дивиться на нас з плакатів
Ніхто не народжується воїном. Так само як ніхто не народжується спортсменом, доктором наук або політиком. Будь-яке досягнення здобувається волею, дисципліною і, доволі часто, вмінням приборкати страх.
Кістяк нашого батальйону – добровольці, які приєдналися до лав тероборони на початку повномасштабного вторгнення. Це був весь зріз українського суспільства. Представники різних професій: будівельники, підприємці, актори, медики, інженери, продюсери, дизайнери... Від 18 до 72 років. Були люди з трьома вищими освітами. А були і з кількома роками відсидки за плечима. І майже не було фахових військових.
90% з них ніколи не тримали в руках зброї. Не вміли користуватися засобами зв’язку і рити окопи. Навчалися на ходу. Коли у 2022 році наш підрозділ перекидали з Києва на Харківщину, ми недовгий час знаходилися в Полтаві і там проводили бойове злагодження. Тоді я влаштував хлопцям навчання – марш-кидок на десять кілометрів. Щоб зрозуміти: хто і як витримує навантаження.
Пройти десять кілометрів в амуніції, зі зброєю і додатковим комплектом БК – це серйозне випробування. На маршруті були навчальні засідки і перестрілки... Одним з перших дійшов до фінішу дід Микола. Дуже дисциплінований, підтягнутий боєць без шкідливих звичок. На той момент діду Миколі було 70 років.
У 2023 році ці люди у складі роти ударних безпілотних авіаційних комплексів "Ахіллес" знищили 264 одиниці техніки противника, 15 складів, 884 інженерних фортифікаційних споруд, ліквідували 168 представників особового складу противника, поранили – 425. Насправді – більше, оскільки у статистику потрапляють лише ті ураження, які мають відеопідтвердження.
Сьогодні декого з наших хлопців можна побачити на білбордах в різних містах і селах України: в повній амуніції, з посмішкою на обличчі. Пересічному громадянину може здатись, що це якісь гламурні надлюди. Але насправді це його вчорашні колеги, сусіди і однокласники.
Чому під час війни українські чоловіки опинились по різні сторони цих білбордів? Причин багато: хтось йде воювати, а хтось вагається, нарікає на вік, хвороби, хтось – "на корупцію в державі". Але це швидше приводи, ніж справжні причини.
Що тут скажеш? Корупціонери та інші покидьки будуть завжди. Але країна – це не вони. Країна починається з кожного з нас.
Розумію, що в житті безліч обставин. Так, хтось хворіє. Але воюють люди також не з ідеальним здоров’ям. Якщо хворобу не лікувати, вона буде з’їдати тіло. В багатьох випадках, незважаючи на хронічні хвороби, підтримувати певний рівень фізичної форми військовослужбовцям вдається навіть в умовах війні.
Є ще одна причина, з якої люди знаходяться по різні боки білборду – страх. Кожна людина має страхи. Але є неконтрольований страх – і це швидкий шлях до смерті. А є контрольований – і тоді це захисник, що допомагає вижити і виконати бойове завдання.
Приборкати хижака під назвою "страх" і поставити його собі на службу – це те, що здобувається вже у війську. Вже тут люди отримують підготовку і стають рексами. Іноді – рексами з білбордів. Але для цього треба робити певні кроки. Якщо просто плисти за течією, то рано чи пізно ця течія розмаже тебе о брудний берег.
Найтяжча боротьба – з самим собою. Але, переконаний, в кожного з нас тече кров переможця. Нашим предкам вдалося зберегти українську націю, переживши війни, епідемії та геноцид. Саме тому я вірю, що і нам вдасться завершити велику визвольну війну з перемогою.
Юрій Федоренко (позивний "Ахіллес"), командир батальйону ударних безпілотних авіаційних комплексів "Ахіллес" 92-ї ОШБр імені кошового отамана Івана Сірка
