Як і чому Москва намагається зірвати Саміт миру в Швейцарії: розбір стратегій

Інавгураційний Саміт миру в Швейцарії, запланований на червень цього року, – довгоочікувана подія, на яку українська влада покладає багато надій. Вона може дати політичний поштовх для досягнення сталого миру в Україні, який, втім, не входить у плани Кремля.

Аби зірвати подію, Росія, по-перше, дискредитує саму ідею її проведення: мовляв, це буде захід заради світлин, на якому нічого не вирішать. 

По-друге, в Кремлі хочуть максимально скоротити кількість країн, які візьмуть участь у саміті, зокрема серед держав так званого "Глобального півдня" (Латинська Америка, Африка й Південна Азія), що мають колоніальне минуле. Працюючи з ними, Росія зображує війну в Україні як боротьбу проти західного панування і колоніальної політики. 

По-третє, щоб зменшити привабливість запропонованих Києвом мирних ініціатив, у Москві формують образ України як державу-терориста. 

Стратегія 1. Саміт миру – "сходка для фото"

15–16 червня уряд Швейцарії проведе дводенну конференцію високого рівня. На ній за участю максимальної кількості країн світу будуть напрацьовувати план припинення російсько-української війни. Основою Саміту миру має стати українська "формула миру" з десяти пунктів, яку Володимир Зеленський представив країнам "Групи двадцяти" у 2022 році.

Нині українські й західні дипломати активно працюють над організацією заходу. Аби змусити Росію до миру, вони прагнуть залучити якомога ширше коло учасників. Однак, як заявив Володимир Зеленський, в української розвідки є конкретні дані про російський план зриву конференції. Для цього Кремль використовує всі доступні міжнародні майданчики та проросійські мережі впливу у світі.

Так, Владімір Путін назвав Саміт миру "паноптикумом" (режимною будівлею, де єдиний наглядач може непомітно спостерігати за всіма в'язнями одночасно). 

Натомість Сєрґєй Лавров назвав організаторів Саміту "наперсточниками" та "шахраями", які намагаються обманом залучити до конференції держави "світової більшості". Мовляв, країнам запропонують обрати якийсь пункт із "формули миру" для реалізації, а потім просто зроблять колективне фото, щоб "формула Зеленського набувала підтримки".

"Розраховуємо, що наші партнери в Азії, Африці та Латинській Америці виявлять пильність і не дадуть втягнути себе в чергову антиросійську авантюру", – зазначила речниця російського МЗС Марія Захарова.

Також в Москві "дивуються" зі спроб української влади просувати свій мирний план в умовах "драматичного зрушення" у військових діях на користь Росії. В уяві керівників Кремля єдиною темою міжнародних зустрічей щодо України незабаром має стати її беззаперечна капітуляція.

Крім того, Росія й далі відмовляється поступатися тимчасово окупованими українськими регіонами і наполягає, що світ має враховувати "збільшення" її території. Тобто проведення переговорів російська сторона підтримує, але лише за умови світового визнання "нових територіальних реалій" і запрошення Росії на мирні конференції. Втім, перманентний ракетний терор України став яскравою відповіддю тим, хто досі вірить, що з Путіним можна домовитися.

Стратегія 2. Війна в Україні – боротьба проти західного колоніалізму 

Останнім часом російська сторона все активніше намагається переконати світ, що розпочата нею війна ведеться не за збереження України як самостійної держави, а проти західного колоніалізму. Звісно, насправді ця війна є продовженням колоніальної політики самої Росії, яка відкидає ідею, що держави, які раніше були частиною Російської імперії чи Радянського Союзу, мають право визначати власну зовнішню та внутрішню політику. 

Російська пропаганда послідовно розповідає, що Україна – не самостійна держава, а "приватна військова компанія", "бізнес-проєкт" США. Мовляв, в Україні розташовані великі активи американського бізнесу, а найбільш родючі землі вже купили чи безкоштовно отримали американські компанії, які втратять інтерес до України, щойно вичавлять з неї все, що можна.

Водночас Москва зводить розпочату нею повномасштабну війну до протистояння із Заходом до "останнього українця", де Росія – жертва, що захищається від спроб завдати їй "стратегічної поразки". Світові нав’язують меседж: навіщо підтримувати мирний план "агресорів", які не враховують інтересів Росії у сфері безпеки?

Наведені вище наративи роспропаганда "запаковує" у ширшу кампанію дискредитації Заходу. Це постійні нагадування про колоніальне минуле західних країн, а також війни, які відбувалися за їхньої участі. На прикладі України російська сторона переконує, що Захід свідомо провокує міжетнічні, міжконфесійні та міждержавні конфлікти.

