У НАБУ свої "секрети": несподіваний поворот у справі "Борисполя" 

Українці уважно стежать за гучними справами НАБУ. Пік інтересу, звичайно, припадає на початок розслідувань, який завжди супроводжується заголовками із великими цифрами. Ставлення до НАБУ як до найбільш об’єктивного правоохоронного органу  грає тут скоріше погану роль – суспільство часто плутає звинувачення із висновками. 

Людський фактор грає велику роль у тому, чому НАБУ і САП не стали панацеєю розбудови справедливої правоохоронної системи. Наприклад, справу аеропорту "Бориспіль" давно називають помилкою системи. НАБУ звинувачували у зловживанні службовим становищем ексочільника аеропорту "Бориспіль" Євгенія Дихне та очільницю відділу орендних відносин Олесю Левочко у тому, що вони підписували договори оренди в той час, як за процедурою це мав робити Фонд державного майна. На пʼятому році провадження зʼясувалося, що експертиза у справі підроблена детективом НАБУ Станіславом Браверманом, а оригінал документів про нібито заниження вартості оренди втрачено стороною обвинувачення.

Ніколи не було і знов

Протягом п’яти років детектив НАБУ Браверман старанно створював два фейкових міфи:

• Євгеній Дихне передав в оренду приміщення аеропорту своєму другу. 
• Аеропорт передавав в оренду майно за вартістю, яка була у 5-6 разів нижчою за ринкову. 

Для того, щоб розвіяти перший міф достатньо звернутися до першоджерел, а саме: вироку суду першої інстанції, який доступний в реєстрі судових рішень, та матеріалів справи, які сторона захисту виклала у публічний доступ.

Теза про "друга" взагалі відсутня у вироку. Під час розгляду справи суд встановив, що на той час Дихне в інтересах друга не діяв і ця "дружба" не має ніякого стосунку до справи, оскільки на той момент вони не дружили.

Перш ніж перейти до деталей другої тези про заниження вартості, наведу суть обвинувачення: на думку НАБУ, аеропорт самостійно здавав приміщення в тимчасову оренду незаконно та ще й нібито по заниженій вартості. 

Але вже в самому формулюванні обвинувачення порушені правила логіки: якщо договори незаконні, то аеропорт не мав права здавати приміщення в оренду. Отже, дохід від того, що ти не маєш права робити й не робиш, може бути тільки нуль. Нічого не робиш – нічого не отримуєш та не втрачаєш. 

Натомість сторона обвинувачення, вважає, що аеропорт одночасно (1) незаконно здавав приміщення в оренду, але при цьому (2) отримував від такої оренди офіційний, але замаленький дохід. Але ж як можна говорити про дохід менший за нуль? Це порушує всі можливі правила логіки та здорового глузду. Тут або оренда незаконна і на цьому все, або ж здавати приміщення в оренду аеропорт можна, але аеропорт мав би це зробити вигідніше. Разом ці "хрестик" і "труси" на фабулу обвинувачення не надіваються.

Розуміючи це, детектив Станіслав Браверман вирішив посилити свою позицію доказами, які надалі виявились підробкою.

Як підтягнути необхідні "докази", або Про що детектив забув розповісти

Єдиним доказом обвинувачення, який підтверджує факт нібито заниженого доходу від оренди, – це звіт з оцінки вартості такої оренди. Цей звіт виготовив на замовлення НАБУ приватний оцінювач Степан Максимов, Президент Асоціації фахівців оцінки. 

Інші докази у справі свідчать про зворотнє: ціни у договорах тимчасової оренди, які аеропорт укладав напряму, були ринкові. Насправді вони були аналогічними або вищими, ніж навіть у договорах оренди магазинів duty free, які укладав по конкурсу Фонд державного майна та які вочевидь є більш дохідним та привабливим бізнесом. 

Тоді чому оцінювач цього не побачив? Бо ми зібрали переконливі докази, що метою оцінювача була не об’єктивна оцінка вартості оренди, а створення штучного доказу, щоб дати детективу необхідну цифру. Тобто у звіті оцінювач так підігнав вихідні дані, методологію та обрахунки, щоб вартість тимчасової оренди виглядала заниженою.

Щоб легітимізувати такий штучний звіт детектив Браверман направив звіт до Фонду державного майна на рецензування, тобто щоб Фонд підтвердив правильність висновків оцінювача. 

З підробкою доказів у детектива НАБУ С. Бравермана все йшло за планом, якби не одне "але". По закінченню розслідування, детектив передав всі матеріали прокурору, а прокурор, своєю чергою, вже надав матеріали суду. 

У звіті, який прокурор надав адвокатам та суду як оригінал документа, вказано, що звіт визначає ринкову вартість, а у рецензії Фонду вказано, що рецензія зроблена на звіт з іншим видом вартості – неринковою вартістю, тобто на зовсім інший документи.

