Чому і як Росія викрадає українських дітей
Від початку російсько-української війни 2014 року і особливо з 2022 року російська держава цілеспрямовано переміщує та депортує українських громадян, зокрема тисячі несупроводжуваних дітей.
Одним із мотивів масштабного російського вторгнення з 2022 року є русифікація українських громадян з метою поповнити населення Росії, яке скорочується. Не виключено, що ця мало обговорювана мета так само важлива для Москви, як і анексія української території.
Протиправне переміщення та депортація українських дітей російськими державними та недержавними окупаційними суб'єктами відбуваються в Криму та окупованому Донецькому басейні з 2014 року. Однак ця практика стала широко відома лише після того, як 2022 року різко почастішали випадки незаконного переведення Росією українських дітей та підлітків.
У період з 24 лютого 2022 року і по сьогодні Росія незаконно перемістила або депортувала до Російської Федерації щонайменше 19 546 несупроводжуваних українських дітей і підлітків з окупованих територій України. Це офіційна цифра, яка фігурує на порталі українського уряду "ChildrenOfWar.gov.ua".
Однак ця державна статистика включає лише тих українських дітей, про переведення яких їхні українські родичі, свідки або громади офіційно повідомили центральний уряд України. Реальна кількість постраждалих дітей, імовірно, набагато більша.
В цю кількість входять "діти війни" в прямому сенсі слова, тобто неповнолітні, які з різних причин залишилися без даху над головою і турботи під час російського наступу. Цих несупроводжуваних дітей російські державні органи забирали на окупованих українських територіях і не повертали їх українським родичам або українській державі.
В інших випадках українських батьків або родичів російські агенти (чиновники, активісти, колаборанти тощо) переконували відправити дітей до російських літніх таборів або інших центрів відпочинку. Після обумовленого періоду відновлення багатьох із них утримували довше, піддавали русифікаторським кампаніям та/або переводили в інші місця.
Третя група – неповнолітні, які утримуються в дитячих будинках і будинках дитини. За даними Регіонального центру з прав людини (РЦПЛ), до вересня 2023 року було переміщено приблизно 3855 неповнолітніх, які мешкають в українських установах. Деякі українські діти були розлучені зі своїми батьками або іншими родичами в так званих "фільтраційних таборах" уздовж лінії фронту.
У більшості цих незаконно переведених або вивезених несупроводжуваних дітей є близькі українські родичі або інші опікуни. Деякі з цих опікунів живуть на підконтрольних уряду територіях України, тоді як інші самі є переміщеними особами, які живуть за кордоном.
Здебільшого ні родичі, ні відповідні державні органи України не дали своєї згоди на постійне передання цих несупроводжуваних дітей до Росії. Тим часом низка таборів відпочинку в Росії рекламують "інтеграційні програми" для українських дітей.
Читайте також:
У 2022–2023 роках у Росії було ухвалено низку законів та інших правових актів, які мали сприяти асиміляції українських дітей. Ці нормативні зміни призвели до того, що, згідно з доповіддю Організації з безпеки і співробітництва в Європі, діти "практично не мають права голосу в усьому процесі (зміни громадянства), і те ж саме стосується їхніх батьків або інших (первинних) опікунів у випадках, коли дітей розлучено з ними".
З наданням російського громадянства усиновителі українських дітей отримують право на "соціальні гарантії", тобто доступ до державних субсидій. Це створює фінансові стимули для усиновлення. Згідно із Сімейним кодексом РФ, усиновлені діти прирівнюються до біологічних дітей своїх батьків. Це означає, що усиновлювачі можуть змінити ім'я, дату і місце народження дитини, а також багато іншого. Це ускладнює встановлення місцезнаходження українських дітей, викрадених Росією, та особи їхніх родичів в Україні.
У процедурах передачі та усиновлення беруть участь різні російські державні структури. А координуючу роль відіграє Марія Львова-Бєлова, уповноважена з прав дитини в Росії, яка разом із Володимиром Путіним перебуває в розшуку за лінією Міжнародного кримінального суду (МКС).
Десятки російських федеральних, регіональних і місцевих органів влади здійснюють програму викрадення та русифікації. Вони займаються координацією логістики, збором коштів, наданням допомоги, управлінням дитячими таборами та русифікаторськими кампаніями в Росії та на окупованих Росією територіях України.
Українські політики та державні діячі неодноразово зверталися до Росії із закликом припинити або переглянути цю практику. Наприклад, у березні 2023 року віцепрем'єрка України Ірина Верещук закликала Москву "невідкладно передати українській стороні списки всіх дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування", які перебувають під контролем Москви.
Із середини 2022 року українська громадськість дедалі частіше критикує міжнародні організації, завдання яких – запобігати і припиняти викрадення дітей.
Білоруське товариство Червоного Хреста, яке донедавна було членом Міжнародної федерації товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця (МФЧХ), замість того щоб протидіяти цій практиці, брало участь у насильницькій передачі українських дітей до Білорусі.
Українська держава не має можливості діяти в межах Росії, Білорусі та окупованих Росією територій України. Тому Київ неодноразово закликав МФЧХ, спеціального представника Генерального секретаря ООН у справах дітей у збройних конфліктах, Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) та інші міжнародні структури активізувати роботу з пошуку викрадених українських дітей, їхнього повернення в Україну та возз'єднання з родинами.
Однак на сьогодні зусилля цих глобальних інституцій мало що зробили для полегшення проблеми. Масове нелегальне переміщення українських дітей Росією триває досі. Лише в деяких випадках вдалося повернути ситуацію назад.
