Як розуміти кадрову карусель Путіна?
Є багато пояснень, чому Сергія Шойгу замінили на Андрія Бєлоусова на посаді міністра оборони Росії, а Миколу Патрушева – на Шойгу на посаді секретаря Ради безпеки РФ.
Але чи ми насправді усвідомлюємо сенс цих змін?
Нещодавня рокіровка в російському керівництві привернула увагу навіть за межами Росії. Існує кілька слушних інтерпретацій цих перестановок.
Як це часто буває з кримінологією, ці версії не дають повного розуміння змін, оскільки прагнуть до політичної логіки, яка може бути відсутньою або ж другорядною.
Дехто розглядає заміну попереднього міністра оборони Сергія Шойгу як реакцію на невдачу Росії у війні проти України. Однак нова посада секретаря Ради безпеки РФ, членом якої Шойгу вже був на посаді міністра оборони, у певному сенсі є підвищенням.
Його наступник на посаді міністра оборони Андрій Бєлоусов, подейкують, хороший економіст. Тому його призначення сприймають як ознаку того, що Росія прагне прискорити перехід економіки на військові рейки.
Однак коли Бєлоусов став простим міністром, колишній перший віцепрем'єр в певному сенсі отримав пониження. У нього немає досвіду роботи з військово-промисловому комплексі, і його міністерство буде радше займатися логістикою, ніж економікою війни.
Наразі важко угледіти за цим всім якусь чітку стратегію. Кадрова політика таких режимів, як путінський, часто визначають радше не очевидні цілі внутрішньої або зовнішньої політики, а внутрішньоадміністративні та владно-політичні мотиви, які складно інтерпретувати.
Цю й без того непрозору ситуацію можуть ускладнювати ірраціональні аспекти, які ще важче розшифрувати. Оцінюючи так звану "вертикаль влади" Путіна і йому подібних, іноземні спостерігачі іноді вбачають стратегічну раціональність, якої насправді немає.
Ми радше можемо бути свідками "битви бульдогів під килимом", яка не піддається відкритому спогляданню та простій інтерпретації. Різні клани навколо Путіна важливо підтримувати в балансі, що призводить, зокрема, до кадрових суперечок.
Усунення Шойгу з Міноборони посилює владу начальника Генштабу Валерія Герасимова, який також керує війною проти України. Таким чином, Герасимов видається головним переможцем рокірування.
Але є й очевидний переможений.
Найцікавішим аспектом пониження Шойгу з посади міністра оборони і призначення його секретарем Радбезу РФ є усунення Миколи Патрушева з цієї достатньо впливової посади.
Раніше Патрушев вважався другим за впливовістю політиком у Росії. Тепер спостерігачі за Росією з нетерпінням чекають, що з ним буде далі. Путін понизив його на посаді до підозрілої посади помічника президента із суднобудування. Водночас 46-річного сина Патрушева, Дмитра, який доти обіймав посаду міністра сільського господарства, підвищили до віцепрем'єра, відповідального за сільське господарство.
Уже сьогодні зрозуміло, що заміна Патрушева-старшого зменшить значення Ради безпеки в російській структурі влади. У путінській Росії не тільки окремі посади, а й цілі інститути мають невизначені повноваження.
Читайте також: Вічна війна і створення "путінської людини"
Путінська деінституціоналізація практично всіх органів російської політичної системи – результат політичних рішень останньої чверті століття.
Відповідно до популярної версії, Бєлоусова призначили міністром оборони завдяки його економічній компетенції, яка необхідна для переходу Росії до військової економіки. Однак залишається незрозумілим, наскільки економіст подужає ініціювати зміни на самій верхівці свого величезного міністерського апарату й домогтися військово-економічних покращень.
Міністерство оборони дуже централізоване і практично не реформувалося. Перш ніж приступити до вирішення стратегічних питань, Бєлоусову доведеться реформувати саме міністерство. Провести таку реформу в умовах активної війни буде непросто.
Хай там як, ми не знаємо напевне, чи були в кінцевому підсумку всі ці фактори важливими для призначення Бєлоусова, а також інших нещодавніх призначень і підвищень.
Не виключено, що вирішальну роль зіграли особистісні переваги або кланові конфлікти, які важко запримітити зовні.
Деякі спостерігачі заглиблюються настільки, що вбачають у Бєлоусові та/або Патрушеві-молодшому спадкоємців для можливої заміни Путіна. Можливо, що так, а може, й ні. Ані російські, ані зарубіжні спостерігачі не можуть повністю розшифрувати еволюцію візантійського сузір'я російської політичної еліти.
Д-р Андреас Умланд – аналітик Стокгольмського центру східноєвропейських досліджень (SCEEUS) при Шведському інституті міжнародних відносин (UI).
