Похмура річниця: Запорізька АЕС не повинна стати другим Чорнобилем

Автори: Шон Берні, Ян Ванде Путте, проєкт Greenpeace "Зелена відбудова України" 

Чорнобиль – один із найвідоміших синонімів катастрофи у світі. Він має слугувати універсальним нагадуванням про жахливі наслідки ядерної енергетики, коли системи виходять з ладу: цього дня у 1986 році під час випробувань на електростанції в Прип’яті стався вибух, що спричинив ланцюгову реакцію, яка призвела до колосального радіоактивного забруднення по всій Європі і, зрештою, по всій Північній півкулі.

Для українців Чорнобильська аварія є особистою трагедією, адже від вибуху четвертого реактора та витоку радіації в довкілля постраждали мільйони. Катастрофа відбулась майже 40 років тому, але її вплив досі відчутний крізь покоління.

Сьогодні, через 38 років, привид ядерної катастрофи нависає широко не лише над покинутим регіоном довкола Прип’яті. Незаконна російська військова окупація південно-східної української Запорізької АЕС створює пряму загрозу ще однієї ядерної катастрофи. Агресивне захоплення найбільшої атомної станції в Європі, однієї з 10 найбільших у світі, спричиняє небезпеку не лише для України та сусідніх країн, а й для більшої частини Європи.

Цілеспрямовано обстрілюючи ракетами усю енергетичну інфраструктуру України, російські військові створюють загрозу раптової втрати потужності та знеструмлення станцій на чотирьох атомних електростанціях: Південноукраїнській, Рівненській, Хмельницькій та Запорізькій. Усі вони вразливі, проте найбільших ризиків зазнає саме Запорізька: кількість радіації на станції та умови її роботи з огляду на пряму військову окупацію, а також поведінку російських збройних сил і Росатома, російської державної атомної корпорації, загрожують катастрофою, яка може стати, як і Чорнобиль, наслідком прийнятих у Москві рішень. 

Чорнобильський РВПК (реактор великої потужності канальний) як тип реактора був розроблений на основі військових реакторів Радянського Союзу 1950-х, які використовувались для виробництва плутонію для атомної зброї. Ще до початку будівництва першого великого РВПК у Ленінграді в 1970 році, проєктувальникам Курчатовського інституту було відомо про серйозні недоліки такої конструкції, що роблять її функціонування нестабільним.

Ще у 1965 році науковці попереджали, що нестабільність полягає в позитивних значеннях парового коефіцієнта реактивності, які можуть призвести до вибуху. Їх проігнорували.

Через двадцять років цей та інші конструктивні недоліки призвели до двох масштабних вибухів, які зруйнували четвертий енергоблок Чорнобильської АЕС. Високі температури в реакторі посилювали горіння сотень тонн графіту, плавлення ядерного палива та вивільнення близько 450 ПБк радіоактивного йоду, цезію, стронцію, плутонію та багатьох інших речовин. Радіація піднялась на 7–9 км в атмосферу, і на цій висоті переносилась на великі відстані, осідаючи в Європі та зрештою по всій північній півкулі.

Для сотень тисяч жителів Чорнобиля, Прип’яті та сотень містечок і сіл на півночі України це передбачало евакуацію та ознаменувало кінець звичного способу життя. "Битва за порятунок Чорнобиля", що тривала години, дні, тижні, місяці та навіть роки упродовж 1986–1900-х, охопила зрештою понад 600 000 пожежників, солдат, прибиральників і шахтарів, яких було відправлено в Чорнобиль після вибуху та зрештою об’єднано назвою "ліквідатори". Багато десятків тисяч цих людей зазнали довгострокових наслідків для здоров’я та померли.

У наступні десятиліття, сотні українських науковців, інженерів і технічних фахівців щоденно працювали над моніторингом, дослідженням і відновленням нагляду за територією атомної станції та широкої зони радіоактивного відчуження – до 24 лютого 2022 року, коли вторглися російські збройні сили і встановили контроль "Росатома". Хоча окупація росіянами Чорнобиля завершилась у березні 2022 року, вплив і наслідки відчутні досі. Нині атомна станція та зона відчуження знаходяться на передовій захисної лінії, що відділяють Україну від білоруських і російських сил.

Російська загроза Запорізькій атомній електростанції сьогодні

Лиш за кілька днів від початку повномасштабного вторгнення 24 лютого російські збройні сили напали й окупували Запорізьку атомну електростанцію на півдні України. Жителі Енергодара та працівники станції героїчно споруджували барикади з машин, вантажівок, шин і мішків із піском на головній дорозі, яка веде до АЕС, щоб перешкодити просуванню російських військ, але їм не вдалось стримати навалу. 

Внаслідок атаки станцію було пошкоджено, зокрема її електричну інфраструктуру, яка критично необхідна для підтримки охолодження гарячого ядерного палива в будівлях реакторів. 

На той момент реактори ще виробляли електроенергію, а тому ядерне паливо досі продукує величезну кількість тепла. Одне ядро реактора, що виробляє тепло для генерації електроенергії, має потужність, як 2 мільйони електрочайників. У разі кризової ситуації реактор може зупинитися, але радіоактивне паливо навіть після цього залишатиметься гарячим. Якщо після зупинки охолодження припиниться, всього за кілька годин охолоджувальна вода закипить, викине гаряче ядерне паливо в повітря, і воно розплавиться, що призведе до нової величезної атомної катастрофи. 

