10 років Євромайдану. Як європейські цінності визначили шлях України
"Українська правда" публікує есе фіналістів проєкту European Union in Ukraine "Десять років Євромайдану: як європейські цінності визначали шлях України". Переможців конкурсу оголошували Посол ЄС в Україні Катаріна Матернова та віцепрем'єрка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанішина. На церемонії нагородження були присутні: Севгіль Мусаєва, Світлана Заліщук, Остап Стасів, Дмитро Шульга та Наталія Хіноцька. Загалом на конкурс надійшло 142 роботи з усіх регіонів України та з-за кордону.
Мені було дванадцять років, коли я прибула до Києва з Сімферополя, де лише двома днями раніше з'явилися "озброєні люди без розпізнавальних знаків". Майдан Незалежності був вкритий чорною смолою і димом. Але в усій цій ситуації було щось сакрально-символічне, навіть для моєї дитячої уяви. Тоді я ще не усвідомлювала, що саме в цей час з цього чорного попелу та кіптяви відроджувався фенікс української свободи та волі.
На дворі 2024 рік, ми вже два роки живемо в реаліях повномасштабної війни з Росією. Це вже ні для кого не новина: Україна – це Європа, і це можна почути як у риториці українських, так і західних державних діячів. Це було б неможливо без подій 2013-14 років, які докорінно змінили хід історії України. Тоді нація вирішила остаточно перерізати пута, якими Росія, наче ляльковод, контролювала найбільш стратегічно важливі рішення у зовнішній та внутрішній політиці України. У свою чергу, напад Росії у 2022 році лише каталізував прагнення українського народу стати повноцінною частиною європейської спільноти.
Хоча прийнято вважати, що основну свою роль повстання на Майдані відіграло в контексті докорінної зміни зовнішньої орієнтації України, насправді його місія була набагато ширшою. Люди вийшли на вулиці своїх міст не лише за євроінтеграцію, але й за відновлення функціонування держави, яка була захоплена криміналітетом та російською агентурою, за цінності, які ми звикли називати "європейськими", хоча насправді вони є логічно обумовленими орієнтирами будь-якої демократичної держави, головною метою якої є добробут її населення.
Варто підкреслити, що український народ обрав європейські цінності не просто як противагу російським. Він врешті-решт обрав свободу в її широкому розумінні, що визначається принципами демократії, свободи слова та процвітання. І це велике досягнення країн-членів Європейського Союзу, адже його цінності максимально наблизилися до ідеалу цивілізаційного розвитку, справедливості та добросусідства.
Проте гарантування верховенства права, поваги до людської гідності та прав людини, рівності, демократії та інших цінностей, викладених у статті 2 Лісабонського договору та Хартії Європейського Союзу про основоположні права, є прерогативою сильної, прогресивної держави. Але чи це дійсно те, до чого ми так прагнемо, коли держава балансує на межі свого існування як суверенної одиниці? Коли на Сході починаються запеклі бої, а в Криму з'являються озброєні люди у формі без розпізнавальних знаків і захоплюють головні адміністративні будівлі? У цей час перед народом України постала інша головна мета – вкотре відстояти свою незалежність.
Учасники Майдану приєдналися до сил АТО (Антитерористичної операції) на волонтерських засадах, а прихильники Майдану в Криму (тисячі кримських татар і українців) продовжили свій опір окупації. Їхньою кінцевою метою стала сильна й незалежна держава. Лише така держава здатна відновити свою територіальну цілісність, інакше переговори про вступ до західних міжнародних інституцій та альянсів – це фікція.
Десять років минуло з часу подій на Майдані. На жаль, багато сподівань українців не справдилися – ми досі не в ЄС, нам не вдалося відновити де-факто контроль над нашою міжнародно визнаною територією, а цвіт нашої нації гине. Та головна мета досягнута – ми вижили як суверенна і незалежна держава. Між хлібом і свободою народ обрав свободу, а це означає, що він матиме і свободу, і хліб, вирощений ним самим і ніким не відібраний. Саме як суверенна держава ми зможемо відновити свої кордони, і в цьому головна заслуга революції на Майдані.
Говорячи про свій досвід (як представниці кримськотатарського народу), я пам'ятаю, як 1 грудня 2013 року перед будівлею Ради міністрів Автономної Республіки Крим розпочався мітинг руху "Євромайдан-Крим" проти розгону студентів у Києві. Серед учасників було багато правозахисників та представників Меджлісу кримськотатарського народу, які зараз змушені працювати з Києва. Потім збройні сутички, захоплення адміністративних будівель, окупація, псевдореферендум, вигнання, поневіряння, боротьба.
У кримських татар є давня приказка: "Halqa birlik – quşqa qanat" ("Єдність для нації – як крила для птаха"). Наразі ми змушені бути розділеними, однак продовжуємо боротися за незалежну і суверенну Україну на фронті і міжнародній арені. І маємо цю можливість виключно завдячуючи тому , що у 2014 році обрали титанічно важкий, але вірний шлях до свободи.
