Цифрова інклюзія та відбудова: чому електронний простір має стати безбар'єрним

Всі ми звикли, що інформацію можна легко знайти онлайн, а для отримання деяких послуг – достатньо лише смартфона.

Ми можемо оплачувати рахунки, донатити, відкривати бізнес, оформлювати довідки, укладати договори, підписувати документи, купувати квитки тощо. І все це не виходячи з будинку, в автобусі, в парку, під час прогулянки, будь-де, де є інтернет. І не важливо, чи маєш ти інвалідність. Інтернет-технології дають рівні можливості для всіх. Цифрові сервіси спрощують життя, але чи справді кожен охочий може самостійно ними скористатися, чи зрозумілий алгоритм та процес отримання послуги?

Звідси випливає поняття вебдоступності та інклюзивності. Так само як у фізичному світі Україна дбає про доступність приміщень, у цифровому просторі сайти, електронні кабінети та застосунки мають бути також доступними для якомога більшої кількості людей.

Дослідження проведене Київським міжнародним інститутом соціології на замовлення ПРООН свідчить, що українці стали більше користуватися електронними державними послугами. У 2023 році кількість таких людей зросла до 64%.

Часто про доступність говорять, що вона важлива людям з інвалідністю. Утім, не лише для них. Вона буде корисною й іншим групам користувачів, зокрема людям старшого віку та людям з травмою чи тимчасовим погіршенням здоров’я. А для українців сьогодні технології це не лише зручність, а є ще й можливість убезпечити своє життя. І, звичайно, зрозумілість сервісу та певні навички роботи онлайн відіграють важливу роль в можливості ним скористатися.

Невидимий зв’язок між людиною і державою

Національна стратегія безбар’єрності твердить, що мінімум 80% публічних послуг повинні бути доступні онлайн та адаптовані для осіб з інвалідністю до 2025 року. А 90% онлайн-ресурсів органів державної влади та місцевого самоврядування мають відповідати стандартам у сфері доступності.

Утім, за даними Програми розвитку ООН в Україні, лише 18% державних сайтів України – від обласних адміністрацій до міністерств – мають "достатній рівень вебдоступності" і ними безперешкодно можуть скористатися всі потенційні відвідувачі, зокрема й люди з інвалідністю, люди похилого віку та користувачі з різними технічними навичками. 

Високий рівень доступності мають лише чотири сайти:

• портал "Дія. Безбар’єрність"; 
• сайт Вінницької обласної військової адміністрації; 
• сайт Львівської обласної військової адміністрації;
• сайт Харківської обласної військової адміністрації.

А що з іншими сайтами?

На жаль, більшість так і залишаються бар’єрними. У найкращому випадку застосовуються стандартні плагіни, наприклад можливість регулювання масштабу та контрастності. Але ж це не про інклюзію в її повному сенсі. 

Як результат, чимало людей зазнають цифрової ексклюзії – не маючи можливості отримати електронні послуги взагалі. Звідси стрес, невдоволення, погіршення якості життя.

Тоді як держава має гарантувати усім громадянам можливість користуватися цифровими послугами. Незалежно від місця перебування, віку, соціального статусу, наявності чи відсутності інвалідності. Це і подавання заявок на пільги онлайн, і участь у державних процесах, і зручний дистанційний зв’язок з державними органами.

Трансформації державних ІТ-продуктів – шлях України до розвитку

Інклюзивний дизайн, тобто створення продуктів, які не мають обмежень у користуванні, стає трендом у США, Великій Британії та Європі. Тоді як Україна все ще на шляху до усунення бар’єрів у цифровому світі. 

За аналогією з архітектурною безбар'єрністю, мало просто поставити пандус – доступним треба зробити й саме приміщення та його прибудинкову територію. Продумати, чи легко зможе людина потрапити до цього об’єкту? Те саме й з користувачами ІТ-системам. 

І тут йдеться про два рівні: вебдоступність та інклюзивність.

Навігація з клавіатури, альтернативний текст для всіх зображень, контрастність, можливість збільшення тексту без втрати якості, правильне відображення як на комп'ютері, так і на смартфоні чи планшеті – це все лише деякі з компонентів, які має доступний продукт.

