Чи потрібні нам українці за кордоном?

Дискусія навколо обмеження консульських послуг для українських чоловіків за кордоном супроводжувалась коментарями в соцмережах на кшталт "всі, хто виїхав, уже втрачені", "все одно вони не повернуться", "не дуже ті українці за кордоном нам потрібні". Але давайте розберемось, відкинувши емоції і спираючись на факти – чи справді це так? 

Для початку, варто чітко усвідомити, де Україна зараз перебуває з погляду демографії. З початку повномасштабного вторгнення Росії населення України значно скоротилось: за різними оцінками, за кордон виїхали від 4 до 8 мільйонів людей. Десятки, якщо не сотні тисяч, загинули внаслідок бойових дій. За оцінками Інституту демографії та проблем якості життя НАН України, чисельність населення на серпень 2023 року скоротилась до 36,3 млн осіб, у тому числі на підконтрольних українській владі територіях – до 31,5 млн осіб. 

Народжуваність в Україні також впала з початку повномасштабного вторгнення – зараз одна жінка в середньому народжує рівно 1 дитину. Ще у 2020 році цей показник був 1,2, у 2012 – 1,5, а для відтворення населення він має бути на рівні 2,2.

Через війну та погіршення стану здоров’я населення зростає рівень передчасної смертності. Середня очікувана тривалість життя в Україні впала до 57 років для чоловіків (порівняно з 66 у 2020-му) і до 70 для жінок (76 у 2020-му). Водночас понад чверть населення України – люди пенсійного віку, яких треба утримувати. 

Якщо ці тенденції збережуться, то до 2041 року кількість населення України може скоротитися до менш ніж 29 мільйонів людей. Зменшення кількості працездатного населення матиме різко негативний вплив на економіку.

На основі цих даних, Міністерство соціальної політики у проєкті нової демографічної стратегії для України пропонує три основні рішення. Перше – підтримка зростання народжуваності, друге – залучення мігрантів, і третє – заохочення повернення українців з-за кордону. Лише один із цих варіантів не дасть бажаного ефекту: для того, аби принаймні сповільнити негативні тенденції, потрібні всі три. 

Перший варіант є найбільш бажаним, але малореальним, адже він відображає наявні у багатьох розвинених країнах тенденції до спаду народжуваності. Другий залишається суперечливим в очах великої частини українського суспільства, яка бачить приплив мігрантів як ще одну загрозу для збереження української ідентичності, яка і без того перебуває під атакою Росії. 

Третій варіант натомість виглядає бажаним і реалістичним – за умови проактивної державної політики і підтримки зв’язків між українцями за кордоном і батьківщиною. Тож із цієї точки зору рішення уряду створити труднощі для значної частини українців, які перебувають за кордоном, підриває їхню довіру та лояльність до держави, прямо суперечить демографічним і економічним потребам України. На додачу до того, воно йде врозріз із озвученими МЗС намірами щодо нової стратегії співпраці з українцями за кордоном. 

Наміри українців за кордоном

Хоч частка українців, які виїхали за кордон після початку повномасштабного вторгнення і планують повертатися в Україну, зменшується (влітку 2022 року вона перевищувала 70%, а станом на березень 2024 року їх близько 50%), проте опитування Центру економічної стратегії показують, що близько чверті українців досі не визначилися з планами. Кількість тих, хто вагається, зросла порівняно з 2022 роком. Тож говорити про те, що "ті, хто хотіли повернутися, вже повернулися" чи "українці за кордоном вже визначилися, де їм бути", не випадає. 

Нові обмеження надання консульських послуг, про які оголосила українська влада, зачеплять величезну кількість українців за кордоном, і лише мізерна їхня кількість – ухилянти. Зокрема, українських чоловіків, які після 24 лютого 2022 виїхали цілком законно – багатодітних батьків, демобілізованих через поранення військових, людей з інвалідністю. Вони зачеплять чоловіків, які тривалий час мешкають за кордоном, та їхні родини. Вони можуть непропорційно зашкодити якраз тим українцям, які, попри тривалий час перебування за кордоном, залишалися лояльними до української держави і не брали громадянство нової країни проживання. 

Я займаюся темою українців за кордоном вже багато років – спершу як магістрантка університету Болоньї, потім як журналістка, а тепер як дослідниця Українського Форуму в Інституті міжнародних відновин Chatham House. Протягом понад десяти років я спілкуюся з українцями в різних країнах – Італії, Польщі, Великій Британії – про їхнє життя та зв’язок з батьківщиною. Завдяки власному досвіду тимчасового проживання за кордоном я також не з чуток знаю про труднощі адаптації на чужині – і про те, як важливо відчувати, що ти потрібен власній країні і вдома тебе чекають. 

