Відкрийте Google! Чому ми маємо знати, скільки політики витрачають на рекламу
У 2024 році більше половини населення світу візьме участь у виборах. Таке трапляється вперше. Це стане і перевіркою того, наскільки демократичні спільноти спроможні забезпечити прозорість виборчого процесу. Невід’ємною частиною виборів будуть соцмережі.
У країнах зі сталою демократією політичні сили приходять до влади завдяки виборам. Аби їх виграти, необхідно змотивувати виборців проголосувати саме за визначену партію або кандидата, тобто сформувати їхню політичну поведінку. Це називається агітацією або політичною рекламою.
Протягом останніх років саме діджитал-платформи стали одним із основних інструментів не лише демократичної сторони виборів та чесного суперництва політичних сил, вони також дали нове життя двом небезпечним явищам – пропаганді та дезінформації. А в деяких випадках ще й стали інструментом для фінансових спекуляцій.
Медіагіганти, такі як Meta та Google, декларують зусилля для забезпечення прозорості виборчих кампаній на своїх платформах. Проте якщо Meta, наприклад, з 2019 року оприлюднює дані щодо витрат на політичну та соціальну рекламу, то Google в Україні, як і в більшості країн світу, цього не робить. Хоча лише у Європейському союзі політики витратили на рекламу на цій платформі понад 30 млн євро.
В Україні, за розрахунками Руху ЧЕСНО, ця сума може становити від 1 млн до 2,4 млн доларів. На жаль, точна цифра поки невідома. Частина цих грошей витрачалася на агітацію проросійськими силами. Платформа не оприлюднює такі дані, з фінансових звітів партій ми їх також не дізнаємось. Причина проста – заборонені політсили звіти за 2020-2023 роки (поки вони не були обов’язковими) просто не подадуть, адже юридичні особи партій знаходяться у стані ліквідації.
Наразі неможливо верифікувати і дані, які подали діючі партії. На тлі майбутніх виборів у країнах ЄС та США, а також у низці інших ситуація більш оптимістична. Там можна не лише переглянути політичну агітацію, а й отримати детальну інформацію щодо того, хто це спонсорував і на яку суму.
Проте навіть у цих країнах ситуація ускладнюється завдяки популярності Telegram – цією мережею користуються не лише в Україні. Через концепцію "анонімності" каналів, на яких розміщується політична реклама, платформа знаходиться у "сірій зоні" контролю за політичними фінансами.
Викликом є не лише визначити бюджети рекламних кампаній там, а й навіть класифікувати такі агітаційні оголошення. Постає питання: чи можна вважати це анонімним внеском (які заборонені законодавством), чи, можливо, незадекларованими витратами самої політичної сили? Соцмережа ще й має російських власників, а ми не можемо знати, наскільки вони втручаються в роботу самої платформи.
Поки питання повної непрозорості Telegram залишається дискусійним, є кроки, які варто здійснити. Наприклад, зі сторони влади – удосконалити законодавство, що регулює політичну рекламу, та визначити, яка інформація має бути оприлюднена самими рекламними майданчиками. Платформам, зокрема Google, варто відкривати такі дані. Це можливо, і дані, відкриті компанією Meta, – успішний приклад.
Відсутність перспективи проведення виборів в Україні цього року не має стати на заваді процесу упрозорення. У 2024 році світ випробовує демократії на міцність. Далі нас чекатиме складніше завдання – перші повоєнні вибори. І готуватися до них потрібно вже зараз, адже другої спроби може й не бути.
Вікторія Максимова
