Непальці роблять жахливу помилку, коли їдуть до Росії, щоби воювати проти України

Цими днями я перебуваю у Непалі, де читаю лекції та викладаю нейрохірургію. Вперше я приїхав до цієї країни у 2015 році, через шість місяців після жахливого землетрусу, який забрав життя тисяч людей. Відтоді я повертався сюди багато разів, оскільки перший, і найвідоміший нейрохірург Непалу – нині покійний професор Упендра Девкота – був моїм колегою і другом із часів, коли ми разом навчалися в Лондоні у 1980-х. 

Як і багато хто з заможного Заходу, я дуже полюбив Непал і його народ попри те, що мені чітко видні нерівність, бідність та злидні, які тут панують.

Непал – одна з найбідніших країн світу, хоча тут є своя заможна еліта, а бруд міських нетрів контрастує із найдивовижнішими у світі краєвидами. Непальські чоловіки здавна їхали працювати за кордон, а глобалізація тільки посилила це явище. Близько 23% національного доходу складають грошові надходження від непальців, працюючих поза межами своєї країни. 

У непальських чоловіків існує давня традиція, що походить з дев’ятнадцятого століття: найматись солдатами – яких знають як гуркхів – у британську армію, попри те, що Непал ніколи не був частиною Британської імперії. У дев’ятнадцятому столітті імперія наймала непальських гуркхів для допомоги у підкоренні та контролю над Індією. Ще й досі у британській армії існують полки гуркхів, і їх завжди вважали одними з найкращих та найхоробріших солдатів у війську. У самому Непалі потрапити до британської армії вважається великим досягненням і є справою неабиякого престижу, британці сприймають їх як героїв, хоча по факту вони лишаються просто найманцями. 

В Україну я також приїжджаю як лікар, але не вісім останніх, а вже тридцять два роки поспіль, і декілька разів був в ній з початку вторгнення Росії у 2022. Так сталось, що мені дуже добре знайомі обидві країни та їхня складна історія. Ще й на додачу, перш, ніж стати лікарем, я вивчав російську історію та політику у Оксфорді. 

Тому для мене було жахом дізнатись, що Росія віднедавна почала наймати велику кількість непальців воювати проти України. Уряд Непалу стверджує, що знає про 200 чоловіків, які поїхали на війну, але неформальні джерела називають цифру, близьку до 15 тисяч. Почасти мої жахи викликані тим, що непальські найманці воюють на боці нелюдського і деспотичного режиму, який вторгся у вільну демократичну сусідню країну, а почасти із тим, що ці чоловіки, якими керує бідність і в багатьох випадках, зрозуміле прагнення допомогти своїм родинам – самі стають жертвами безжального та жорстокого мілітаристського режиму. 

Воювати найманцями за путінську Росію далеко не те саме, що вступити, як гуркхи, до британської армії. 

Непальці, що вирушають воювати в Україну, не відають того, як російські командири будуть використовувати їх у хвилях "м’ясних штурмів" проти українців. Існують очевидні докази, що непальці були під Бахмутом. Навряд чи вони усвідомлювали, що воюють поряд із засудженими кримінальниками. Чимало з цих непальців зникли без сліду, і їхні близькі у Катманду влаштовують демонстрації, вимагаючи від уряду Непалу дізнатися у Росії, що сталося з їхніми рідними. 

Декілька чоловіків, що повернулися до Непалу, переповідають жахливі історії про реалії в російській армії на фронті: про "заградотряди" в традиціях НКВС позаду, про недостатні і водночас знущальні тренування, про страшні втрати на полі бою.

 Я написав статтю в одну із провідних непальських газет, яку закінчив такими словами:

Непальці роблять жахливу помилку, коли їдуть до Росії, аби воювати проти України. Шанси повернутися живими чи неушкодженими, є мінімальними. Я молю вас, благаю: „Не їдьте! З вами будуть поводитися, як з непотребом! Ви будете воювати на стороні зла! І ви просто занапастите свої життя!" 

Я радію тому, що уряд Непалу визнав наявність проблеми і намагається її вирішити. Так хочеться сподіватись, що йому це вдасться, хоча впевненості у цьому немає.

Генрі Марш