Фокус-група, яку я провела з українцями у Великій Британії для Chatham House, та дослідження Vox Ukraine демонструють, що більшість українців, які виїхали після 2022 року, зберігають тісні зв’язки з Україною і бажають долучатися до її відбудови. Багато хто хоче застосувати на благо України нові здобуті навички і знання. Водночас люди нерідко мають відчуття "провини вцілілого" через перебування за кордоном і бояться відторгнення тими, хто залишився в Україні. Вони хотіли би почути, що їх чекають в Україні, що вони потрібні і як вони можуть бути для неї корисними, а натомість часто стикаються зі знеціненням та осудом. 

Ось як відреагували учасники моєї фокус-групи, українські чоловіки у Великій Британії, на нові обмеження. Наведу кілька цитат, які вони надіслали на умовах анонімності: 

"Це ускладнить життя передусім тим, хто має "легальні" причини перебування за кордоном. Потенційно може зростати непорозуміння між українцями за кордоном та українцями в Україні, посилення "іншування" в комунікації (коли відчужуватимуть українців з-за кордону), а згодом – і в повсякденні (у разі якщо українці з-за кордону вирішать повернутися), зростання недовіри до органів державної влади, посилення соціальної напруги, що, можливо, матиме прямий негативний вплив на ситуацію на фронті".

"Результатом стане не заохочення чоловіків оновлювати дані у ТЦК, це навпаки відверне українців за кордоном від України ще більше та похитне уявлення світу про українську демократію".

"На мої наміри стосовно повернення в Україну це впливає негативно. Не радикально, але це грає в мінус. Насамперед через антагонізацію стосунків між українцями в Україні та за кордоном. Я очікую, що попри все, що я роблю для України – кожного дня, ніхто на це не зважатиме. Людей з-за кордону будуть гризти по поверненню. Влада і держава – не одне й те ж саме. Я їх розрізняю. Працював і планую далі працювати на Україну".

"Як мінімум, це рішення створює більш параноїдальне ставлення щодо цілісності та місцезнаходження мого закордонного паспорту. На моє рішення працювати, донатити, зберігати та розвивати себе аби протягом 1-3 роки направити кар’єру в бік роботи над відбудовою України, це рішення уряду не впливає. Я як хотів цього і планував це, так і планую. Жаль, що на додачу до цього рішення не існує прагматичної програми уряду щодо використання професійного ресурсу "діаспори"".

Читайте також: Справедливість, що шкодить. Які наслідки матиме рішення про "покарання" українців за кордоном

Роль діаспори і трудових мігрантів

Мільйони українців, які виїхали за кордон задовго до вторгнення Росії, так само залишаються включеними в суспільне життя України, підтримують її економіку (за даними Світового Банку, грошові перекази мігрантів у 2022 році становили 10,5% ВВП України) та відстоюють її інтереси у своїх країнах проживання. 

Зокрема, в Італії українська спільнота відіграє величезну роль у боротьбі з російською пропагандою. У 2019-21 роках завдяки значною мірою її зусиллям, розголосу, постійній фізичній присутності на судах вдалося домогтися справедливості у справі Віталія Марківа – українського нацгвардійця, який був засуджений до 24 років за звинуваченням у вбивстві італійського фотографа. Вже цього року українська спільнота Італії домоглася скасування кількох проросійських заходів та показу пропагандистського фільму про "відбудову" Маріуполя в різних містах Італії. Українці постійно збирають кошти для військових, передають на фронт автівки, набори тактичної медицини та інше. 

І хоч більшість української громади в Італії становлять жінки (через місцеві особливості ринку праці), але є країни, де ситуація протилежна і куди традиційно їхали на роботу чоловіки з України – наприклад, Чехія чи Португалія. Українські громади там активні – і саме спільноти в цих країнах найбільше постраждають від рішення уряду. 

Українці за кордоном і раніше не завжди відчували підтримку держави. Отримати консульські послуги за кордоном було і досі є випробуванням. Різні українські уряди неодноразово виходили з ідеями щодо додаткового оподаткування прибутків чи грошових переказів українців за кордоном. 

Тож рішення про обмеження консульських послуг для українців за кордоном відверто шкідливе з кількох точок зору:

• З військової – воно не вирішить проблему залучення нового мобілізаційного ресурсу.
• З політичної – сатисфакція всередині України від "ефекту справедливості" буде короткою і не принесе владі додаткових балів. Та і в умовах відсутності виборів це не виглядає пріоритетом.
• З економічної точки зору, це рішення може радше відштовхнути українців за кордоном, гроші яких підтримують економіку України.
• Зі стратегічної точки зору, це рішення йде врозріз із демографічними потребами України та суперечить декларованій МЗС цілі посилювати співпрацю з українцями за кордоном. 

І найгірше – воно розділяє українців і підриває їхню єдність, відволікаючи від боротьби з головним ворогом – Росією.  

Ольга Токарюк – журналістка-міжнародниця, дослідниця Українського Форуму в британському Королівському Інституті міжнародних відносин Chatham House у Лондоні