Відбиття атаки Ірану – приклад для Східної Європи
Атака Ірану проти Ізраїлю в ніч із суботи на неділю (13-14 квітня) стала безпрецедентною подією одразу з кількох причин.
По-перше, це був перший випадок безпосереднього удару Ірану по Ізраїлю, знищення останнього є офіційною метою злочинного режиму аятол у Тегерані. До цього дня вони воліли атакувати єврейську державу за допомогою підгодованих терористів або своїх проксі-армій на кшталт ХАМАСу, Хезболли, єменських хуситів та угруповань шиїтів у Сирії та Іраку.
Після точкової ліквідації одного з головних командирів Корпусу вартових ісламської революції Мохаммеда Рези Захеді в Сирії, яка приписується Ізраїлю, Іран вирішив проявитися самостійно. Варто зазначити, що Захеді був у Дамаску аж ніяк не на чаюванні, а завідував усією діяльністю гвардії аятол і взаємодією з терористами в Лівані та Сирії.
По-друге, дуже примітно, яким чином іранці здійснили свою атаку. Спочатку було запущено величезний рій безпілотників, зокрема, серії "Шахед", за ними – крилаті ракети, а потім – балістичні.
Українці добре розуміють, про що йдеться: Тегеран намагався реалізувати ту саму стратегію комбінованих повітряних ударів, яку Росія застосовує проти України. Ймовірно, саме в путінських військ іранські генерали цього й набралися.
По-третє, примітний результат. Атака Ірану з тріском провалилася. На території Ізраїлю трохи постраждала лише авіабаза "Неватім" у пустелі Негев, та й то не втративши своєї функціональності ні на хвилину. У Тель-Авіві навіть не спрацювали сирени повітряної тривоги.
Так вийшло тому, що "Шахеди" та крилаті ракети були збиті Ізраїлем разом із цілою коаліцією союзників досить далеко від єврейської держави. У цьому випадку географія опинилася на боці Ізраїлю – відсутність спільного кордону та величезні пустельні території на шляху з Ірану мінімізували шкоду.
Все було б набагато гірше, якби іранські засоби ураження довелося збивати, скажімо, над багатомільйонною агломерацією Гуш-Дан у центрі Ізраїлю.
Напередодні цей раунд протистояння було начебто завершено – в Ірані відбувся військовий інцидент навколо однієї з баз протиповітряної оборони, яка прикриває ядерні об'єкти країни. У світі цю подію трактували як обмежену відповідь Ізраїлю, хоча офіційно Єрусалим цього не визнає. Джерела світових ЗМІ у американській розвідці стверджують, що відповіді Ірану не буде.
Але всі ці події змусили замислитись і про інше.
Сам факт прямого нападу Ірану на територію Ізраїлю, який десятиліттями утримувався від подібних дій, хоча дуже хотів, є прямим наслідком злочину проти людства, вчиненого Володимиром Путіним. Саме він, розв'язавши війну проти України, розширив рамки дозволеного. Саме Росія зробила допустимою неприкриту агресію такого плану, і аятолам вже не було чого соромитися.
Не менш примітним є той факт, що від спроби удару по Ізраїлю не втримали Іран ні грізні попередження Джо Байдена, ні масштабна військова присутність американців у регіоні, включаючи авіаносці. Тегеран не злякався Вашингтона, і нехай навіть обмежено, але випробував свої сили.
Це багато що каже нам про світовий порядок, який склався. Точніше сказати, про його відсутність. Пілотам Військово-повітряних сил США, Великобританії та навіть Франції довелося сісти за штурвали літаків і допомагати Ізраїлю відбиватися. Демократіям більше не вистачає лише слів і показового переміщення військ для протистояння агресивним диктатурам. І це небезпечний прецедент, який наближає нас до повномасштабної Третьої світової війни ще більше.
Однак ці події показали й шлях до ефективного рішення. Він називається – регіональні оборонні союзи.