"Для збереження власної гегемонії західники широко використовують відомий колоніальний принцип  – ‘розділяй і володарюй’", – каже Сєргєй Лавров.

Кремль переконує світ у тому, що колоніальний підхід західних країн у міждержавних відносинах досі зберігається. Мовляв, більшість країн у незахідному світі чітко усвідомлюють історично зверхнє ставлення Заходу до них. 

Паралельно Росія використовує Радбез як майданчик для інформаційної війни. 18 квітня 2024 року США наклали вето на прийняття Палестини в ООН, прагнучи, щоб створення незалежної палестинської держави відбулося шляхом прямих мирних переговорів з Ізраїлем, а не через вступ Палестини в ООН. Крім цього, в США стурбовані, що значний вплив на Палестину має терористична організація ХАМАС. 

Росія ж використала цю ситуацію, аби налаштувати деякі країни проти США. Російські представники в ООН заявили, що США заплющують очі на дії Ізраїлю, аби зламати волю палестинців, перетворити їх на слуг та громадян "другого ґатунку". 

Іншою важливою темою російських маніпуляцій стало постачання зброї в Україну. При цьому фокус кремлівських зусиль дещо змістився – від зменшення кількості зброї, яка надходить в Україну, до спроб переконати Глобальний Південь у тому, що через постачання західної зброї перспектив мирного врегулювання війни немає.

Стратегія 3. Україна – безжальний терорист

Кремль сподівається сформувати образ України як неконтрольованої держави, що використовує терористичні методи ведення війни. Пропаганда стверджує, що ЗСУ безперервно й навмисно обстрілюють цивільну інфраструктуру Росії, українські військові в прямому ефірі розстрілюють полонених росіян, в Україні поширена "чорна трансплантологія", а російські військові журналісти та медики є пріоритетними цілями для ліквідації на фронті.   

При цьому російська сторона продовжує шукати український та американський сліди в розстрілах цивільних у торговому ценрі "Крокус" у березні цього року. Зокрема, Слідчий комітет РФ звинуватив українську нафтогазову компанію "Бурісма Холдінгс", де раніше працював син президента США Хантер Байден, у фінансуванні терактів на території Росії. 

Під приводом контртерористичного "співробітництва" Росія активно проштовхує цю тему міжнародній спільноті, користуючись членством у різних міждержавних об’єднаннях. Так, на рівні АСЕАН Москва намагається активізувати діяльність спільних органів протидії тероризму, а в БРІКС – Робочу групу з антитерору, де ключовим об’єктом з російської подачі стає Україна, а також події в "Крокусі".

Врешті, головний фейковий меседж, який просувають росіяни щодо України, – це нібито створення тут за безпосередньої участі США та їх сателітів агресивного терористичного режиму, подібного до Ісламської держави. Наприклад, минулого місяця російські окупаційні війська вчергове зімітували удар по Запорізькій атомній електростанції, звинувативши Україну та Захід у ядерному терорі. 

Здійснивши добре сплановану операцію під чужим прапором, Росія створює безпрецедентні загрози для світу. Звісно, цю ситуацію Кремль використав, аби вимагати "оцінки" дій "українського режиму", а також як привід скликати засідання Радбезу із закликом до міжнародної спільноти засудити дії влади Києва – "режиму", якому, за словами окупантів, Захід надав "карт-бланш на скоєння будь-яких злочинів проти Росії".   

Крім цього, спроби Росії демонізувати Україну є частиною ширшої кампанії, спрямованої на згуртування власного населення в контексті мобілізації, обгрунтування продовження "спецоперації", відвернення уваги від власних злочинів в Україні, підриву глобальної підтримки нашої країни тощо.

Водночас на тлі підготовки до Саміту миру російська сторона використовує образ "українських терористів", аби спонукати інші країни відмовитися від участі в Саміті. Підтримка мирних ініціатив "злочинців" матиме негативний вплив на репутацію держав – про це Сєргєй Лавров розповідав під час посольського "круглого столу" щодо врегулювання ситуації в Україні.

"План Вашингтона дуже простий: затягнути всіх під приводом ‘мирних намірів’ на порожню сходку, а самим наростити терористичний потенціал Зеленського", – зазначила Марія Захарова.

Як бачимо, Росія докладає всіх зусиль, аби підірвати глобальну підтримку Саміту миру у Швейцарії. Водночас агресор не демонструє бажання вести переговори на справедливих умовах, а лише висуває ультимативні вимоги – капітуляцію Києва з подальшим знищенням української державності. Міжнародна спільнота має зрозуміти, що жодна ситуативна вигода від співпраці з агресором не варта паплюження засадничих принципів світового порядку. Адже відверте та безкарне порушення міжнародних правил провокує ще більше глобальної нестабільності.