Існує міф, що доступний сайт обов’язково дорогий. Але є прості кроки до вебдоступності, які не вимагають значних капіталовкладень. 

• Виміряти контрастність – найпростіша річ, але якщо робити це "на око", то можна помилитись. Тому раджу перевіряти контрастність онлайн за допомогою безплатних інструментів. Наприклад, a11y, Aditus чи Stark. Для людей із порушенням зору мінімальний контраст має бути 7:1.
• Обрати читабельний шрифт. Існують спеціальні сполучення символів, які допомагають оцінити шрифт, наприклад, m1IIionalre. Скопіюйте це слово і використайте на таких шрифтових сервісах, як Google Fonts або Myfonts.
• Походити сторінками винятково за допомогою клавіатури. Натискання клавіші "Tab" повинно вести від головного до другорядного.
• Послухати сайт через скрінрідер та спробувати виконати дії із заплющеними очима, покладаючись лише на голос екранного читача. 

Розробка та впровадження державних цифрових послуг неминуче пов'язані з урахуванням можливостей та потреб користувачів. 

Інклюзивність – це те наскільки мені як користувачу, який вперше зайшов на сайт, буде зручна навігація. Чи є кнопка "дім", куди я можу повернутись; чи є страхування від помилок, коли я нервую, що не туди натиснув. Чи зрозумілий текст? Чи не написаний він надто складною мовою, якщо це державний сайт? І тут ми переходимо до поняття UX дизайн.

Україна має переходити від теорії до практики

Щоб побудувати інклюзивний простір, маємо розуміти потреби. Підходом, що дозволяє вивчити та врахувати потреби користувачів, є дизайн користувацького досвіду або UX дизайн (від UX – User Experience). 

UX дизайн – це створення продуктів і послуг, які задовольняють конкретну проблему користувача: запис, ознайомлення з інформацією, подання документів тощо. І при цьому все має бути просто і зрозуміло. 

Першопроходцем у цьому став американський розробник Пітер Морвілл, який запропонував 7 компонентів. Отже, сайт чи додаток має бути:

• Корисний (Useful) – вирішувати конкретні запити користувача.
• Зручний у використанні (Usable) – з мінімальною витратою часу та без потреби докладання значних зусиль.
• Бажаний (Desirable) – користувачі повинні відчувати бажання використовувати сервіс, а не мусити це робити.
• Легкий в пошуку (Findable) – інформація та функції повинні легко знаходитися користувачем.
• Доступний (Accessible) – для всіх користувачів, незалежно від їхніх фізичних, сенсорних та когнітивних здатностей та можливостей.
• Достовірний (Credible) – важливо, щоб користувачі довіряли цифровому рішенню та інформації, що воно надає.
• Ціннісний (Valuable) – продукт повинен мати цінність для користувачів.

Простий спосіб перевірити ваш сайт на інклюзивність – попросити людину пенсійного віку ним скористатися. Нехай спробує виконати прості дії або ж просто розібратися в інтерфейсі. Згідно з опитуванням, що проводилося торік на замовлення Програми розвитку ООН в Україні, 47% українців, які не користувалися державними цифровими послугами, зізналися, що їм просто забракло навичок. Тому "бабуся-тестувальниця" – не така вже й погана ідея. 

Доступні вебсайт чи додатки державного сектору – це основа інклюзивного суспільства. 

Цифровізація приносить значні переваги, такі як економія часу, прозорість, оптимізація процесів, збереження ресурсів. Але при цьому важливо, щоби певні категорії громадян не зазнавали цифрового виключення.

Шляхи користувачів і персони 

Наша мета – не просто визначити, як зробити державні цифрові послуги зручними. А допомогти розробникам створювати сайти та програми, які будуть доступні для людей з різними потребами та можливостями, різними навичками та досвідом використання цифрових продуктів.

Тому Спілка громадських організацій людей з інвалідністю Києва за підтримки Crown Agents та у партнерстві з Міністерством соціальної політики й Кембриджським університетом дослідила, як українці використовують цифрові державні послуги. А далі створили портрети наявних та потенційних користувачів, вивчили їхній "шлях" – від потреби до отримання послуги. 

Щоб розробники могли чітко уявити самих користувачів цифрових державних послуг, ми перетворили сухі цифри статистики на образи людей. 