На щастя, електропостачання під час окупації не припинилось, але це могло статися. У мирні часи працівники атомної станції мають кілька варіантів відновлення охолодження в разі надзвичайної ситуації, але під загрозою війни це сильно ускладнюється. Наприклад, російська атака призвела до пожежі в навчальному центрі атомної електростанції, і українські пожежники хотіли її загасити, проте їх зупинили російські війська.

Перелік небезпечних ситуацій, спричинених необачним ставленням російських окупантів, довгий. Найсерйознішою з них було знищення Росією Каховської ГЕС 6 червня 2023 року, що призвело не лише до масштабних руйнувань і страждань людей, що проживали нижче дамби, але й до спустошення Каховського водосховища, яке є головним резервуаром води для охолодження Запорізької АЕС. Оскільки всі реактори були зупинені у вересні 2022 року, що зменшило потреби в охолодженні, нині ситуація із запасами води відносно стабільна, але напружена. 

Ще критичнішим є електропостачання, необхідне для підтримки роботи охолоджувальних насосів. На сьогодні зовнішнє електроживлення повністю переривалось уже вісім разів, і охолодження при цьому залежало від 20 дизельних генераторів на території станції. Ба більше, від початку окупації бракує обслуговування такого критично важливого обладнання та кваліфікованого персоналу. Українські працівники зазнали тортур і були вбиті, багато хто виїхав. Російська атомна компанія "Росатом" завезла деяких своїх працівників, але їм бракує досвіду. Тож існує сумнів щодо надійності таких дизельних установок у разі надзвичайної ситуації, особливо якщо вони працюють протягом тривалого часу.

Але найбільшу загрозу ядерній безпеці становить план "Росатома" та Москви спробувати перезапустити один або більше реакторів Запорізької АЕС. Наявних водних ресурсів для охолодження вкрай недостатньо, щоб охолодити працюючий реактор. "Росатому" варто було б побудувати нову насосну систему, що, втім не буде достатньо надійною, тим паче, що він не має робочої сили та досвіду, щоб контролювати роботу реактора. Отож такий план — це пряма ядерна небезпека для України та її сусідів у Європі.

Що турбує нас нині, це те, що Росія, схоже, запустила дезінформаційну кампанію, щоб закласти основу для звинувачення України, в разі якщо щось піде не так. Використовуючи атаки під фальшивим прапором, їй може бути простіше йти навіть на більші ризики. Саме тому так важливо пам’ятати нині про Чорнобиль, про те, як це сталося тоді – через свідомо безвідповідальні рішення та дії радянської системи. 

Міжнародне співтовариство має діяти, щоб зменшити ризики, і насамперед, запобігти перезапуску реактора в Запоріжжі. Наразі МАГАТЕ не зробило однозначної заяви із закликом до Росії не перезапускати реактор. Ба більше, вони натякнули на участь у процесі визначення безпекових вимог щодо перезапуску. Такі сигнали небезпечні, оскільки Москва може і використає їх для виправдання процесу перезапуску.

Також діяти має Рада Безпеки ООН, спростовуючи російську дезінформацію та закликаючи не здійснювати перезапуск. Врешті, як минулого тижня, а саме 15 квітня, заявили чимало послів у Раді Безпеки, єдине рішення – це, щоб російські війська припинили війну, покинули Запорізьку АЕС і повернулися назад до Росії, поважаючи територіальну цілісність України.

***  

Сьогодні Greenpeace звернувся до Рафаеля Маріано Гроссі, Генерального директора Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ), закликаючи його дати "Росатому" та російському керівництву чітко зрозуміти, що перезапуск Запорізької АЕС під контролем Росії неможливий.

МАГАТЕ має зробити все в його силах, щоб запобігти перезапуску та не співпрацювати з "Росатомом". МАГАТЕ не варто намагатися задовольняти інтереси атомної галузі, ігноруючи те, хто її представляє та що вони роблять.

За три роки до Чорнобильської аварії заступник Генерального директора МАГАТЕ, Б. А. Семенов, впевнено заявляв, що "Надійність атомних електростанцій у Радянському Союзі забезпечується широким спектром заходів… Регулювання безпеки офіційними документами є одним із основних інструментів забезпечення надійності атомних електростанцій у СРСР".

Як наслідок, у 1986 році МАГАТЕ без зайвих питань задовольнилось поясненнями радянського керівництва щодо причин Чорнобильської аварії: усю вину було покладено на робітників станції, а основоположні недоліки конструкції реактора було при цьому проігноровано.

Після проведення у серпні 1986 року у Відні Наради по розгляду причин і наслідків Чорнобильської аварії Генеральний директор МАГАТЕ Д-р Ган Блікс дійшов висновку, що "Немає підстав вважати, що радянське керівництво більш зацікавлене, ніж хтось інший, свідомо ризикувати життям населення великих міст".

Як тепер відомо, Кремль більш ніж готовий ризикувати життями українців та інших народів, експлуатуючи небезпечні ядерні реактори Чорнобиля тоді та Запоріжжя тепер.

Через майже сорок років народ України та весь світ стоять перед загрозою повторення історії через нехтування російським керівництвом безпеки та надійності у ході його незаконної війни проти України.

МАГАТЕ не повинно повторити помилок минулого та сліпо приймати запевнення Москви й "Росатома", буцімто перезапуск реакторів відповідатиме російським нормативним стандартам.

"Росатом" та російський атомний регулятор "Ростехнадзор" не мають жодної легітимності в Україні та жодного права приймати будь-які рішення щодо Запорізької АЕС – це виключно повноваження Державної інспекції ядерного регулювання України та українського уряду.