Скромна чарівність НАТО

У публічній площині знову актуалізувалося питання: "Чи запропонують Україні членство в НАТО на липневому саміті блоку у Вашингтоні?". Експерти і політики ламають списи над тим станеться це чи ні. Або, в якому вигляді озвучать чи ні, наші західні партнери, цю гіпотетичну пропозицію. 

А чи має сенс, у принципі, гнатися за визнанням де-юре за Україною офіційного статусу члена НАТО? Основні перешкоди для нашого вступу або, навіть, просто озвучування офіційного запрошення до Північноатлантичного блоку, створюють США і Німеччина. З однієї простої причини: вони все ще думають, що з росією можна домовитися. Навіть якщо путін всіляко демонструє, що його влаштує тільки капітуляція України і всього цивілізованого світу.

З іншого боку, ті ж США і Німеччина є нашими основними донорами, завдяки яким економіка України перебуває на плаву, а ЗСУ досі є чим воювати. І ця підтримка, і допомога інших країн світу – від європейських держав до Канади, Австралії, Японії – свідчить про те, що Україну сприймають як частину західного світу і НАТО. Нехай поки що тільки де-факто.

Ба більше, країни Азії, Африки та Латинської Америки сприймають Україну як невід'ємну частину НАТО і Заходу. І з цікавістю спостерігають, чим закінчиться протистояння західних демократій і східних диктатур, щоб приєднатися до переможця. Команди вже очевидні. З одного боку –  росія, Китай, Іран, Північна Корея та їхні дрібніші сателіти на кшталт Венесуели. З іншого – США, ЄС, Україна, Австралія, Канада, Велика Британія, Японія та інші країни, які обрали демократичний шлях розвитку.

В очах лідерів Глобального Півдня, Україна навіть більший член НАТО, ніж, припустимо, Угорщина, Словаччина чи Туреччина. Які, незважаючи на своє членство в блоці, тяжіють до співпраці з путіним. 

Навіть росія вважає нас частиною західної цивілізації та Північноатлантичного альянсу. Принаймні кремлівський царьок і його свита практично в кожному своєму виступі підкреслюють, що вони воюють не з Україною, а з НАТО або, навіть, усім "колективним Заходом".

Виходить, що де-факто статус України як члена блоку і "команди західних країн" визнають усі сторони світового конфлікту, що набирає силу. Нам просто не потрібне окреме запрошення. У будь-якому разі, після перемоги наша держава стане офіційним членом домінуючого військового блоку, який стежитиме за порядком у світі. Залишилося тільки навести цей порядок. Якщо Україна програє, у світі запанує хаос. Переможців не буде.

Але... Лідери західного світу досі всіляко намагаються піти від усвідомлення факту, що проблеми, які накопичилися у світі, неможливо вирішити мирним шляхом або в будь-якому переговорному форматі. Тому основні зусилля необхідно спрямувати не на "пробивання собі дороги в НАТО", а на злам цих настроїв західних еліт. Джина в лампу вже не загнати. Україна повинна стати лідером для західного світу. Вона поки одна несе тягар захисту сформованого міжнародного порядку, який росія намагається оскаржити.

НАТО на чолі зі США охороняли цей порядок усі роки після закінчення Другої Світової війни. Після розвалу СРСР і закінчення "холодної війни", щоправда, досить формально. Усі надії були пов'язані з тим, що росія зможе стати цивілізованою демократичною державою. Вони не виправдалися. Настав час підтверджувати своє становище гегемона і силою довести, що принципи мирного співіснування непорушні.

Європі необхідно відновити свій оборонний і військовий потенціал, який (завдяки зусиллям тих же США) знижувався останні 30 років. Запропонована Сполученими штатами, після переговорів з СРСР перед самим його розпадом, схема була банально проста. Якщо ви перебуваєте в НАТО, то ні армія, ні оборонна галузь вам не потрібна. США всіх прикриють своєю "ядерною парасолькою". Саме завдяки цьому ЄС виявився беззахисним перед відродженим "жандармом Європи" – росією.

Відповідно, економіка ЄС має бути переформатована, відповідно до поточних викликів. У пріоритет має вийти фінансування національної безпеки, а не соціалістичних ініціатив. Ворог уже стоїть на порозі. Необхідно збільшувати виробництво боєприпасів, щоб Україна була успішною на полі бою, а не збирати їх по всьому світу.

Армії країн Європи мають бути збільшені, щоб надати підтримку не тільки словами чи грошима, а й введенням контингентів на допомогу українській армії. Саме ці кроки наблизять спільну перемогу і відновлення світового порядку. А не порожні обіцянки колись прийняти Україну до Альянсу, який наразі такий самий бюрократичний і беззубий, як ООН чи ОБСЄ.

А запрошення приєднатися до НАТО або як на той час називатиметься домінуючий військовий блок, Україна обов'язково розгляне. Одразу після Перемоги.

Олег Дунда