Наріман Джелял: історія спротиву
Історія тяжіє до повторів.
Росія ж тяжіє до знищення, катувань та вбивств.
У квітні 1938 року радянська влада розстріляла кримськотатарську інтелігенцію в одній із сімферопольських вʼязниць. Вісімдесят три роки потому, восени 2021-го, кримського татарина, громадянського журналіста, активіста, Першого заступника голови Меджлісу кримськотатарського народу – Нарімана Джеляла, російські окупанти, спадкоємці злочинної радянської влади, тримали в наручниках з мішком на голові на території тієї самої вʼязниці, у спецблоці СІЗО. Окупанти погрожували та шляхом психологічного тиску намагалися вибити зізнання у злочинах, які Наріман не скоював.
Російські окупанти незаконно засудили Нарімана Джеляла до 17 років позбавлення волі в колонії суворого режиму зі штрафом в 700 тисяч рублів. Лише за те, що не скорився. Не відвернувся від Батьківщини. Не покинув рідний Крим, коли півострів окупували росіяни, а залишився та боровся за захист прав співгромадян, висвітлював правду про злочини окупантів.
Наріман ніколи не зраджував своїм принципам.
Не зрадив їм і під шаленим тиском, в нелюдських умовах увʼязнення.
Як і ще 218 українських громадян, яких Росія незаконно позбавила волі за їхній спротив окупації.
Ми не забуваємо та продовжуємо робити все, що в наших силах, щоб звільнити наших людей. І звісно, ми продовжуємо говорити про них.
І сьогодні я хочу вам розповісти про Першого заступника голови Меджлісу кримськотатарського народу. Талановитого журналіста. Активіста. Батька чотирьох дітей. Надійного друга. Достойного сина свого народу.
Сьогодні я розповім вам про Нарімана Джеляла.
"Кузня талантів"
Я познайомилася з Наріманом у далекому 2007 році.
Головний редактор кримськотатарської газети "Авдет" Шевкет Кайбуллаєв, помічницею котрого я тоді працювала, зібрав вмотивовану молоду команду, куди долучився і Наріман у якості кореспондента. Разом з нами тоді працювали й Алім Алієв, який сьогодні є заступником директора Українського інституту, й Гульнара Абдулаєва – відома історикиня та телеведуча, та ще багато інших чудових людей. Така собі "кузня талантів", в якій прогресивна та активна молодь отримувала шанс розвинути свої сильні сторони, набратися досвіду та знайти однодумців. Тому в нашому офісі завжди лунали палкі дискусії, і Наріман, який багато писав на суспільно-політичні теми, ніколи не лишався осторонь цих жвавих обговорень.
Газета "Авдет" була важливим джерелом інформації, особливо для тих, хто жив у сільській місцевості, адже у ті часи вільний доступ до інтернету був далеко не у всіх. Наріман працював з великим натхненням та писав дійсно якісні тексти на важливі теми. Він завжди турбувався про громаду, завжди думав про людей та як покращити їхнє життя.
Ми всі знали, що його чекає дуже хороше політичне майбутнє.
Вже тоді було зрозуміло, що через певний час Наріман буде брати участь у виборах до Курултаю. Також він став працювати ведучим на телеканалі "ATR" та викладати історію і правознавство у Сімферопольській міжнародній школі. За рік до окупації Криму Росією, Наріман став Першим заступником голови Меджлісу кримськотатарського народу, очоливши інформаційно-аналітичний відділ.
Розумний, відданий, ціннісний, принциповий, добрий. Наріман володіє усіма якостями, які необхідні хорошому лідеру, за яким йдуть люди. Лідеру, якого наслідують.
На нього чекало майбутнє, яке повне звершень на благо Батьківщини та його народу.
Але, на жаль, на нашу землю прийшли росіяни та принесли війну.
У 2014 році Крим окупувала Росія.
