Як емоції війни можуть вплинути на політичне майбутнє України
У період з 2001 по 2009 роки населені пункти на півдні Ізраїлю, що перебували в зоні досяжності ракетних обстрілів, мали велику частку ультраправих голосів. Як демонструє досвід Ізраїлю та інших країн, які стикнулися із подіями, що загрожують безпеці та життю населення, вибір ультраправих та радикальних ідеологій є одним із ключових наслідків переживання емоцій страху, тривоги, гніву. Чи можливий такий сценарій для України?
За результатами дослідження Київського міжнародного інституту соціології (дані за листопад 2023 року), погіршення психічного здоров’я визнають понад 60% населення України.
За даними платформи психічного здоров'я "Anima.ua", 39% щодня відчувають втому або зниження енергії, 37% – зниження інтересу чи відчуття задоволення від справ. Майже третина має проблеми зі сном, труднощі з концентрацією уваги та негативні відчуття щодо себе. Перелічені відчуття тісно пов’язані з тривогою, відчуттям безсилля та неможливістю справитися зі своїми поганими відчуттями.
На цьому тлі бачимо зниження довіри до державних інституцій та посадових осіб. Високі показники залишаються лише у ЗСУ (майже 90%, дані КМІС), що відображає не тільки довіру, але й велику надію, яку ми всі покладаємо на військових для перемоги у цій війні.
Що саме стоїть за цими показниками?
Відповідно до психоаналітичних концепцій, під час воєнних конфліктів суспільство як група регресує до так званої параноїдно-шизоїдної позиції, де має місце лише "чорно-біла" позиція чи модель "свій\чужий". Стає відсутньою можливість сприймати реальність із сірими тонами, амбівалентністю. У стані регресії для суспільства як великої групи політичний та військовий лідери стають такими самими фігурами як і батьки для дитини, яка їх потребує для виживання та захисту. І це є нормально.
Ризик полягає в тому, що тривале перебування у такому стані може призводити до крайнощів і двох варіацій розвитку подій. Перший – масова підсвідома потреба в "залежності" від сильного нарцисичного лідера, який буде давати популістські обіцянки, аби заспокоювати групову тривогу трансляцією своєї грандіозності, самозакоханості, наданням ілюзії всемогутності, від якого всі інші можуть залежати щодо існування і безпеки. Це пасивна позиція.
Другий – активна позиція "боротьби-втечі", яка зараз є більш характерною для України. У такому стані більш ймовірний вибір параноїдального лідера, який буде спрямовувати агресію та гнів групи на "чужих поганих" назовні або "поганих" всередині власної групи. У контексті України це може бути наприклад у вигляді маніпулятивного спрямовування всередині суспільства україномовної групи проти руськомовної групи українців. У найбільш поганому варіанті відбувається вибір лідера який поєднує ці два підходи. Цими тенденціями наприклад можна пояснити появу та підтримку такої фігури як Сталін у росії після революції та громадянської війни.
З іншого боку, у стані тривоги та постійного стикання зі смертю знижується когнітивна гнучкість та критичне мислення. Відповідно до теорії управління страхом смерті, постійне нагадування про смертність спонукає людей висловлювати більш консервативні політичні погляди, з більшою готовністю брати участь у стереотипах, підтримувати популізм, політичний нігілізм, радикалізм.
Більше того, чим ближче травматичні події до людини, тим сильніше вони впливають на загальний рівень соціальної довіри. Якщо існуючий страх смерті розхитувати відчуттям тривоги (ми бачимо це кожен раз після обстрілів з боку русні), то відбувається сильна реактивація поганих переживань, яких у звичайному житті люди бояться, намагаються уникати чи заперечувати. Ці почуття розгойдують внутрішню напругу, тривогу та агресивність. Саме в такому стані населення найбільш вразливе до російського ІПСО.
Переживання війни також "пробуджує" потяг до інстинкту смерті чи мортідо – бажання руйнувати, а не створювати та підтримувати. Руйнувати можна навколишнє – через сварки, збільшення розлучень, що має місце сьогодні в Україні, чи спрямовуючи агресію всередину себе.
Згідно з опитуванням групи "Рейтинг" серед українців суіцидальні думки мають 11%. У той час як у світі такий показник у середньому у 0,6%.
У разі накопичення достатньо сильної колективної енергії мортідо це може знайти вихід у соціальних хвилюваннях та поваленні політичного лідера, незалежно від того чи є він справді добрим чи поганим. Так реалізується підсвідома потреба принести в жертву "символічного батька", щоб звільнити колективну агресію та гнів. Це демонструє вся політична історія Європи, коли страчували еліту після революцій.
Роль лідера – не лише керувати країною, але й керувати емоціями суспільства
Аби попередити негативні сценарії, завдання лідера під час війни не зводиться до керування державою. Він має керувати токсичними почуттями суспільства, надавати нові сенси, визначати колективне завдання – куди ми йдемо, навіщо, з якою метою та наративами, визначати межі доброго та поганого. Не розхитувати тривогу, а навпаки заспокоювати суспільство.
Наведу приклад. На тлі психологічної регресії, тобто повернення психіки на більш примітивний, дитячий тип реагування, ми ставимося до Зеленського та Залужного як до великих значущих фігур, які мають, з одного боку, захистити нас як символічні батьки, з іншого – постійно створювати для нас надію. Саме тому "сварки" між цими двома постатями посилюють тривогу та напругу у суспільстві. Розхитують нас до того, аби регресувати в ще більш деструктивний стан.
Спроба "змусити" українців зробити вибір між цими великими символічними фігурами зараз подібна до питання мами та тата до дитини – кого ти більше любиш? Що відповість дитина, виживання та безпека якої залежить від цих двох осіб? З цієї причини можна говорити про те, що дружній союз між паном Зеленським та паном Залужним збільшуватиме спокій у суспільстві та рейтинги президента, а протистояння – навпаки, бо буде розхитувати наш крихкий психічний стан. Відтак у суспільстві буде не тільки більше "срачів", але й відчуття безсилля та втрати надії.
У створення та трансляцію великих сенсів має бути залучена національна інтелектуальна та бізнес еліта, яка зможе пояснювати, що з нами відбувається як із суспільством. Надавати змістовні смисли, які будуть допомагати нам справлятися із тривогою та токсичними емоціями, формувати конструктивну реакцію суспільства та підтримувати його від скочування у більш деструктивні настрої.
Багато в чому відповідь на запитання – що буде із демократією в Україні залежатиме від того, які суспільно-політичні наративи ми будемо мати. Влада може створити замкнене часове коло, де ми постійно живемо в травмі, сенсах страху та боротьби із божевільним сусідом, нескінченному повторенні одних й тих самих загроз із минулого.
І тоді це буде підштовхувати суспільні настрої до відмови від демократії. Чи створити наративи спрямовані на сенси творення мрії нації, як вектор часу із теперішнього у майбутнє.
Для здорового суспільства еліти та держава мають створювати розуміння, якими ми будемо, коли війна закінчиться. І цей вектор не має обмежуватися месіанськими ідеями про вступ до ЄС чи НАТО, які нас врятують і зроблять наше життя прекрасним, чи розбудову демократії. Потрібні власні сенси та завдання нації, які будуть нас об’єднувати та спрямовувати поза межами війни.
Анжела Скрилєва – Попова
Соціальна технологиня, психологиня, дослідниця політичної психології, членкиня Асоціації політичної психології та Асоціації професійних політичних консультантів.
