Відповідальність українського суспільства не може бути однобічною

Українці нарешті мають стати економічно відповідальним і позбутися патерналізму. У сплаті податків, у (не)очікуванні пенсії, у поводженні з накопиченнями, у тарифах на електрику, у ставленні до власного здоровʼя, у власному навчанні і освіті дітей тощо. 

Країна відповідальності і можливостей – тільки в поєднанні цих двох умов ми можемо зробимо модернізацію і економічний прорив. Тому я вважаю правильним піднімати дорослі суспільні питання. На жаль, дуже часто цього бояться не тільки чиновники, від яких, власне і залежить вирішення цих питань. 

Навпаки, міністр фінансів Сергій Марченко, заступниця міністра соціальної політики Дарина Марчак вже неодноразово це робили. І стосовно пенсій, і стосовно необхідності подовження активного довголіття. В нас немає іншого виходу для країни.

Скоріше дивує страх тих, кого ми називаємо моральними авторитетами і лідерами суспільної думки. Навіть ті, хто не планує брати участь в виборах стають "лайкозалежними", бояться хейту і, відповідно, уникають складних тем.

Між тим, країна, яка знаходиться у війні без розуміння стратегії перемоги (і, відповідно, з очікуванням затяжної війни або стану замороженого конфлікту на десятиріччя).

Яка балансує на межі економічної катастрофи (держава самостійно спроможна лише на половину фінансувати потреби).

Яка вже має реалізовану демографічну катастрофу (рівень фертильності жінок впав нижче 1, пенсіонерів і людей з інвалідністю більше, ніж тих, хто працює, таланти і підприємці масово виїжджають, нестача персоналу вище 25% на підприємствах, середній очікуваний вік життя чоловіків впав до 65 років).

Яку ворог намагається представити країною яка "не сталася" (failed state) через розсварювання суспільства і позиціонування нас серед партнерів як корумпованої неспроможної країни.

Така країна має зламати тренди рішучими спільними діями. І відповідями на складні питання.  

Водночас, треба розуміти, що конструктивний діалог насамперед передбачає обʼєктивізацію. 

Що таке податки в Україні зараз? Це спроможність держави фінансувати ЗСУ. 

Чи збільшення податків призведе до збільшення податкових надходжень? Тактично – так, але стратегічно це вимиє фінансовий ресурс з економіки, призведе до скорочення бізнес-активності, а згодом спричинить зменшення надходжень до державного бюджету. 

Як питання зростання тарифів, так і питання підвищення податків – це не про "добре-погано". А про оцінку наслідків, моделювання, вибір найкращого варіанту – з огляду на цілі. 

Тому коли мова йде про приведення тарифів на електроенергію до економічно обґрунтованих – я за. Але це не тільки про підняття тарифів, а й про підвищення ефективності (витрат/інвестицій в енергоефективність, захищеність мереж і генерації тощо). Тобто через підвищення тарифів треба фінансувати зростання ефективності, а не корупції чи необгрунтовані прожекти.

Зрозуміло, що лише екстраординарна ситуація змусила державу порушити обіцянку не підвищувати до кінця війни тарифи і податки. Тому суспільство має право на посилення контролю над розподілом фінансів. 

Чи є у Уряду альтернатива підняттю податків? Звичайно, є. 

Це наведення порядку на митниці (митна реформа чекає вже рік) і податковій. Це економічне бронювання, яке дає змогу залучити навіть більше коштів, ніж збільшення податків через детінізацію зарплат критичного персоналу. 

Це покращення інвестиційного клімату (станом на зараз непередбачуваність держави є найбільшою перешкодою після війни, що заважає інвестиціям).

Чому ж замість ефективних рішень маємо ухвалювати руйнівні? На кшталт "клубу білого бізнесу", що руйнуватиме бізнес-культуру, викрівлюватиме конкуренцію, сприятиме зниженню конкурентоспроможності МСБ. 

Ще один важливий момент. З тих 100 грн, які отримає держава через податки, до армії дійде суттєво менше, ніж від 100 грн у вигляді пожертві від бізнесу. Причина в корупції і завищених цінах в закупівлях, неефективності і забюрократизованості державного управління тощо.

Тому "вимивання" фінансового ресурсу з бізнесу призводить до погіршення забезпечення СОУ. То чи варто через підвищення податків забирати у бізнесу цей фінансовий ресурс і розподіляти його менш ефективним способом?

Звичайно, підняття певних податків може бути адекватним рішенням. Мова йде про акцизи і податки на землю, наприклад. Підняття ПДВ може дати тактичний ефект зростання надходжень, але нестиме негативні наслідки для економічної активності. Підняття податків на працю матиме миттєвий руйнівний ефект. 

Отже лише економічне моделювання наслідків і конструктивний діалог можуть дати рішення, яке має підтримати відповідальне суспільство. 

І таких – дорослих – запитань, які ми маємо чесно поставити перед собою і шукати на них рішення ще багато:

1. Образ Перемоги. 
2. Стратегія досягнення Перемоги. На яку жертву ми можемо піти? Втратити десятиріччя на сценарій замороження війни? Сотні тисяч життів на підняття темпу війни? Незалежність? Економічну самостійність? Доросле рішення потребуватиме аналізу наслідків і визначення меж того, чим ми готові поступатися.
3. Реінтеграція "ментальних заручників" Криму і Донбасу.
4. Післявоєнна економіка в умовах скорочення міжнародної допомоги.
5. Нова Конституція. Державний устрій. 
6. Пріоритет ветеранам у формуванні державних політик? Пільги чи можливості як основа ветеранських політик?
7. Пенсійна реформа.
8. Приведення кількості університетів, шкіл і вчителів у відповідність до демографії і сучасних вимог (нова українська школа потребує нових українських вчителів).
9. Податкова реформа – ліберальна чи навпаки.
10. Приватизація і її межі.
11. Реформа системи справедливості. В клановій системі домінування силовиків в економіці і комунікаційному просторі пошук ефективного рішення з боку громадянського суспільства особливо складний. 
12. Інтеграція туди, де нас не чекають. Чи створення нових інтеграційних угруповань (Інтермаріон).
13. Дерегуляція (найвільніша країна для самореаліазції людини) чи слідування європейським регуляціям ще до повноправного членства?
14. Мононаціональна країна чи відкрита до переїзду талантів, підприємців, кваліфікованих працівників і їхніх сімей з різних регіонів світу?
15. Межі цифровізації держави та прозорості приватного життя і фінансового стану для держави.
16. Визнання віртуальних активів, продаж землі іноземцям, легалізація одностатевих шлюбів, заборона УПЦ МП, легалізація легких наркотиків…

Як бачите, складних питань ще безліч. Якщо ж питання в суспільстві залишаються – то це лише ознака нестачі діалогу.

Тому наш шлях – діалог і співдія.  

А тих, кого ми вважаємо моральними авторитетами, варто просити не бігти від складних питань. Не підживлювати суспільний патерналізм.

З рештою, наша спільна відповідальність – це громадянська просвіта. 

Андрій Длігач, д.е.н., голова Advanter Group, голова Центру соціальних змін та поведінкової економіки, засновник Kyiv Foresight Foundation, професор КНУ імені Тараса Шевченка, голова Ради Коаліції бізнес-спільнот за модернізацію України