І замість натхненної праці задля покращення життя людей, на Нарімана чекала виснажлива боротьба за забезпечення базових прав і свобод співгромадян в окупації.
І Наріман з гідністю прийняв цей виклик.
Боротьба проти "кривосуддя"
Наріман не покинув Крим, коли окупанти зі зброєю в руках захопили півострів.
Довгих 8 років у якості журналіста та заступника голови Меджлісу він збирав та фіксував численні порушення прав людини, особливо кримських татар, в окупації. Наріман відвідував засідання окупаційних "судів" у політично вмотивованих справах. А ще він багато говорив з людьми.
Наріман відкрита та світла людина, він з легкістю заслуговує довіру навіть незнайомців, адже вони відчувають — йому дійсно не байдуже, він щиро турбується про інших. В умовах окупації та інформаційного вакууму спілкування з людьми стало ще однією місією Нарімана. Оскільки голові Меджлісу кримськотатарського народу не дали можливості залишитися на півострові, як і лідеру нашого народу – Мустафі ага, Наріман став єдиним заступником глави Меджлісу, який останнім лишився зі своїм народом. Лише одна його присутність вселяла віру в людей та допомагала не почуватися покинутими та забутими.
Уже після арешту, у своєму листі Наріман писав, що "виступаючи на захист свого народу, своєї держави – України, я сприяв і свідомо ставив собі за мету захист інтересів усіх людей, їхніх прав і свобод, благополуччя та мирного існування".
І це чиста правда.
Читайте також:
Ризикуючи, Наріман інформував тих, хто знаходився на материковій частині України, про злочини окупантів, збирав докази та робив все задля захисту співгромадян. Щобільше, він багато спілкувався з тими людьми в Криму, які опинилися в бульбашці російської пропаганди. Наріман особисто говорив з цими людьми. Він їздив по селах і просто розповідав, що відбувається насправді, які новини з материкової частини нашої держави, та не дозволяв нашим людям повірити в брехню окупантів, що Україна начебто не бореться за Крим.
Він знав, що ми боремось. І сам брав активну участь в цій боротьбі.
Але він знав і те, що за ним рано чи пізно прийдуть.
Наріман був надто добре знайомий з окупаційною системою "кривосуддя", як він її називав, бачив величезну кількість політично вмотивованих справ, тому міг розпізнати сигнали того, що і він теж "під прицілом".
Наріман називав репресії щодо нього та його друзів — закономірним підсумком його журналістської діяльності та громадянської позиції в умовах свавілля та відсутності навіть натяку на правосуддя, які сформували окупанти в Криму.
Ув'язнення Нарімана — це помста за його відвагу та непокору окупації.
Це спроба вселити страх кожному, хто розділяє ті ж самі цінності.
Саме з такими намірами уранці 4 вересня 2021 року в дім Нарімана Джеляла увірвалися окупанти.
Нескореність
Чесно кажучи, інколи я дозволяю собі слабкість подумати, що якби ми тоді відмовили Нарімана їхати на інавгураційний саміт Кримської платформи, то цього жаху б не сталося. Його б не забрали із власного будинку, не повезли б в невідомому напрямку з мішком на голові, не погрожували та не тримали б в жахливих умовах, які загрожують його слабкому здоров’ю.
Та це не так.
Рано чи пізно за ним би прийшли. Він і сам про це говорив. Кримська платформа була лише приводом, та далеко не причиною.
Причина завжди одна – людожерська політика російських окупантів, які знищують та ув’язнюють усіх, хто не погоджується з їхнім режимом.
Саме тому Наріман був непохитним у своєму бажанні приїхати та виступити під час саміту, хоч і знав, що навіть дипломатам країн-учасниць погрожували росіяни, намагаючись зірвати подію. Він не боявся, його неможливо було залякати та змусити відступити.