Наприклад, Наталія, 70 років, має комп’ютер і смартфон, який їй подарували діти, проте в інтернет виходить тільки для спілкування у соцмережах. Цифровими послугами не користується, бо не вважає за потрібне і не знає як.

Іван, 71 рік, має порушення зору і тому користується скрінрідером TalkBack. Має смартфон і вважає, що технології покращують життя людей. Він пробував користуватися цифровими державними сервісами, але мав труднощі, тому надає перевагу особистому візиту. 

Лідія, 45 років, має інвалідність. Щодня користується смартфоном, але не має комп’ютера. Має проблеми з дрібною моторикою. Зі сторонньою допомогою може скористатися державними послугами, але засмучується коли сайт не підлаштований під смартфон. 

Загалом ми створили 8 детальних профілів користувачів, які представляють потреби різних груп населення, які, як очікується, використовуватимуть продукт, послугу або систему.

Ефективність використання портретів користувачів підтверджують і західні колеги – Група інклюзивного дизайну Кембриджського університету. Також застосувати профілі рекомендує уряд Сполученого королівства Великої Британії та Північної Ірландії. 

Для нас це дуже знаково, оскільки вперше в історії роботи Спілки ми маємо можливість працювати з практиками Кембриджського університету та спільно розробляти технології для українських IT-систем, ділитися ними з бізнесом та державними установами для розвитку інклюзії у нашій країні. 

Будуємо безбар'єрне середовище на шляху до перемоги

В Україні вже зараз, за даними Мінсоцполітики, три мільйони людей з інвалідністю. Через бойові дії, мінування, ракетні удари та інші прояви війни кількість таких людей зростає як серед військових, так і серед цивільних.

Кожен потребує доступу до цифрових послуг. І держава не має обмежувати  певні категорії людей, спираючись у розробці сервісів на портрет середньостатистичного українця.

Але ми бачимо, що розрив між громадськими організаціями, які просувають безбар'єрність, державою та бізнесом стрімко скорочується.  

Удосконалюється і нормативна база. У 2022-му в Україні ухвалили європейський стандарт цифрової доступності EN 301549 як державний стандарт. Він є обов’язковий до виконання для держорганів. 

В його основу лягли міжнародні настанови WCAG 2.1, які тепер офіційно перекладені українською. Це дало можливість нашим розробникам рідною мовою вивчати світовий досвід створення доступного онлайн-контенту.

Минулого літа Кабмін ухвалив Постанову №757, яка має суттєво у цьому допомогти. 

У документі йдеться про те, що всі вебсайти та мобільні застосунки органів державної виконавчої влади та розміщені на них електронні документи, мають бути доступні для людей з інвалідністю.

Але просто змінити нормативну базу замало – потрібні фахівці, які знатимуть як втілювати ці зміни у життя. 

Тому плануємо низку робочих груп та семінари для представників NGO, розробників цифрових послуг та студентів –— будемо пояснювати, що таке цифрова інклюзія, як і навіщо її впроваджувати. 

Ідеологія інклюзії – це про майбутнє 

Україна стала глобальним гравцем на міжнародній арені. Компанії та власники бізнесів мають це розуміти та будувати свої стратегії в контексті правил гри Європи та світу. Інклюзивність – це одне з фундаментальних правил. 

У 1991 році ми мали свою візію тому стали незалежною країною. За 33 роки наші орієнтири зазнали змін, значні корективи вносить і війна. Тому зараз Україна працює над формуванням сучасної візії майбутнього, в якій невіддільною складовою має бути інклюзивність у всіх її вимірах. Маємо розуміти, що сьогодні ставки значно вищі. Наша візія впливає не тільки на майбутнє України, а й на майбутнє цивілізованого світу. 

Тому всі ми – громади, державні структури, бізнес, ІТ-кластер, міжнародні фонди – не чекаємо кінця війни, а працюємо вже зараз над створенням умов для комфортного життя всіх членів суспільства. Змінюючи себе, середовище навколо та світ.

Олександр Ворона, директор Центру інклюзивного дизайну, експерт з впровадження доступності та інклюзивності, президент "‎Спілки громадських організацій людей з інвалідністю Києва"