Посмертна утилізація біоматеріалів військових буде скасована. А що далі?

Уже трохи вщухли емоції, які викликав допис адвокатки Олени Бабич про вдову, якій не дозволили використати біоматеріал свого загиблого на війні чоловіка для зачаття дитини. 

А коли вщухають емоції, настає час спокійного аналізу.

Історія вдови – це наслідок того, в якому кінцевому вигляді був ухвалений законопроєкт №8011 про право учасників війни на посттравматичне батьківство. 

Задуманий з благими цілями, він надав право на безкоштовний забір і зберігання біоматеріалів воїнів і воїнок. Ідеться про сперму і яйцеклітини. 

Під час його голосування у другому читанні і в цілому було внесено правку, яка обмежила право на користування біоматеріалами. 

Якщо ти живий, але втратив репродуктивні функції – можна. Якщо тебе вбито – твої рідні не можуть скористатися твоїм біоматеріалом, бо держава його більше не зберігає і відповідно до закону утилізує. 

Одним із аргументів проти посмертного батьківства була юридично не прописана процедура визнання посмертних дітей спадкоємцями і реципієнтами пільг. 

Мені дуже шкода, що в сесійній залі не знайшлося аргументів проти такої поправки. Що в такому чутливому, сенситивному питанні ніхто не замислився про мораль, тільки про раціо. Що більшість, яка проголосувала "за", навіть не змогла уявити таку ситуацію, в якій опинилася вдова з допису, який так сколихнув суспільство. Хоча ця ситуація така очевидна… 

Мені шкода, що в цей день мене не було в залі: ми з колегами якраз проводили 7-ий Український Жіночий Конгрес, на якому обговорювали і питання репродуктивних можливостей також…

Тільки хвиля суспільного обурення дала депутатам зрозуміти, що ухвалена поправка аморальна і несправедлива. І що таких ситуацій, як у вдови із допису, буде все більше, на жаль. 

Читайте також: Що передбачає скандальний закон про відкладене батьківство?

У парламенті вже зареєстрований законопроєкт про скасування цієї норми. Під ним підписалися представники всіх фракцій, загалом – майже 100 депутатів. У ньому йдеться, що біоматеріал загиблих військових буде гарантовано зберігатися 3 роки і далі – за бажанням особи, якого військовий або військова призначили розпорядником під час здачі біоматеріалів. 

Діти, народжені шляхом штучного запліднення після смерті одного з батьків, визнаються повноправними спадкоємцями. 

Ці зміни до закону гарантовано будуть ухвалені на найближчій сесії. І це заслуга суспільного розголосу. Але давайте будемо відверті: як би ми не покращили зараз цей закон про право на посттравматичне батьківство – це напів міра, напів рішення. Бо він забезпечує проходження лише половини шляху до омріяної дитини. 

Держава забезпечує забір і зберігання сперми та яйцеклітин. А хто забезпечить подальші процедури? Запліднення, культивування ембріона, підсадку? Чи послуги сурогатного материнства (я би воліла використовувати термін "замінне материнство") у разі, якщо вдівець хоче дитину від загиблої дружини? До речі, сурогатне - замінне материнство – заборонено майже у всіх країнах ЄС…

Нам потрібно чесно і відверто підійти до розробки комплексного закону, який регулюватиме усі допоміжні репродуктивні технології в нашій країні. 

Буде багато спротиву, моральних дилем, перегортання традиційних уявлень… Але ми мусимо дати нашій нації шанс на виживання. 

Коли на фронті вбивають найкращих, коли дітей масово депортують до країни-агресора, коли мільйони наших жінок з дітьми асимілюються в Європі, нам треба зробити все, щоб український генофонд не був втрачений. 

Тому я особисто хочу зайнятися підготовкою такого комплексного закону і буду рада фаховій допомозі з боку демографів, репродуктологів, психологів і громадських активістів. 

Ми зможемо його ухвалити, тільки разом переконавши суспільство, Церкву, політиків, що сучасні прогресивні зміни потрібні!

Ця тема справді дуже важка, але зараз взагалі час важких рішень, які вже не можна відкладати. Я впевнена, що ми зможемо довести цей процес до кінця, як свого часу змогли переконати суспільство у важливості і незамінності посмертного донорства. І сьогодні люди, які живуть завдяки цьому рішенню, точно знають, що нам сказати: не зважати на критику з диванів, ботоферм і безіменних дописувачів, а приймати рішення в інтересах живих. 

І, без сумніву, у нашому випадку – з поваги до Героїв, які віддали своє життя за наше.

Олена Кондратюк, віцеспікерка Верховної Ради України