Знищити путінізм руками росіян: російська опозиція має стати збройним спротивом
У багатьох громадян України словосполучення "російська опозиція" викликає посмішку – іноді сумну, іноді презирливу. Справді, послідовна трансформація режиму Путіна з автократичного у відверто тоталітарний не залишає ані найменшого простору для класичної опозиційної діяльності. Влада, що виродилася в терористичну диктатуру, на жаль, не змінюється на виборах. Тому єдиний спосіб реальної боротьби з путінізмом – це збройний спротив.
Кілька місяців тому вийшло велике дослідження, яке свідчить, що масштаб політичних репресій у нинішній РФ більший, ніж за післясталінських генсеків. Загибель Олексія Навального, ув'язнення Іллі Яшина та Володимира Кара-Мурзи, вбивства Кремлем політичних опонентів за кордоном, демонтаж навіть залишків імітаційної демократії – ці та багато інших фактів поставили жирний "хрест" на можливостях ненасильницького спротиву в Росії.
Власне, саме про якісне зростання та інтенсифікацію збройного спротиву режиму Путіна говорили на Форумі російської опозиції за участю російських добровольців ЗСУ, що відбувся наприкінці травня у Львові. У резолюції Форуму зазначено, що підтримка російських добровольців і партизанських груп, які воюють проти Кремля, має бути головним пріоритетом усіх – абсолютно всіх! – фракцій російської опозиції щонайменше доти, доки РФ продовжує загарбницьку війну проти України. Підтримка може включати як безпосередню участь у збройній боротьбі на фронті та в тилу, так і рекрутинг, фінансове, гуманітарне та інформаційне сприяння.
Делегація З'їзду Народних Депутатів виступила на Форумі з ініціативою створення координаційної структури, яка б підтримувала роботу силової частини незгодних із Кремлем. Основна мета – нарощувати можливості та вплив військово-політичного спротиву.
Ви напевно неодноразово бачили кадри наслідків диверсій на залізницях, підпалів релейних шаф, військкоматів, літаків на авіабазах у РФ. Навігація дронів без наявності партизанських груп на місця здійснення ударів не буде достатньо ефективною. Збройне підпілля в Росії не просто існує, а регулярно демонструє на практиці свою політичну позицію, знижуючи військово-логістичні можливості Кремля, завдаючи серйозної фінансової шкоди й підриваючи впевненість російських еліт у стабільності режиму. І це те, що дає привід для обережного оптимізму.
До речі, парадоксальним чином збройний спротив усередині РФ на сучасному етапі історичного розвитку – набагато безпечніший порівняно з мітингами, прибуттям на виборчі дільниці та іншими звичними форматами. Для диверсійно-партизанських дій апріорі необхідні обережність та конспірація, водночас участь у мітингах та електоральних процедурах на кшталт путінських "виборів" означають добровільну деанонімізацію та передання особистих даних "людям із холодною головою, гарячим серцем і чистими руками".
Активне ядро російського спротиву на фронті та в тилу наразі становить близько 10 тисяч осіб. Здавалося б, не так багато. Але згадайте, що кубинська революція в 50-х роках минулого століття починалася всього з 82 однодумців...
При цьому операції, що проводяться російськими добровольцями, на кшталт Легіону "Свобода Росії", у межах міжнародно визнаних кордонів РФ (Бєлгородська, Курська області), наочно демонструють безпорадність тези про "неприпустимість / небезпеку ескалації", яку тиражують прибічники "заморожування" війни та "миру за будь-яку ціну". А також спростовують кремлівську пропаганду про могутність російських спецслужб, які стали насамперед органом політичної контррозвідки.
Не існує варіанту перемоги України у війні без демонтажу путінізму як політичної системи. Він був причиною агресії, його і необхідно знищити. Вихід Сил оборони України на кордони 1991 року без зміни режиму в Москві – лише перенесення лінії фронту. Перемога України на полі бою – чого ми всі, безумовно, бажаємо – не призведе до автоматичного падіння режиму Путіна. Саддам Хусейн, який зазнав катастрофічної поразки у війні в Перській затоці (1990-1991), але потім утримував владу понад десять років, не дасть збрехати. Так само як і Слободан Мілошевич, повалений унаслідок "бульдозерної революції" (2000), а не програшу в серії балканських конфліктів.
Ці зміни реалізовувати не українцям (ті опозиціонери-"почекуни", які чекають, коли українці своєю кров'ю оплатять свободу Росії, просто аморальні у своїй імпотенції), а самим росіянам. Але зробити це без державної підтримки зараз неможливо. І рано чи пізно вона буде надана, якщо не Україною, то іншими сусідніми країнами. Ці вкладення високоефективні не тільки з погляду стратегічних цілей, а й з погляду фінансової віддачі від інвестованих коштів. Лідерство України в цьому питанні – це питання не тільки національної безпеки, а й реалізації довгострокових інтересів країни після війни за своїм сценарієм.
Зміни неминуче міститимуть в собі як суто військовий (і партизанський) аспект, так і політичний – досягнення розколу російської еліти та мобілізація хоча б окремої її частини на боротьбу з владою. Там немає сил добра, у нас не повинно бути ілюзій – але заради самовиживання, санкційним батогом і післявоєнним "пряником" когось можна підштовхнути до дії. Бунт Пригожина влітку 2023 року став яскравим проявом глибинних суперечностей всередині кремлівських "верхів". "Чистки" генералітету РФ, втрата позицій Шойгу і Патрушевим – явища подібні. Ризикну припустити, що це далеко не останні арешти та "перетрушування" кадрів, і найближчим часом може розпочатися широкомасштабний внутрішньоелітний конфлікт, який ми маємо використати у своїх інтересах.
"Сутичка бульдогів під килимом" усередині самої РФ набуває дедалі більшого значення ще й тому, що війна давно перейшла у формат "на виснаження", без істотних змін лінії фронту за останні півтора року. Західна допомога Києву, на жаль, недостатня для кардинального перелому військової ситуації в найближчій перспективі, і тому нам потрібен доступ до заблокованих російських коштів – не тільки державних, а й приватних.
Не можу не згадати й про те, що війни, які невдало складаються для Росії (а "спецоперація" йде очевидно невдало, хоч би скільки Путін не наголошував, що "всё идёт по плану" і "мы ещё всерьёз ничего не начинали"), нерідко призводили до глибинних внутрішньополітичних потрясінь. Російсько-японська війна стала передвісником революції 1905-1907 років, Перша світова – революції 1917 року, війна в Афганістані – розпаду СРСР.
Упевнений, що і під час сьогоднішньої війни з'явиться вікно можливостей, коли російський спротив зможе перехопити важелі управління державою, ліквідувати путінський режим і повести Росію шляхом деімперіалізації та демократизації. Україні має бути запропонована нова система взаємовідносин, заснована на дотриманні норм міжнародного права, поверненні всіх міжнародно визнаних територій, виплаті компенсацій і видачі військових злочинців.
У сучасних умовах наше завдання, над яким ми працюємо щодня, завдання російського спротиву – збільшувати кількість прихильників, нарощувати кількість акцій прямої дії всередині Росії, а також використовувати будь-які наявні можливості прямо зараз для розширення військової та фінансової підтримки сил добра, що зібралися навколо вільної України.
