Закрита Рада: чому парламент має якнайшвидше повернути притомний рівень публічності

Вже чотири роки головний орган законодавчої влади – Верховна Рада – не функціонує в адекватному режимі. Це майже вся каденція 9-го скликання, обраного на дострокових виборах 2019 року. Трансляції засідань перекочували до соцмереж народних депутатів, при цьому відвідуваність цих засідань не найкраща, а взаємодія парламентарів із журналістами й громадянським суспільством вкрай обмежена.

Красномовний приклад аномальної роботи парламенту – скасування запланованих на початок березня засідань нібито через необхідність підготувати комплексний звіт для США. В умовах закритості швидко поповзли чутки, що реальною причиною такого кроку були погрози опозиційних фракцій гальмувати розгляд законопроєктів, бо їхніх депутатів не відпускають у закордонні відрядження. 

Та що насправді відбувається у стінах Верховної Ради – достеменно ніхто не знає. І це – величезна проблема. Розвʼязати її – в інтересах, насамперед, нардепів цього скликання. Та чи готові вони до цього?

З чого все почалося? Березень 2020 року, країна закривається на карантин, і парламент мусить унормувати свою роботу. Спочатку з’являється ініціатива перевести парламент на дистанційну роботу, але замість неї народні депутати обирають формат періодичних засідань, – щоб дотриматися санітарних норм і забезпечити безперервність роботи парламенту. 

Саме тоді журналістам закрили доступ до кулуарів Верховної Ради – дозволили перебувати лише в пресцентрі на третьому поверсі будівлі парламенту. Невдовзі, завдяки змінам до закону, комітети й фракції отримали можливість працювати онлайн.

Журналісти не могли більше ані безпосередньо стежити за роботою нардепів у сесійній залі, ані отримати коментар в кулуарах, як було заведено раніше.

Та попри певний регрес під час карантину, перед початком широкомасштабного вторгнення на сайті парламенту були час і порядки денні засідань, завдяки змінам до закону комітети й фракції працювали онлайн, можна було ознайомитися з діяльністю народних депутатів.

Що змінилося після широкомасштабного вторгнення? Верховна Рада стала одним із найбільш закритих і непрозорих органів влади, додатково ізольованим від суспільного контролю ще закриттям доступу до урядового кварталу.

Після 24 лютого з офіційного сайту парламенту зникла інформація про депутатів, фракції та комітети, засідання стали таємними (невідома попередня дата проведення й порядок денний), більшість комітетів перестали повідомляти про свої зібрання. Парламентський телеканал замість бути "щоденником" роботи Верховної Ради доєднався до "єдиного телемарафону".  Усе це було виправдано на початку широкомасштабного вторгнення. 

Зараз така вуаль секретності втратила сенс, тому що:

• у Верховній Раді досі перебувають проросійські депутати;
• у дні засідань нардепи під’їжджають до будівлі парламенту і вже не ставлять телефон на авіарежим;
• засідання відбуваються у визначні дати й державні свята (наприклад, День Конституції);
• хоча прямих трансляцій засідань немає, але дехто з нардепів веде їх у соцмережах (і їх пропонують карати й позбавляти права участі).

Тобто військово-політичне керівництво рф може дізнатися як про дати й зміст засідань, так і про переміщення депутатів.  А теза, що заборона доступу до Ради – це задля безпеки самих медійників, не витримує критики, адже багато журналістів працюють на передовій. А там куди більш небезпечно, аніж в урядовому кварталі.

Все це наводить на аргументоване припущення, що безпекові ризики – не більше, ніж прикриття для зручності самих народних обранців. Ніхто не фотографує вміст телефонів присутніх у сесійній залі, ніхто не надокучає нардепам в кулуарах незручними запитаннями.

Відтак, виборці втратили контроль над роботою парламенту. Оскільки превентивна реакція і попереджувальний протест неможливі, громадянське суспільство може лише постфактум реагувати на найбільш проблемні ініціативи, наприклад, реформу КСУ чи законопроєкт про посилення покарання військовослужбовців тощо. Електорат не має важелів контролю й стримування, а парламент не переймається їхнім відновленням (або ж саботує його).

Читайте також: Нема Ради. Чи виживе парламент під тиском Банкової

Чому закритість небезпечна для самої Верховної Ради?

Чим ближче річниця парламентських виборів, тим більше в інфопросторі закидів втрату Радою легітимності. Це дуже небезпечно, адже потенційно може підірвати цикл функціонування життєво важливої для держави інституції. 

Стаття 83 Конституції України чітко вказує: якщо строк повноважень парламенту добігає кінця під час дії воєнного стану, то його повноваження продовжуються до дня першого засідання першої сесії парламенту, обраного після припинення воєнного стану. Очевидно, що Верховна Рада не втратить легітимність на пʼяту річницю обрання.

Однак закритість парламенту підриває довіру суспільства до нього, а це створює сприятливий ґрунт для ворожих наративів, яких ставатиме все більше. Тож чим довше Рада працює в закритому режимі, тим більше ризиків це породжує.

Що робити? Парламентарі мають якнайшвидше відновити канали зв’язку з громадянським суспільством, припинити бульбашкове функціонування й повернути притомний та безпечний рівень публічності. 

Прямі трансляція пленарних засідань на парламентському каналі, доступ журналістів до кулуарів і година запитань до уряду – мінімум для того, аби суспільство мало чіткішу картинку роботи парламенту, подій у владі загалом і сфері оборони зокрема.

ЗМІ – один з основних інструментів демократичного цивільного контролю. Це те, що робить Україною сильнішою, тож журналісти мають повернутися до парламенту, хай як це не до душі народним обранцям. 

Оксана Заболотна, керівниця напряму національної аналітики Центру спільних дій