Варто пояснити, якщо дуже простими словами, ринкова вартість оренди – це та вартість оренди, яка зазвичай є на ринку оренди нерухомості. Неринкова вартість – це вартість, яку застосовують до специфічних об’єктів ринку нерухомості як от приміщення аеропорту, адже неможливо порівнювати приміщення аеропорту з подібними за квадратурою приміщеннями комерційної нерухомості в межах, наприклад, міста.       

Під час розгляду у першій інстанції адвокати звертали увагу на цей факт і пояснювали, що такі невідповідності між звітом про оцінку та рецензією неможливі. Рецензент не обирає вид вартості самостійно, а перевіряє та вказує ту, яка написана, і точно так, як написана у звіті з оцінки. Усі, хто навіть мінімально знайомі з оцінкою майна, а тим більше державного, усвідомлює, що така розбіжність категорично неможлива. Рецензент не обирає вид вартості самостійно, а лише підтверджує ту, яку обрав оцінювач.

Суд не просто проігнорував той очевидний факт, що рецензію виконали на зовсім інший звіт з оцінки, а ще спробував це якось виправдати та видати за цілком правомірну ситуацію: "рецензією Фонду державного майна підтверджено, що оцінювачем правильно обраний вид вартості об'єкта оцінки". 

Нагадаю – у Звіті вказано "ринковий вид вартості", у рецензії – "неринковий". Який із них "правильний" суд у вироку, на жаль, не вказав. Суд також не вказав, яким чином рецензія може підтверджувати правильність вибору виду вартості, якщо очевидно, що рецензували зовсім інший документ з іншим видом вартості.

Вже на стадії апеляції оцінювач Степан Максимов у відповідь на адвокатський запит нарешті визнав, що "рецензія зроблена на інший звіт". 

Далі адвокати захисту відтворили рух Звіту між різними державними органами, куди його направляв детектив Станіслав Браверман. Вийшла така картина: після отримання звіту від оцінювача детектив направив звіт на рецензію до Фонду держмайна, далі, не чекаючи рецензію, направив його судовому експерту для проведення судової економічної експертизи, а також надіслав до Державної аудиторської служби України для врахування під час аудиту діяльності аеропорту. 

Після низки запитів адвокати встановили, що детектив направляв різні версії звіту Фонду державного майна, експерту, Держаудитслужбі: комусь з ринковою вартістю, комусь з неринковою вартістю.  

Водночас стороні захисту та суду прокурор надав лише версію звіту з ринковим видом вартості, видаючи її за оригінал та єдину, яка існує. Ця версія з ринковою вартістю майна із мокрою печаткою та оригінальним підписом оцінювача С. Максимова знаходиться у матеріалах справи, і саме цю версію досліджував суд першої інстанції.

Однак, як виявилося в результаті піврічного листування адвокатів із Фондом державного майна, Держаудитслужбою та самим оцінювачем Степаном Максимовим, версія з ринковою вартістю не є фінальною версію. Для зручності назвімо цю версію чернеткою, яка лягла в основу вироку із реальним позбавленням людей волі Євгенія Дихне та Олесі Левочко до 5 і 4 років відповідно. 

Фінальним є якийсь інший звіт з оцінки, який визначає неринковий вид вартості, однак, у матеріалах справи цього іншого звіту немає. Стороні захисту такий звіт також ніхто не надав під час ознайомлення з матеріалами обвинувачення. 

Водночас за постановою того ж детектива Станіслава Бравермана, оцінювач мав визначити саме ринковий вид вартості. Чому фінальною виявилася версія звіту оцінювача, яка визначала неринковий вид вартості, та яку детектив оцінювачу не замовляв, – це найбільша загадка. 

Детектив у відповіді на адвокатський запит щодо місця перебування оригіналу звіту з неринковою вартістю повідомив, що передав всі матеріали справи прокурору, тож доля документа невідома.

Схоже, ця дивна ситуація стала новиною і для прокурора у справі. Виявилося, що у прокурора оригіналу звіту з неринковою вартістю також немає. Однак, прокурор вирішив вийти із ситуації творчо – особисто поїхав до оцінювача, отримав у Степана Максимова "дублікат" неіснуючого оригіналу, та на стадії апеляційного розгляду справи передав цей "дублікат" стороні захисту для ознайомлення. 

При тому напередодні оцінювач Степан Максимов повідомив адвокатам захисту, що у нього немає оригіналу звіту з неринковою вартістю через сплив трирічного строку зберігання архіву. З чого саме оцінювач виготовив "дублікат" для прокурора без наявності оригіналу, та чому особистий візит прокурора в гості до оцінювача Степана Максимова був більш переконливим, ніж адвокатський запит – питання риторичні. 

