Як Агентство ООН у справах біженців допомагає українцям відбудовувати життя
Агентство ООН у справах біженців (УВКБ ООН) працює в Україні 30 років і впродовж останнього десятиріччя підтримувало тих, чиї життя були понівечені вторгненням Росії та війною. У Всесвітній день біженців аналізуємо три десятиліття діяльності Агентства, спрямованої на допомогу вимушено переміщеним особам із вирішенням їхніх потреб та збереження надії на безпечне, гідне й сповнене добробуту майбутнє.
Україна – це дім. Я відчула це з першого дня, коли 19 травня 2021 року приїхала до Києва працювати на посаді Представниці Агентства ООН у справах біженців (УВКБ ООН) в Україні. Я зі Швеції, тож у нас багато спільного, і це не лише синьо-жовті кольори наших державних прапорів. В Україні синій символізує мирне небо, яке уособлює надію, а жовтий – безмежне пшеничне поле або ж рідну землю.
Цьогоріч УВКБ ООН відзначає 30-річчя діяльності в Україні. На жаль, небо в Україні не було мирним останні десять років. Проте надія ніколи не згасала. Я бачила її в очах жінок, переміщених із Луганщини та Донеччини, з якими зустрілася у громадському центрі, що працював за підтримки УВКБ ООН в Авдіївці, лише за два тижні до повномасштабного вторгнення Росії. Вони розповідали, як після довгих років переміщення нарешті відчули себе своїми у новій громаді. На ту мить війна на сході України вирувала вже 8 років і УВКБ ООН підтримувало багато постраждалих осіб у громадах поблизу лінії розмежування у Слов’янську, Маріуполі, Сєвєродонецьку, Донецьку та Луганську.
Я часто запитую себе, де зараз ті жінки, з якими я познайомилася? Чи змусила їх війна знову рятуватися втечею з дому до інших регіонів України? Чи вціліли вони під час безжальних обстрілів Авдіївки?
Минуло 848 днів, відколи війна переросла у повномасштабне російське вторгнення, яке позначилося на житті кожної родини в Україні. Того громадського центру більше не існує. Деякі міста, де УВКБ ООН мало офіси та втілювало проєкти, були стерті з лиця землі або окуповані, зокрема Авдіївка та Маріуполь. Через повномасштабне вторгнення Росії понад 6 мільйонів людей були змушені покинути свої домівки та стали біженцями, а майже чотири мільйони – внутрішньо переміщеними особами. Серед них – багато моїх колег, і декому довелося залишати свою домівку кілька разів з 2014 року. Однак у розпал однієї з найбільших криз переміщення в Європі з часів Другої світової війни надія та стійкість перемогли.
Я бачила цю надію та рішучість відновитися й відбудувати все, коли навесні 2022 року УВКБ ООН доставило будматеріали для ремонту будинків на Київщину, Сумщину й Чернігівщину, щойно там було відновлено контроль уряду України. І 14 листопада, коли ми доправили допомогу міжвідомчим конвоєм ООН до Херсона через 72 години після того, як Збройні сили України відновили контроль у місті.
Я відчуваю гнів, коли бачу розпач людей, чиї домівки щодня потерпають від жахливих повітряних обстрілів, зокрема в Харкові та Одесі. Водночас мене сповнює надія, коли я спостерігаю, як швидко власники починають ремонтувати та відбудовувати свої оселі завдяки підтримці органів державної влади та партнерів, зокрема УВКБ ООН та організацій громадянського суспільства, з якими ми співпрацюємо.
З початку повномасштабного вторгнення УВКБ ООН та партнерські неурядові організації надали допомогу сотні разів у Харкові, Дніпрі, Кривому Розі, Києві, Запоріжжі та інших населених пунктах, де було пошкоджено будинки й цивільну інфраструктуру внаслідок ракетних і дронових атак й обстрілів крилатими бомбами. Ми надали набори ремонтних матеріалів понад чверті мільйона осіб, а також підтримували людей предметами першої необхідності, першою психологічною допомогою, аби вони могли впоратися з психологічною травмою, та правовими консультаціями для відновлення знищених документів, що посвідчують особу, або майнових декларацій.
Найбільшу надію я відчувала, коли відвідувала сім’ї, які після переміщення мали змогу повернутися додому. Багато з них казали, що відчуття повернення до відремонтованої та затишної домівки стало першим кроком до емоційного відновлення від побачених жахів війни.
УВКБ ООН відремонтувало майже 30 тисяч будинків у постраждалих від війни районах України з початку повномасштабного вторгнення у 2022 році. Це один із ключових напрямів нашої роботи в Україні, адже йдеться про відновлення не лише фізичних споруд, а й про підтримку психологічного відновлення людей та громад, понівечених війною.
"Я дуже радий, що мій будинок відремонтували. Однак навіть якби УВКБ ООН не допомогло, ми все одно б повернулися додому просто, щоб бути на своїй землі," – сказав мені 72–річний Леонід з села Кухарі на Київщині, коли я відвідувала його у щойно відремонтованому будинку, що зазнав значних пошкоджень під час російської окупації.
