"Журналісти знищили довіру до ТЦК"? Відповідь Командувачу Сухопутних військ

Бачили вже заяву командувача Сухопутних військ Олександра Павлюка про негативне ставлення суспільства до ТЦК? Так от, виявляється винні у всьому журналісти. Цьому присвячена більша частина його допису. 

Я пройдуся по декількох пунктах, які зачепили найбільше. Хоча маніпулятивний і зневажливий (по відношенню до медіа) увесь текст. 

"З тодішньої єдності та згуртованості наш простір новин та обговорень так скотився (а точніше, оскотинився!) не без допомоги наших чудових блогерів та вільних медіа".

Ну, я не те щоб здивована. Теза зручна. Призначити винного, а не розбиратися і шукати причину проблеми – дуже по-армійськи. 

Про те, що це "журналісти знищили довіру до ТЦК" нам говорив ще речник Сухопутки Володимир Фітьо, коли ми у "Слідстві.Інфо" просили прокоментувати феномен списання з військового обліку офіцерів запасу в столичних ТЦК. Ось наше розслідування цього кейсу: 

Тобто винні у жодному разі не корумповані начальники ТЦК, які роками відпрацьовували схеми і обростали майном тут і за кордоном, а журналісти, які про це розповідали. Ось, до прикладу,  розслідування "Української правди" про Одеського військкома: 

Але за такою логікою у командувача Сухопутних військ мають бути також і претензії до Держбюро розслідувань. Бо станом на початок року там було вже більше 300 кримінальних проваджень, що стосувалися діяльності ТЦК. 28 обвинувальних актів вже передали до суду і в 4-х справах вже навіть є вироки. 

Звинувачення пана Павлюка у підриві довіри до ТЦК "блогерів та вільних медіа" звучить абсурдно. Ну бо, як це? Провадження відкривають на працівників ТЦК, а винна невістка. Ну, тобто журналісти.  

На жаль, якщо закрити очі долонями, то проблема не зникне. Лише ви перестанете її бачити. 

"Але матеріали щодо роботи ТЦК, особливостей проходження військової служби, необхідності виконання військового обов'язку – майже відсутні. Цікавість видань до таких тем не спостерігається", – пише пан Павлюк. 

По-перше, ледь не у кожному нашому репортажі з фронту є епізод про брак людей у війську, про необхідність мобілізуватися, про те, чому тільки "молитися і дякувати" зараз недостатньо. Про це все говорять самі герої наших матеріалів – це переважно військові, що воюють вже 2 роки (а то і 10) і поки не видно кінця-краю терміну їхньої служби.  Під час останнього відрядження на Донеччину військові довго і щиро сміялися на питання про можливість виведення їхнього підрозділу на відновлення. Бо вони там "доки не зітруться". 

Той же фокус і у матеріалах колег з Hromadske, "Української правди", Bihus.Info, Радіо Свободи, Ukrainian Witness чи Суспільного. 

По-друге, ми в "Слідстві.Інфо" вже кілька разів намагалися домовитися про зйомку репортажу про роботу ТЦК – хорошого для іміджу ТЦК (принаймні,  ми його таким бачили), бо хотіли провести із працівниками центру комплектування кілька днів, розказати історії тих же військових із пораненнями, які тепер служать в тилу і те, як їм, маючий такий бек, чути від людей: "А чого самі не на нулі?". Проте, нам, як й іншим колегам, уже  півроку відмовляють у таких зйомках: "Ну ні, зараз про ТЦК нічого не можна". 

Ми також хотіли зʼясувати, скільки, власне, військових після отримання поранень у зоні бойових дій перевели до ТЦК, аби показати, що в центрах комплектування служать в тому числі люди після боїв, які більше не можуть за станом здоровʼя залишатися "на нулі", але таку інформацію нам теж надавати відмовилися, бо це "може призвести до обізнаності противника про дії ЗСУ та негативно вплинути на хід виконання завдань". 

Тож "цікавість до таких тем спостерігається", пане Командувачу, і не тільки в нашій редакції. 

Ми розуміємо, що говорити про військо варто обережно, особливо під час війни. І ми стримані, готові говорити про складне і показувати хороше. Проте, не готові ігнорувати і замовчувати проблеми. Бо віримо, що винесення їх у публічну площину — це вже перший крок до змін. 

То, можливо, все ж таки не в журналістах проблема? Можливо, для покращення іміджу ТЦК бракує відкритого діалогу, а для ефективної мобілізації – рішучості і політичної волі? 

Чи "мобілізаційний законопроєкт", на який було стільки надій у військових, нині блокують теж журналісти? 

Настя Горпінченко