Так багато запитань і так мало відповідей

Для того, щоб зрозуміти абсурдність появи цього "дубліката" на стадії апеляції, уявіть таку ситуацію: ви приходите до майстра-ключника та просите виготовити дублікат ключа, однак оригінальний ключ майстру не надаєте. Але за версією прокурора – це не проблема, майстер просто збере по засіках майстерні залишки ключа, який зробив для вас три роки тому та зліпить з нього "дублікат". 

Важливо наголосити, що проблема не тільки у формі, не тільки у визначенні різних видів вартості. Ключова проблему у змісті: у тому, що, як і на основі яких вихідних даних рахував оцінювач.   

У різних версіях Звіту, які вдалося отримати у відповідь на адвокатські запити, однакові вихідні реквізити (дата і час складання звіту), однак різний обсяг досліджуваної інформації (вихідні дані), різна методологія, але при цьому повністю однаковий результат. 

В одній версії звіту оцінювач використовує виключно ті договори, які йому вибірково надав детектив, а в іншій версії самостійно використовує інші договори з сайту Фонду державного майна.

Також метою створення ілюзії певного рівня цін, оцінювач вдався до математичного збільшення результату в 3-4 рази шляхом маніпуляції: оцінювач взяв договори за 2014 рік, потім оцінювач взяв збільшену ціну по цим договорам, яка вже була станом на 2019 рік. І в кінці замість того, щоб ділити на курс долара за 2019 рік, поділив на курс долара за 2014 рік. При цьому у звіті оцінювач стверджує, що це ціна в доларах станом саме на 2014 рік.

Щоб ви краще розуміли, дамо вам приклад. Договір уклали у 2014 році за ціною 500 грн., у 2019 році його ціна виросла до 1500 грн. Потім ми беремо курс за 2014 рік – 11 грн. (а не за 2019 рік), і ділимо 1500 грн на 11 грн. Отримуємо величезне число, але чи це те число, яке було б у 2014 році? Точно ні!

Брехня оцінювача Степана Максимова легко спростовується простим порівнянням із реальними цінами у цих договорах на момент укладення – 2014 рік, які, звісно, зросли впродовж 5 років дії договору через переоцінку вартості майна та щомісячний індекс інфляції.

Напевно, усвідомивши можливість перевірити результат, сторона обвинувачення вирішила "втратити" оригінал документа з неринковим видом вартості, на основі якого судова експертка-економістка Наталя Петренко констатувала збитки державі. Якщо коротко, експертка просто відняла від суми у звіті, який виготовив Степан Максимов, суму у договорах оренди, які є предметом судового спору. При цьому експертка навіть не намагалася перевірити адекватність ні підходу оцінювача, ні правильність арифметичних розрахунків оцінювача.

Який саме звіт, чернетку чи кінцеву версію, детектив надав експертці Петренко для нарахування збитків невідомо, бо експертна установа відмовляється розголошувати цю інформацію без згоди НАБУ. При тому, НАБУ повідомило, що згоду на розголошення інформації стороні захисту не надавало, бо експертна установа до них не зверталася. Крапка.

Тож для сторони захисту залишаються відкритими такі питання: де оригінал кінцевої версії звіту? Обвинувачення його загубило? Втратило? Знищило? Чому детектив не надав його для ознайомлення стороні захисту? 

Чому приховував наявність різних версій? Чому поклав до матеріалів справи чернетку із підписом оцінювача та "мокрою" печаткою, видаючи за оригінал? 

Чому детектив НАБУ замовив виготовлення Звіту з ринковою вартістю, а оцінювач виготовив неринкову? 

Чому оцінювач Степан Максимов брехав під час допиту у суді першої інстанції? 

Як то кажуть у юридичних колах, єдиною версією, якою можна пояснити всю сукупність вищеперерахованих фактів, та яка дає підстави поза розумним сумнівом констатувати, – це штучне створення доказів детективом Станіславом Браверманом шляхом підробки звіту оцінювачем Степаном Максимовим.

Систему характеризує реакція на помилки

Тобто ці звіти, у будь-якому разі, – це штучні докази, але основні і єдині, на яких детектив НАБУ Браверман зміг побудувати паралельну реальність та "показники" своєї роботи. Своєю чергою, суд першої інстанції просто закрив на це очі, рятуючи себе та промахи новоствореної, антикорупційної системи, яка позиціонує себе як виключно неупереджену і доброчесну.

Наразі ми проінформували керівництво САП та НАБУ, Раду громадського контролю НАБУ, Управління внутрішнього контролю НАБУ, антикорупційні громадські організації, інші зацікавлені та дотичні до створення антикорупційної інфраструктури органи. 

Наш кейс стане лакмусом: чи стануть "методи 90-х" нормою робити детективів НАБУ, а також САП та ВАКС? Чи буде визнано помилку у цьому очевидному випадку?   

Артем Крикун-Труш