Впевнено та потужно Наріман Джелял виголосив свою промову під час інавгураційного саміту Кримської платформи, і я пам’ятаю цей день дуже чітко. Пам’ятаю як його уважно слухав Президент України Володимир Зеленський, адже тоді для нас усіх приїзд Нарімана означав дуже багато – розуміння, що наша ініціатива має відгук і у самому Криму, що на нас там чекають наші громадяни, що спротив на півострові триває, що ми будемо боротися за звільнення Криму. Будемо боротися разом. Тоді він подарував мені і збірку сучасної кримськотатарської літератури. Ця книга, написана в оригіналі кримськотатарською та в перекладі українською, була і є свідченням міцного зв’язку між українцями та кримськими татарами. Сьогодні збірка поряд зі мною. І вона — спогад про останню теплу зустріч з Наріманом перед його затриманням.
Вже через два тижні Нарімана незаконно та абсолютно безпідставно заарештували за сфабрикованими звинуваченнями у нібито "диверсії та незаконному обігу вибухових речовин". Без жодних доказів. Без тіні шансу на справедливий суд.
Це був не перший випадок незаконного арешту наших громадян в Криму, але все одно став для мене шоком. Щойно дізнавшись, ми почали активно поширювати інформацію про це, стукати у кожні двері, адже ще два тижні тому Наріман був у нашому офісі, пив каву та розповідав про важку ситуацію в Криму, про порушення прав українців та кримських татар, і врешті сам став об’єктом незаконних переслідувань…
Історія тяжіє до повторів…
Росія ж тяжіє до знищення цілих народів.
У 1944 році моя родина, родини Нарімана та тисяч інших кримських татар були несправедливо звинувачені у "зраді" та депортовані за межі Криму. Минуло майже 80 років, а росіяни продовжують знищувати наших людей, знову безпідставно звинувачуючи у вигаданих злочинах та ув’язнюючи їх за тисячі кілометрів від дому.
Так само вчинили і з Наріманом.
Його примусово етапували до міста Мінусинськ Красноярського краю РФ. Попри сотні скарг та прохань, які писала його дружина Левіза, адже у Нарімана слабке здоров’я, тому кожен день у в’язниці за п’ять тисяч кілометрів від Криму, в холодному Сибіру, кожен такий день вбиває його.
Виступ на саміті Кримської платформи, відверте висловлювання проти окупації, відмова вибачатися на камеру – будь-що може стати приводом для ув'язнення та арешту в окупованому Криму, адже росіяни вміють вигадувати "кримінальні справи" для будь-кого. Наші люди, які проживають в окупації, в небезпеці. Кожного дня їм потрібно бути дуже обережними та думати, про що вони говорять та з ким, про що пишуть в соцмережах та особистих листуваннях, та навіть яку музику вони слухають. І Наріман боровся проти цього.
Наріман Джелял завжди виступав за правду та справедливість. Навіть у найважчі моменти він не зраджував своїм переконанням. Його відвага та принциповість стали прикладом для багатьох українців та кримських татар, які продовжують свій спротив окупантам.
Навіть у ці найважчі для нього часи, Наріман не втрачає віру у перемогу України. Його листи та записи з тюремного щоденника нагадують нам про необхідність єднання, нагадують, заради чого ми всі боремося…
Сьогодні Наріман Джелял міг би святкувати свій день народження в колі дружини та чотирьох дітей, приймати вітання від друзів та колег. Натомість він перебуває в незаконному увʼязненні за тисячі кілометрів від дому.
У цей день я б теж воліла вітати свого друга телефонним дзвінком, а не листом до російської в’язниці.
Та найбільше я б хотіла мати можливість тебе обійняти та подякувати тобі, Нарімане. Просто подякувати за все, що ти для нас зробив і робиш. За твою відвагу та відданість.
Ми не здамося. Заради тебе та усіх, хто боровся і продовжує боротися, ми доведемо справу до кінця. Ми звільнимо усіх наших людей.
Спротив триває!