Іранські дрони збивали не лише Ізраїль та країни Заходу, а й ВПС Йорданії, на рахунку яких, за деякими оцінками, близько 20% збитих засобів ураження. Також безпосередню військову участь взяли дві інші помірковані арабські країни – Саудівська Аравія та Об'єднані Арабські Емірати, – які надали дані своїх радарів та розвідувальну інформацію.
Це був перший в історії випадок, коли Ізраїль спільно діяв з арабськими державами у військовому зіткненні. При тому, що з Саудівською Аравією досі не підписано угоду про нормалізацію стосунків і з нею немає офіційних відносин.
Для йорданського короля Абдалли II це не менш складне рішення. У його столиці регулярно відбуваються численні акції протесту проти Ізраїлю та на підтримку терористів ХАМАСу. Ставлення до єврейської держави в йорданському суспільстві, м'яко кажучи, суперечливе. Достатньо згадати, що саме у батька нинішнього монарха – короля Хуссейна – в "Шестиденну війну" Армія оборони Ізраїлю відбила Східний Єрусалим та його Старе місто. А мирну угоду між країнами було підписано лише 1994 року.
Велика спокуса подумати, що поява цієї нової безпекової архітектури на Близькому Сході - результат тиску США. Безумовно, роль США, і навіть колишнього президента Дональда Трампа, які просували "угоди Авраама" про визнання Ізраїлю монархіями Перської затоки, була дуже суттєвою.
Але важко переоцінити й внесок політиків Ізраїлю та арабських країн, які долали давні розбіжності та стикалися з безпрецедентним громадським тиском у себе вдома.
Справа в тому, що помірковані арабські, переважно сунітські країни, усвідомлюють екзистенційну загрозу від шиїтської теократичної диктатури Ірану. Режим аятол ненавидить їх не менше, ніж "малого Сатану", як у Тегерані люблять називати Ізраїль ("великим" ці мракобіси вважають США).
Минулими вихідними співпраця Ізраїлю та арабських країн на Близькому сході перестала бути виключно політичним питанням, і навіть перестала бути розвідувальною чи військово-технічною, а перейшла у повністю військову площину. І виявилася дуже успішною.
Водночас, на цьому тлі ми почули відверто гнітючі відповіді у Вашингтоні та Лондоні на питання, чому США та Великобританія не надають Україні таку ж допомогу, як Ізраїлю. Там заходилися пояснювати, що "ви не розумієте, це інше".
Хоча іншого насправді не дуже багато. Це та сама війна.
Однак приклад нової колективної безпеки на Близькому Сході є релевантним для Східної Європи. Польща, країни Балтії, Румунія та інші країни регіону перебувають перед точно такою ж екзистенційною загрозою – російською.
Створення ефективного військового союзу з Україною, хоча б у сфері протиповітряної оборони, змусило б великі демократичні держави на цей факт зважати. Покладатися на Вашингтонський договір НАТО, звичайно, можна, але поки що ніхто не перевіряв його норми на практиці. А війна вже розпочалася.
Не слід злітати на своїх F-16, щоб здалеку подивитися, як путінські війська бомбардують Україну. Враховуючи те, що ракети вже літають над вашою територією. Їх треба збивати, як це робили нещодавно йорданці. Налагоджувати найтіснішу взаємодію до надання прямої військової допомоги, за можливості уникаючи довгої бюрократії старих альянсів.
Як і перезріла необхідність укладення угоди між Україною та Ізраїлем, яка передбачала б військове співробітництво, зокрема у сфері ППО, діяльності розвідувальних та антитерористичних служб, обмін досвідом та технологіями. Така угода зміцнила би обидві країни, які мають безцінний досвід безпосереднього військового протистояння союзу диктатур, що загрожує всьому світу.
Країни східного флангу НАТО повинні пам'ятати про те, що одного дня Україна для них може перетворитися не на європейський Ізраїль, а на Йорданію. Від якої залежатиме, чи долетять дрони та ракети до їхніх столиць.
Леонід Нєвзлін