Починаючи з 2022 року український уряд висуває різні ініціативи для вирішення цієї проблеми. Серед них – Центр захисту прав дітей, програма "Bring Kids Back UA" та Координаційна рада із захисту та безпеки дітей. Серед українських неурядових організацій, які виступають за повернення викрадених дітей, є фонд "Рятуємо Україну", українське відділення організації "Дитячі містечка – SOS" та Регіональний центр з прав людини (РЦПЛ).
З-поміж майже 20 тисяч офіційно зареєстрованих викрадених або депортованих дітей станом на сьогодні тільки приблизно 400 повернулися на контрольовану урядом частину України.
Міжнародна громадськість лише поступово дізнається про масову депортацію українських дітей Росією. 1 липня 2022 року міжнародні правозахисні організації закликали запровадити мораторій на всиновлення українських дітей, яке не відповідає нормам українського уряду та міжнародного права. До початку березня 2023 року цей заклик підписали 43 неурядові організації.
У вересні 2022 року Європейський парламент ухвалив резолюцію, що закликає Росію, серед іншого, "негайно припинити [...] всі примусові вивезення дітей на окуповані Росією території та в Російську Федерацію і всі міждержавні усиновлення дітей, вивезених з усієї міжнародно визнаної території України; [...] скасувати всі закони, що регулюють в Україні. ...] скасувати всі закони, що полегшують усиновлення українських дітей; [...] негайно надати інформацію про імена, місцеперебування і благополуччя всіх затриманих або депортованих українців і забезпечити безпечне повернення всіх українських цивільних осіб, включно з дітьми".
У своїй резолюції від лютого 2023 року Європейський парламент пішов ще далі. Він заявив, що передача дітей з однієї етнічної групи в іншу являє собою злочин геноциду. 1 червня 2023 року, в Міжнародний день захисту дітей, 23 іноземні дипломатичні представництва в Україні виступили зі спільною заявою з приводу насильницького передання українських дітей: "Ми притягнемо Росію до відповідальності за її незаконні та варварські дії в Україні".
Незважаючи на всеосяжний осуд, тисячі несупроводжуваних українських неповнолітніх залишаються в Росії або на окупованих Росією територіях без своїх українських опікунів. Що довше вони розлучені зі своїми домівками та сім'ями, то складнішою буде їхня майбутня репатріація. Тому, поки до влади в Росії та Білорусі не прийдуть відповідальніші уряди, необхідні масштабні багатосторонні та різноспрямовані дії, щоб домогтися відчутних покращень.
Національні та транснаціональні актори мають перейти від розмов до дій, орієнтованих на результат. РЦПЛ пропонує замість просто згадувати про масову депортацію українських дітей Росією в загальних заявах, ухвалити й опублікувати більш вузькоспеціалізовані спеціальні документи, в яких головною темою буде повернення українських дітей. Генасамблея ООН, інші багатонаціональні асамблеї та якнайбільше національних парламентів мають ухвалити відповідні резолюції.
Крім того, РЦПЛ пропонує:
- укласти угоди між Україною та охочими партнерами про співпрацю щодо повернення викрадених дітей;
- розширити список російських осіб, на яких станом на зараз накладено санкції за депортацію, і розширити можливості впливу на тих, хто вже перебуває під санкціями;
- видати нові ордери на арешт за зразком запитів МКС на арешт Путіна і Львової-Бєлової; додати нові злочини до тих, що перелічені в існуючих ордерах на арешт;
- заарештувати заморожені російські активи, щоб полегшити страждання українських дітей та інших жертв незаконних депортацій і насильницьких переміщень.
Обмеження щодо російських чиновників, причетних до викрадення та асиміляції українських дітей, мають стати важливою частиною західних і незахідних санкційних пакетів.
Існуючі санкції ЄС, пов'язані з депортацією та перевихованням українських дітей, мають бути поширені на російські неурядові організації, компанії, школи, університети, професійні організації тощо, які – часто абсолютно відкрито, навіть демонстративно – беруть участь у діяльності російського уряду з депортації та русифікації.
Особлива проблема полягає в тому, як змусити неосвічену частину міжнародної спільноти усвідомити масштаби, серйозність і трагізм російської політики масового викрадення дітей. Тоді як багато експертів, політиків і дипломатів на Заході вже добре поінформовані, знання про трагедію серед "простих громадян" у європейських та інших країнах обмежені.
Цю прогалину необхідно ліквідувати, приділяючи особливу увагу країнам так званого Глобального Півдня, де апологетичні кремлівські наративи про російсько-українську війну популярні.
Виправити ситуацію можуть спеціальні стипендії, премії, конкурси, навчальні поїздки, семінари тощо для журналістів, редакторів, блогерів, видавців, експертів, митців і так далі. Необхідно створювати та поширювати аналітичні, журналістські та художні тексти, подкасти та відео, призначені для широкого загалу, щоб привернути увагу до проблеми.
Викрадення Москвою українських дітей – важливий аспект російської агресії проти України, який ілюструє її демографічний, а не лише географічний характер.
Так звана "спеціальна військова операція" Кремля – це національно-культурний і тим самим геноцидальний, а не лише воєнно-політичний проєкт Москви.
Розкривши подробиці жахливої депортаційної політики Москви в Україні від 2014 року, спільнота зможе краще зрозуміти природу й агресивність війни Росії і те, чому її необхідно зупинити якомога швидше.
Андреас Умланд – аналітик Стокгольмського центру східноєвропейських досліджень (SCEEUS) при Шведському інституті міжнародних відносин (UI). У колонці узагальнено висновки доповіді "Насильницькі переміщення Росією несупроводжуваних українських дітей", яку було підготовлено на замовлення підкомітету з прав людини (DROI) Європейського парламенту влітку 2023 року.