Згідно з мандатом організації, УВКБ ООН підтримує людей, які повертаються до своїх домівок, в Україні та у всьому світі, а також біженців, шукачів притулку, внутрішньо переміщених людей та осіб без громадянства. Нещодавно ми опитали близько 4 тисячі родин українських біженців у Європі та 4 800 переміщених сімей в Україні, і більшість зазначили, що сподіваються і планують повернутися додому одного дня. Ми повинні підтримувати їх, аби це стало можливим, коли вони вирішать, що повертатися додому безпечно у довгостроковій перспективі.
Позаяк повномасштабне вторгнення Росії та війна триває, руйнуючи життя, домівки та громади, зараз не час спонукати вимушено переміщених людей повертатися додому. Тому УВКБ ООН закликає країни, що прихистили біженців з України, й надалі надавати їм тимчасовий захист та підтримку. Водночас спільно з урядом України, регіональними та місцевими органами державної влади, іншими агентствами ООН та партнерами з громадянського суспільства, ми сприятимемо створенню умов, щоб зберегти надію людей на повернення та відбудову життя тут, в Україні.
Важливо, щоб люди, які вирішили повернутися, відчули, що можуть приїхати у гідну домівку, зареєструвати дітей у школу, отримати медичні, адміністративні, соціальні послуги у своїх громадах або поблизу них, і знайти роботу, що дає змогу утримувати родину. Якщо вони відчуватимуть себе змушеними повернутися до того, як такі умови буде створено, це може призвести до того, що вони поїдуть знову, відчуваючи розчарування через те, що в Україні неможливо побудувати майбутнє.
Символічно, що коли УВКБ ООН почало працювати в Україні 30 років тому, наша діяльність була зосереджена на підтримці тих, хто повертається. У 1990-х роках близько 250 тисяч кримських татар, яких було депортовано під час Другої світової війни, хотіли повернутися на батьківщину, в Крим. Наш офіс підтримав цей процес, забезпечуючи їх житлом та правовою допомогою для відновлення особових документів й актів цивільного стану. Ми також допомагали відкрити центри з обробки заяв щодо набуття громадянства по всьому Криму. У 1998 році Мустафа Джемілєв, тоді кримськотатарський активіст, а зараз лідер кримськотатарського народу, отримав премію Нансена УВКБ ООН за його відданість щодо забезпечення кримських татар правом повернутися на батьківщину.
Упродовж наступних десятиліть УВКБ ООН працювало з урядом України над розбудовою системи надання притулку, яка дала можливість понад двом тисячам біженцям з Афганістану, Ірану або Сирії знайти безпеку й новий дім в Україні. Деякі з них приєдналися до волонтерських груп і гуманітарних організацій у 2022 році, щоб підтримати народ України у найскрутніші часи.
Упродовж останніх 30 років УВКБ ООН прагнуло бути партнером і відігравати роль другого плану, підтримуючи та даючи можливість людям в Україні – кримським татарам, біженцям, які знайшли прихисток та захист в Україні, мільйонам внутрішньо переміщених українців чи іншим постраждалим від війни – грати головну роль у їхніх громадах, будуючи власне майбутнє та шукаючи рішення. Їхня сила та рішучість брати життя у свої руки та рухатися вперед мотивують мене щодня. Вони не бажають отримувати допомогу лише тому, що опинилися у вразливій ситуації, а прагнуть підтримки у рамках партнерства. Серед них – мужні жінки та чоловіки віком 80-90 років, яких я зустрічала і які настільки прив’язані до власних домівок та громад, що воліють залишатися у своїх розбомблених селах якнайдовше.
Це внутрішньо переміщені бабусі, які втратили все, але сповнені життя і віддають частину їхньої мізерної пенсії волонтерам.
Це діти, яких я зустріла у метрошколі в Харкові. Герої-рятувальники та хоробрі групи швидкого реагування. Волонтери, партнерські неурядові організації та мої колеги, які поспішають на роботу, щоб підтримувати інших після безсонних ночей, сповнених обстрілів та повітряних тривог. І представники уряду України, обласних та місцевих органів державної влади, які працюють цілодобово для побудови вільного, безпечного, заможного і демократичного майбутнього України.
Попереду багато роботи, але УВКБ ООН залишатиметься в Україні стільки, скільки існуватиме потреба в нашій допомозі. Щоб надавати соціально–правовий захист та допомогу, яких потребують вимушено переміщені й постраждалі від війни особи. Щоб зробити свій вклад у відновлення громад та прокласти шлях до безпечного й гідного повернення людей на довгостроковій основі. І найважливіше, щоб зберегти надію та віру в Україну як країну, у якій можна залишитися, до якої можна повернутися та у якій можна побудувати дім та майбутнє.
Кароліна Ліндхольм Біллінг
