Рішення Міжнародного Суду ООН: післямова
31 січня та 2 лютого 2024 року Міжнародний Суд ООН (МС ООН, Суд) оголосив рішення у двох окремих справах, які Україна ініціювала проти Російської Федерації.
У своєму рішенні від 31 січня МС ООН постановив, що Росія порушила міжнародне право в трьох окремих аспектах: Росія порушила Міжнародну конвенцію про боротьбу з фінансуванням тероризму ("ICSFT"), Міжнародну конвенцію про ліквідацію всіх форм расової дискримінації ("CERD"), а також Наказ про застосування тимчасових заходів, виданий Судом 19 квітня 2017 року. Цей Наказ є обов'язковим до виконання стороною спору, тобто Російською Федерацією.
Це перша справа, в якій МС ООН розглядав порушення за Міжнародною конвенцією про боротьбу з фінансуванням тероризму.
Це також перша справа, в якій порушення за Міжнародною конвенцією про ліквідацію всіх форм расової дискримінації пройшли юрисдикційний етап і були розглянуті на етапі розгляду справи по суті.
І, насамкінець, це перша справа з моменту заснування МС ООН, в якій Російська Федерація визнана порушницею міжнародного права.
У своєму рішенні від 2 лютого Міжнародний Суд відкинув абсолютну більшість попередніх заперечень Росії щодо відсутності у нього юрисдикції розглядати справу щодо звинувачень в геноциді, яку Україна розпочала через два дні після початку повномасштабного вторгнення.
Справа стосується безпідставних та абсурдних звинувачень в геноциді так званого "російськомовного населення України", зокрема в Донецькій та Луганській областях, які Росія систематично поширювала з 2014 року і які стали приводом для початку повномасштабного вторгнення. Ця справа відрізняється від усіх інших справ, які коли-небудь розглядались в МС ООН, безпрецедентною підтримкою позиції сторони спору іншими державами.
33 країни долучились до справи на підтримку позиції України (32 інтервенції були визнані Судом прийнятними). Таким чином, справа про звинувачення у геноциді переходить на стадію розгляду по суті і Росія має доводити те, чого не існує – уявний "геноцид".
Проміжне рішення МС ООН означає, що справа України рухатиметься вперед, незважаючи на те, що Міжнародний Суд відхилив позовні вимоги про те, що застосування сили та питання визнання так званої "незалежності" окремих організованих антиурядових збройних груп на основі брехливих звинувачень в геноциді є питанням, яке виходить за рамки регулювання Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього.
Втім, важливо те, що застосування сили Росією залишається значною частиною справи. Причиною є Наказ Суду про застосування тимчасових заходів від 16 березня 2022 року, який залишається чинним та обов’язковим до виконання Росією.
Після винесення рішення Суду 2 лютого 2024 року декілька держав, які долучилися до справи (зокрема Фінляндія, Нова Зеландія, Словенія, Латвія) акцентували увагу на неухильності дотримання Наказу. Суд має повноваження вирішувати питання щодо порушення цього Наказу та видавати рішення про захист від таких порушень.
16 березня 2022 року Міжнародний Суд зобов’язав Росію "негайно припинити військові операції, які вона розпочала 24 лютого 2022 року на території України" та "забезпечити аби будь-які військові або нерегулярні збройні формування, будь-які організації, особи, які керуються, підтримуються Росією та перебувають під її впливом не здійснювали жодних заходів на виконання так званої "військової операції". Наказ покладає на Росію чіткі зобов’язання, які є обов'язковими згідно з міжнародним правом.
Станом на зараз це юридично обов’язковий наказ Міжнародного Суду, який зобов’язує Росію припинити військові дії. Так само очевидно, що Росія діяла та продовжує діяти всупереч цьому Наказу щодня протягом майже двох років.
Наказ 2022 року мав миттєві наслідки одразу після його оголошення: він допоміг закріпити глобальну підтримку України у контексті відсічі агресії Росії, знайшовши своє відображення у резолюціях Генеральної Асамблеї ООН, актах Європейського Союзу, Ради Європи, заявах країн Групи Семи та інших міжнародних партнерів України.
Наказ також залишається ключовим елементом у справі проти Росії, яка розглядається по суті. Таку тенденцію можна простежити з огляду на два аспекти рішення Міжнародного Суду по суті від 31 січня 2024 року у справі України проти Росії, розпочатої в 2017 році щодо порушень ICSFT і CERD.
По-перше, Міжнародний Суд підтвердив, що "Накази про застосування тимчасових заходів створюють юридичне зобов’язання для держав-сторін спору", і пов’язав цей пункт з іншим: "у міжнародному праві встановлено, що порушення зобов’язань передбачає зобов’язання здійснити відшкодування в належній формі". Застосовуючи цей принцип для аналізу справи про звинувачення в геноциді,
Суд у рішенні по суті буде розглядати питання чи виконала Росія юридично обов’язковий Наказ про застосування тимчасових заходів.
Суд також повинен розглянути, що означає "відшкодування в належній формі" за це порушення – порушення, яке відбувається щодня, щогодини і щохвилини шляхом застосування Росією сили проти України та українського народу з 16 березня 2022 року, беручи до уваги усі смерті та руйнування, спричинені від дня оголошення Наказу.
По-друге, у своєму рішенні від 31 січня 2024 року Суд визнав, що Росія порушила тимчасовий захід, закріплений в Наказі про застосування тимчасових заходів від 19 квітня 2017 року, а саме зобов’язання припинити заборону діяльності Меджлісу кримськотатарського народу.
Росія несе відповідальність за порушення Наказу від 19 квітня 2017 року. Найважливіше в цьому те, що Суд встановив, що продовження заборони діяльності Меджлісу є порушенням міжнародного права, не дивлячись на те, чи підпадає така заборона під сферу дії Конвенції (CERD).
Окрім цього, Суд постановив, що повномасштабне вторгнення, а також так зване "визнання" окремих організованих антиурядових збройних груп Росією є окремим порушенням Наказу про тимчасові заходи від 19 квітня 2017 року, оскільки є погіршенням спору.
Це рішення матиме значні наслідки для Росії на стадії розгляду справи щодо звинувачень в геноциді по суті. Рішення Суду від 2 лютого 2024 року дає Україні можливість розвінчати брехню, яка лежить в основі російського повномасштабного збройного вторгнення.
У справі LaGrand МС ООН зазначив не менш важливу деталь: "якщо Суд має юрисдикцію вирішувати справу, він також має юрисдикцію розглядати вимоги сторін щодо виконання наказу про застосування тимчасових заходів". Україна здійснила подання до Суду із запитом постановити, що Росія порушила Наказ про тимчасові заходи від 16 березня 2022 року.
Таким чином, рішення Суду щодо юрисдикції прокладає шлях до розгляду Судом цієї вимоги на етапі розгляду по суті. В свою чергу, це тягне за собою оцінку Судом наслідків невиконання Росією Наказу Суду про тимчасові заходи, що призвело до численних руйнувань, смертей та звірств. Готуємося до розгляду справи по суті.
Антон Кориневич, агент України в Міжнародному Суді ООН, посол з особливих доручень МЗС України
