Як розповідати світу про Україну
"Діалоги про майбутнє" – це проєкт CEO Club Ukraine, що спрямований на кристалізацію і переосмислення ключових ідей, наративів і стратегій розвитку України у різних сферах. У розмовах з провідними інтелектуалами, політиками, громадськими діячами, підприємцями та експертами, формуються обриси візії нової України та шлях до її реалізації.
Богдан Логвиненко, журналіст, засновник проєкту Ukraїner та член Наглядової ради УКФ, розповів про те, якою сьогодні є Україна у світі, як сформована її інформаційна політика, і чому тренд на вивчення власної історії лише зростатиме. Розмову вів Сергій Гайдайчук, засновник та президент CEO Club Ukraine.
Не всі нації світу усвідомлюють наскільки строкатою та багатонаціональною є Україна
Україна є надзвичайно різноманітною з точки зору національностей. Можливо, ми навіть самі не усвідомлюємо цю різноманітність у повному обсязі. Ця різноманітність не є для нас загрозою, вона навпаки доповнює нашу українську ідентичність.
Наприклад, історія донбаської ідентичності, яку Росія намагалася "створити" багато років тому, є абсолютно штучною. Маріуполь і Волноваха – це історично міста з великими грецькими поселеннями, які існували на цих територіях задовго до початку конфлікту. І така різноманітність є нашою справжньою, етнічною спадщиною, яку Росія довгий час намагалася паплюжити.
Тренд на вивчення історії буде набирати обертів, бо ми вперше за багато років намагаємося переосмислити та відкрити себе справжніх
Сьогодні серед українців існує великий попит на дослідження своєї історії. На YouTube швидко зростають історичні канали та з'являється неймовірна кількість контенту, присвячена нашій історії. Десять років тому цей контент не був таким цікавим, бо ми не розуміли, що в нас є власна історія.
Ми дивилися на себе через призму Москви, а зараз намагаємося повернутися до самих себе, і в цьому процесі багато цікавих та важливих для нас відкриттів. Зокрема, про національні спільноти, з якими ми говоримо на рівних і намагаємося будувати діалог в той час як Росія, наприклад, утилізує свої нацменшини. Здебільшого, ця війна їм також була потрібна для того, щоб придушити можливий протест різних спільнот, тому вони охоче забирають їхніх представників на території своєї держави для того, щоб боротися з можливими майбутніми рухами опору.
Проблема інформаційної політики України в тому, що нас готували до чогось короткострокового
Ми маємо важкий період через слабку інформаційну політику, яка базувалася на тому, щоб підготувати нас до чогось короткострокового та тимчасового, але переходу до довгострокової стратегії так і не відбулося. Як наслідок, виникла напруга в суспільстві, яка зростає, і це активно використовує Росія.
Росіяни буквально проникають у кожну тріщину, яка стається у нашому суспільстві, у кожен скандал, особливо такий, що пов’язаний з військовою тематикою. Вони намагаються заповнити ці тріщини собою, ніби ті мурахи, щоб потім розтягти їх на свої пропагандистські тези для всього світу. На відміну від нас, у них є довгострокова система інформаційної політики у світі. Вони витрачають на неї мільйони, коли ми витрачаємо на це тисячі в рік і діємо інформаційно переважно лише на волонтерській енергії, бо наше суспільство у цьому плані виявилося значно модерновішим за державу.
Інформаційні меседжі України до світу повинні базуватися на локальності
Ми маємо робити дослідження кожної країни і будувати з нею зв'язки таким чином, щоб поєднати наші наративи з локальними. Наприклад, на початку повномасштабного вторгнення у президента було багато виступів в парламентах різних країн світу. Кожна з його промов була досить добре сформульована, оскільки меседжі, які лунали від нього, враховували локальність та особливості тієї чи іншої країни. Саме з цього досвіду має будуватися вся інформаційна політика України.
Кожен українець за кордоном – це потенційний посол української культури, але для цього треба культурно збагачуватися, щоб мати можливість представляти її гідно
Україна все ще має велике відчинене вікно можливостей для української культурної дипломатії. Наші книги все частіше з’являються на полицях світових книгарень, а вітчизняні виконавці все більше виступають за кордоном. Це не тільки про культурну дипломатію, але і про об'єднання українців, розкиданих по світу.
Більше того, культурна дипломатія зараз – це безпосередньо кожен українець, який опинився поза межами України. Саме тому кожному потрібно постійно збагачуватися українською культурою, щоб мати можливість її представляти. Так ми зменшимо навантаження на державу у цій сфері, бо не можемо ставити в один ряд набої, коли вони рятують життя, і якісь дороговартісні культурні проекти. Ми, на жаль, маємо вибирати. Але все одно повинні залишати якийсь відсоток на просування української культури за кордоном і долучатися до цього кожен зі свого боку, як громадянин.
Богдан Логвиненко
